Не вер­ну­ться спо­ді­ва­ні но­мер­них зна­ків не­ма Все, що мо­же­мо, це прийня­ти за­яву,

Krayina - - КОЛОНКА - Оле­ксандр БОЙЧЕНКО, пу­блі­цист

НА­ПРИ­КІН­ЦІ МИНУЛОГО РО­КУ ДО МЕ­НЕ З НІМЕЧЧИНИ ЗАЇХАВ – НАЗВІМО ЙО­ГО ТАК – РОДИЧ. Тоб­то він наш, укра­ї­нець, але вже кіль­ка ро­ків пра­цює лі­ка­рем у Ні­меч­чи­ні. Мо­ло­дий, зна­чно мо­лод­ший за ме­не. Заїхав, за­ли­шив ав­то на ні­ме­цьких но­мер­них зна­ках у дво­рі, пе­ре­но­чу­вав. Про­ки­нув­ся, ви­йшов у двір – но­мер­них зна­ків не­ма. Є на­то­мість ла­мі­но­ва­на за­пи­ска, в якій аку­ра­тний жі­но­чий по­черк до­бро­зи­чли­во до­во­див до на­шо­го ві­до­ма, що до­сить пе­ре­ра­ху­ва­ти 700 гри­вень і ви­сла­ти СМС на но­мер 0684807183, як те­ле­фон одразу від­по­вість, де шу­ка­ти про­па­жу. Зви­чай­но, родич пам’ятав, що за ”зло­чин­ної вла­ди” дзво­ни­ти в мі­лі­цію не бу­ло сен­су: якщо хтось і міг у по­ді­бних ви­пад­ках допомогти, то тіль­ки бан­ди­ти. Але остан­нім ча­сом він на до­звіл­лі на­чи­тав­ся в ін­тер­не­ті про укра­їн­ські ре­фор­ми і ви­рі­шив звер­ну­ти­ся до но­вої по­лі­ції. Звер­нув­ся. При­їха­ли двоє ре­фор­мо­ва­них, та­кож до­бро­зи­чли­вих. Ува­жно ви­слу­ха­ли, за­пи­та­ли, ко­ли йо­му тре­ба ви­їжджа­ти. По­чув­ши, що сьо­го­дні, без­по­ра­дно роз­ве­ли ру­ка­ми: – Усе, що мо­же­мо, це прийня­ти за­яву, а за два ти­жні ви­да­ти до­від­ку. – Яку до­від­ку? – Що про­па­ли но­мер­ні зна­ки, і ми їх не зна­йшли. – А сьо­го­дні не мо­же­те? Ви­да­ти до­від­ку… – Сьо­го­дні не мо­же­мо, два ти­жні три­ва­ти­муть слід­чі дії. Крім то­го, з до­від­кою чи без до­від­ки, вас без но­ме­рів усе одно че­рез кор­дон не пропу­стять. – То що ж ме­ні ро­би­ти? – Як пра­ви­ло, зло­дії хо­ва­ють їх десь по­бли­зу, щоб не но­си­ти­ся і в ра­зі чо­го не за­гри­мі­ти з по­лі­чним. – З чим? – З ре­чо­ви­ми до­ка­за­ми… ну, з кра­де­ним. Об­шу­кай­те при­ле­глу те­ри­то­рію. Не зна­йде­те – пе­ре­ра­хо­вуй­те 700 гри­вень. Ми вам, ясно, цьо­го не го­во­ри­ли. Але якщо справді му­си­те сьо­го­дні ви­їха­ти… Ре­фор­мо­ва­на по­лі­ція вві­чли­во по­про­ща­лась і ви­ру­ши­ла роз­кри­ва­ти ін­ші злочини. Ми як змо­гли об­шу­ка­ли те­ри­то­рію. Мар­но. То­ді пе­ре­ра­ху­ва­ли 700 гри­вень і ви­сла­ли СМС. Го­ди­ну по­че­ка­ли на від­по­відь. На­бра­ли 0684807183. По­чу­ли, що на да­ний мо­мент або­нент не мо­же прийня­ти наш дзві­нок. На­ре­шті родич сум­но зі­тхнув: ”Нє, не ви­йде жи­ти по­но­во­му”, – і за­те­ле­фо­ну­вав до сво­го ко­ли­шньо­го ви­кла­да­ча, ша­но­ва­но­го в мі­сті хі­рур­га. Хі­рург сво­єю чер­гою за­те­ле­фо­ну­вав до одно­го ”ав­то­ри­те­тно­го чо­ло­ві­ка”, яко­го він кіль­ка ро­ків то­му успі­шно про­о­пе­ру­вав. За 40 хви­лин під бу­ди­нок під’їха­ла чор­на Audi. З на­пів­опу­ще­ної ши­би ви­су­ну­лась ру­ка і про­стя­гну­ла за­гор­ну­ті в мі­шко­ви­ну но­мер­ні зна­ки. – Е-е-е… – ска­зав родич. – Про­си­ли пе­ре­да­ти, – ска­за­ла ру­ка. – Не маю по­ня­т­тя, хто та­кі. Audi рво­ну­ла і зни­кла за по­во­ро­том. Родич роз­гор­нув мі­шко­ви­ну і при­мо­цу­вав но­мер­ні зна­ки на мі­сце. – І що, – за­пи­тав я, – ко­ли те­бе зно­ву че­ка­ти? – Да­вай­те лі­пше ви до нас, – від­по­вів він, хо­ча з при­чи­ни ма­ло­літ­ства й не ба­чив кі­но­ко­ме­дії, яку не­сві­до­мо про­ци­ту­вав. Ще зов­сім не­дав­но я спо­ді­вав­ся, що з ме­ди­чно­го по­гля­ду мо­жу спо­кій­но зу­стрі­ча­ти май­бу­тню ста­рість у рі­дно­му мі­сті, ма­ю­чи се­ред крев­них і зна­йо­мих де­ся­ток мо­ло­дих пер­спе­ктив­них лі­ка­рів. Сьо­го­дні з них в Укра­ї­ні за­ли­шив­ся один: тро­хи від­став від ко­лег, бо про­вів рік у зо­ні АТО. Те­пер він знає, що абре­ві­а­ту­ра АТО та­ка ж прав­ди­ва, як і ре­шта зло­то­устих фор­му­лю­вань Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча. То­му теж за­пи­сав­ся на ін­тен­сив­ні кур­си ні­ме­цької мо­ви. Я, ще в ран­ній есе­се­рів­ській юно­сті, за­ува­жив­ши прір­ву між дій­сні­стю і її ци­ні­чним ви­крив­ле­н­ням у про­мо­вах чу­жих ме­ні ген­се­ків, спри­ймаю від­то­ді будь-які офі­цій­ні сло­ва за жар­ти. Во­ни, ко­му по­ща­сти­ло зро­ста­ти в не­за­ле­жній Укра­ї­ні під аком­па­не­мент ре­фор­ма­тор­ських обі­ця­нок з бо­ку рі­дних пре­зи­ден­тів, біль­ше не ви­три­му­ють все­ре­ди­ні ці­єї – не менш облу­дної за сов­ко­ву – ко­ме­дії. а за два ти­жні ви­да­ти до­від­ку Про­ки­нув­ся, ви­йшов у двір –

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.