”Ко­ро­чє, щоб у час був на вок­за­лі. У мене дві сум­ки”

ПРО ЩО ГО­ВО­РЯТЬ У ПОЇЗДІ ВАРШАВА – КИ­ЇВ

Krayina - - П ІДСЛУХАН І РОЗМОВИ - текст: Яна РОМАНЮК ма­лю­нок: Дми­тро СКАЖЕНИК

РА­НОК 14 СІ­ЧНЯ, 6:21 У Лу­цьку за­хо­джу в по­тяг Варшава – Ки­їв. У си­дя­чо­му ва­го­ні № 3 жін­ка у фі­о­ле­то­вій жи­ле­тці ко­пир­са­є­ться в ма­лень­ко­му шкі­ря­но­му рюк­за­ку. Ді­стає стос кви­тан­цій. – То­бі вже при­йшов но­вий по­да­ток? – ці­ка­ви­ться у су­пу­тни­ці.

У нас чо­ло­ві­ча стриж­ка 50 гривень, а в них – 90. Я за день маю 10–15 клі­єн­тів, а Ве­ро­ні­ка – аби двох по­стри­гла

– Ще нє. Але Свє­ті з ”Аму­ра” кви­тан­ція при­йшла. Во­ни до бе­ре­зня пра­цю­ють і за­кри­ва­ю­ться. У них у са­ло­ні за день до 10 від­ві­ду­ва­чів. Тіль­ки на орен­ду за­ли йде 20 ти­сяч. А ще три­має п’ятьох пе­ру­ка­рів, ві­за­жис­тку і ко­сме­то­ло­га. Ма­ні­кюр­ни­ця в де­крет пі­шла. На­віть за­мі­ну їй шу­ка­ти не бу­де. Всіх пла­нує звіль­ни­ти. Ма­са­жи­сту за­бо­ро­ни­ла на ро­бо­ту при­хо­ди­ти. За не­о­форм­ле­но­го пра­ців­ни­ка те­пер штраф 320 ти­сяч. – Як за­кри­ю­ться, вам кон­ку­рен­тів мен­ше бу­де. – Во­ни нам не кон­ку­рен­ти. У нас чо­ло­ві­ча стриж­ка 50 гривень, а в них – 90. Я за день маю 10–15 клі­єн­тів, а Ве­ро­ні­ка з ”Аму­ра” аби двох по­стри­гла. Тіль­ки ку­рить зран­ку до ве­чо­ра і по ка­ву бі­гає. – У нас в офі­сі теж во­дії і при­би­раль­ни­ці не­о­форм­ле­ні. Їх про­сять у ро­бо­чий час в офіс не за­хо­ди­ти. При­би­ра­ють до во­сьмої ран­ку і пі­сля во­сьми ве­чо­ра. Учо­ра до на­чаль­ни­ка за­їжджав йо­го друг-де­пу­тат. Я бі­ля йо­го ка­бі­не­ту си­джу. Чу­ла, як ре­го­тав: ”Ди­ви­ся, Ва­сю. Бо я те­бе першого по­да­тко­вій здам”. Ці штра­фи на ру­ку мі­ським ра­дам. Так бю­дже­ти на­пов­ня­ти­муть. – По­чне­ться си­сте­ма до­но­сів, як при Со­ю­зі. Ма­ма вже бо­ї­ться вдо­ма чу­жих стриг­ти. Тіль­ки зна­йо­мі ходять.

7:24 – НА ПІД’ЇЗДІ ДО СТАН­ЦІЇ РІВНЕ. – То ви за­раз у ньо­го дом­ро­бо­тні­цею пра­цю­є­те? – ру­до­во­ло­са жін­ка з фі­о­ле­то­ви­ми гу­ба­ми на 59-му мі­сці у ва­го­ні № 4 їсть су­ха­ри­ки з жи­тньо­го хлі­ба.

Сє­па­ри вне­сли в чор­ні спи­ски. І зі сво­ї­ми пе­ре­сва­рив­ся

– Зи­мою біль­ше ро­бо­ти не­ма, – спів­ро­змов­ни­ця ді­стає ло­ток із бу­тер­бро­да­ми. – Осін­ню лі­щи­ну у фер­ме­ра обри­ва­ли. Обі­цяв 10 зло­тих за го­ди­ну. Зар­пла­ту два мі­ся­ці не пла­тив. Вже і не на­ді­я­ли­ся. Але в одної на­шої син в АТО слу- жив. По­жа­лі­ла­ся. Хло­пець при­їхав, по­ба­ла­кав із по­ля­ком. Во­ни на­ших хло­пців бо­я­ться. Не знаю, що йо­му ска­зав, але по­ляк усім ви­дав зар­пла­ту, ще й аванс за на­сту­пний місяць. – У мене пле­мін­ник в АТО був. При­зва­ли із се­ла сі­мох, а тіль­ки він пі­шов.

Ві­дво­ю­вав біль­ше ро­ку. Йо­му у ве­ре­сні уча­сток у се­лі да­ли. Обі­ця­ють ще 12 со­ток під са­дів­ни­цтво. Зем­лю оформ­ляє, а до ньо- го вже дзво­нив де­пу­тат з області. Хо­че учас­тки за ко­пій­ки ску­пи­ти. – В АТО біль­ше не зби­ра­є­ться? – Нє. Йо­го сє­па­ри вне­сли в чор­ні спи­ски. І зі сво­ї­ми пе­ре­сва­рив­ся. На блок­по­сті тіль­ки він ха­ба­рів не брав. Фу­ри з то­ва­ра­ми їдуть вдень і вно­чі. Ве­зуть по 15 тонн ку­ря­ти­ни. Щоб ма­ши­ну пропу­сти­ли, во­дій пла­тить 50 ти­сяч гривень. Ан­дрі­є­ві при­гро­зи­ли: ”Будеш ба­га­то ро­та роз­кри­ва­ти, до­до­му не вер­не­шся”.

8:05 Хло­пець у си­ньо­му жа­ке­ті ви­тя­гує з па­ке­та ко­роб­ку з-під взу­т­тя. Хва­ли­ться то­ва­ри­шу че­ре­ви­ка­ми брен­ду Martens. – Ре­аль­но від­дав 3 ти­ся­чі? Ти го­ниш? – Це ще по акції. До роз­про­да­жу 4,5 сто­я­ли. – Зі сти­пен­дії від­кла­дав? – Ні, брат по­да­рив 5 ти­сяч – на 20 ро­ків. Вчо­ра з Поль­щі вер­нув­ся. Хо­че со­бі но­во­го ”мер­са” з Бер­лі­на при­гна­ти. Ме­ні від­дасть свою Audi, якщо се­сію зи­мо­ву нор­маль­но здам і на ро­бо­ту вла­шту­ю­ся. – Та ти ж дри­хнеш до 12. – Сє­ва кли­че в ін­тер­не­тма­га­зин бу­ти ні­чним смєн­щи­ком. При­йма­ти за­ка­зи, від­пи­су­ва­ти в чат і роз­при­ді­ля­ти на кур’єрів. Уно­чі за­мов­лень біль­ше, ніж вдень. – За скіль­ки за­раз ма­ши­ну ре­аль­но при­гна­ти? – За 2 ти­ся­чі єв­ро мо­жна ку­пи­ти Passat B5 або Golf 4. То в Поль­щі. В Укра­ї­ні за ці гро­ші хі­ба ”Жи­гу­ля” ві­зьмеш. Бра­то­ва Audi на по­ля­ка оформ­ле­на. Го­лов­не, раз на рік кор­дон пе­ре­тну­ти – і мо­жна ка­та­ти­ся.

9:17 Дів­чи­на з ви­щи­па­ни­ми бро­ва­ми ви­хо­дить у там­бур. При­кла­дає до ву­ха смар­тфон у зо­ло­ти­сто­му чо­хлі. – Ти де був? Я те­бе ві­сім разів на­би­ра­ла. Чо­го труб­ку не бе­реш? – не отри­мав­ши від­по­віді, по­чи­нає кри­ча­ти. – Не бре­ши! Ти не в гур­то­жи­тку! Ір­ка ба­чи­ла, як ти з якимсь ли­сим до ме­тро ішов. Са­ша, я те­бе по­пе­ре­джаю. Якщо при­їду і по­чую, що зно­ву тра­ву ку­рив, – роз­хо­ди­мо­ся. Нар­ко­ма­ном хочеш ста­ти? Хло­пець щось бур­мо­че у від­по­відь. Дів­чи­на за­ту­ляє труб­ку ру­кою і ше­по­че: – Я те­бе по­пе­ре­ди­ла. Біль­ше не бу­де, як в про­шлий раз. Ще й ко­мен­дан­ту роз­ка­жу, що тра­ву про­да­єш. То­ді ”до сві­да­нія” – з уні­вє­ра по­пруть. Ко­ро­чє, щоб у час був на вок­за­лі. У мене дві сум­ки. Бра­ти та­ксі за 100 гривень не соби­ра­ю­ся.

11:43 – То во­на в ньо­го жи­ти ли­ши­ла­ся? Він же на 47 ро­ків стар­ший! – ви­гу­кує жін­ка в оку­ля­рах бі­ля ві­кна. Лі­ктя­ми спи­ра­є­ться на стіл. Її су­сід­ка від­кла­дає на віль­не си­ді­н­ня книж­ку Де­на Бра­у­на ”Ян­го­ли і де­мо­ни”. Ді­стає з кишені джин­сів смар­тфо­на. Де­мон­струє фо­то­гра­фії по­двір’я з дво­ма га­ра­жа­ми і три­по­вер­хо­вим бу­дин­ком. – Той по­ляк жи­ве сам, ді­ти в Лон­до­ні. Дру­жи­ну по­хо­вав ще в 1990-х. Пі­сля то­го три ра­зи же­нив­ся. Хі­ба во­на в ньо­го пер­ша? У ньо­го всі жін­ки бу­ли укра­їн­ка­ми і мо­лод­ші 30 ро­ків. На­шо­го цві­ту по всіх бор­де­лях сві­ту.

За скіль­ки ма­ши­ну ре­аль­но при­гна­ти? Не бре­ши! Ір­ка ба­чи­ла, як ти з якимсь ли­сим до ме­тро ішов

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.