Фе­дiр КАРГАПОЛОВ

Krayina - - ЩОДЕННИК - но, на­ла­што­ва­на на спіл­ку­ва­н­ня. а не ро­бо­та. в пря­мо­му зна­чен­ні. 48 ро­ків, Якщо во­на, зві­сАле ПІД­ПРИ­Є­МЕЦЬ Ін­ко­ли ша­є­ться обра­за. За­раз це – зви­чка. Хо­чуть благ і сво­бо­ди При­єм­но, ко­ли тво­єю текст і фо­то: Ві­ктор ФОМЕНКО

”Зав­жди хо­тiло­ся допомогти‚ пiд­ка­за­ти‚ по­ясни­ти. Але люди сприймають це як насильство” ЩА­СТЯ ДЛЯ МЕ­НЕ – БУ­ТИ НА ГОЛЬФ-ПОЛІ У КОЛІ ДРУЗІВ. І ні про що не ду­ма­ти, крім гри.

НЕ ЛЮ­БЛЮ І НЕ РО­ЗУ­МІЮ СВЯТ. По­гу­ля­ти, ви­пи­ти, по­спіл­ку­ва­ти­ся – для цьо­го при­від не по­трі­бен.

МО­ЖУ ЗНА­ЙТИ ПІД­ХІД ДО БУДЬ-ЯКОЇ ЛЮ­ДИ­НИ. ПО МОЛОДОСТІ ВЕСЬ ЧАС КОРТІЛО ВИПРОБУВАТИ СЕ­БЕ. Ви­рі­ши­ли з то­ва­ри­шем спла­ви­ти­ся гір­ською рі­чкою в Аб­ха­зії. На пер­шо­му ж во­до­спа­ді алю­мі­ні­є­вий чо­вен склав­ся нав­піл і нас ви­ки­ну­ло у во­ду. Кі­ло­ме­трів 5 про­не­сло по по­ро­гах. Ко­ли ви­бра­ли­ся на бе­рег, ви­яви­ло­ся, що він – ди­кий. Му­си­ли пли­сти на про­ти­ле­жний бік. То­ва­риш пе­ре­плив, а ме­не, лег­шо­го, ста­ло зно­си­ти. На­си­лу за­че­пив­ся за камінь. Три дні пі­сля цьо­го про­ве­ли на пля­жі в Су­ху­мі. За­га­лом, так і пла­ну­ва­ли: спу­сти­ти­ся по гір­ській рі­чці, по­ста­ви­ти на­мет, ску­па­ти­ся. Але ро­ман­ти­ки не ви­йшло. Не вмiю про­ща­ти до кiн­ця. Го­ло­вою про­щаю‚ а в сер­цi за­ли­ша ться обра­за У ДИТИНСТВІ В ЯКИЙСЬ МО­МЕНТ ВИ­РІ­ШИВ БУ­ТИ ХІРУРГОМ. Пе­ре­ду­мав, ко­ли зро­зу­мів, яка це від­по­від­аль­ність.

ЗАВ­ЖДИ ХОТІЛОСЯ ДОПОМОГТИ, ПІДКАЗАТИ, ПО­ЯСНИ­ТИ. люди сприймають це як насильство.

СВІ­ТОМ ПО­ВИН­НІ ПРАВИТИ ДОБРОТА, РО­ЗУ­МІ­Н­НЯ, СПІВЧУТТЯ. По­ки що це ро­блять гро­ші, си­ла, роз­ра­ху­нок.

ТРЕНЕР ІЗ БОКСУ НІ­КО­ЛИ НЕ ГОВОРИВ ПРО ПЕ­РЕ­МО­ГУ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІ­НОЮ, ПОРІВНЮВАВ БОКС ІЗ ШАХАМИ. Я ска­зав со­бі: го­лов­не – не ре­зуль­тат, а про­цес. І пе­ре­міг одно­го­ло­сним рі­ше­н­ням суд­дів ду­же силь­но­го су­пер­ни­ка.

Я – ДИТИНА ВУ­ЛИ­ЦІ. Ма­буть, че­рез це бізнес для ме­не – гра, ЯКЩО В ТО­БІ БА­ГА­ТО БАЖАНЬ І ЕМОЦІЙ – ГУБИШ ГО­ЛО­ВУ. ЯКОСЬ ЗАЛІЗ НА ЗНАМЕНИТУ ФОРТЕЦЮ В КАМ’ЯНЦІ-ПО­ДІЛЬ­СЬКО­МУ. Рі­вень при­бли­зно п’ято­го по­вер­ху. Сті­на май­же вер­ти­каль­на. Ду­мав че­рез бал­кон по­тра­пи­ти все­ре­ди­ну, але той ви­явив­ся за­чи­не­ним. Сту­кав у две­рі бал­ко­на з на­ді­єю, що сто­рож по­чує. Та він спав. До­ве­ло­ся роз­зу­ти­ся і спу­ска­ти­ся без будь-якої стра­хов­ки. Стра­шно ста­ло на дру­гий день, ко­ли зга­дав про аван­тю­ру.

НЕ ВМІЮ ПРО­ЩА­ТИ ДО КІН­ЦЯ. Го­ло­вою про­щаю, а в сер­ці за­ли- ЛЮ­БОВ – ЦЕ ПРИСТРАСТЬ, ЯКА ЗГО­ДОМ ТРАНСФОРМУЄТЬСЯ У ЩОСЬ ІН­ШЕ. Для сто­сун­ків ва­жли­ві­ша по­ва­га. Ро­зу­мі­н­ня, вмі­н­ня про­ща­ти. Да­но це не ко­жно­му.

КО­ЛИ ПІ­ШЛИ ГРО­ШІ, СПО­ЧА­ТКУ БУ­ЛО ВІД­ЧУ­Т­ТЯ ГОРДОСТІ, ПО­ТІМ СПОРТИВНИЙ АЗАРТ. ГРО­ШІ ВИТРАЧАЮ ЛЕГ­КО. Якось про­ки­нув­ся вран­ці – на­пе­ре­до­дні ”свя­тку­вав”. По­га­но, ну­дно. По­їхав на ав­то­мо­біль­ний ринок – роз­ві­я­ти­ся. До обі­ду по­вер­нув­ся з ма­ши­ною.

БІЗНЕС МО­ЖЕ ЯК ПІДНЯТИ ЛЮДИНУ, ТАК І ОПУСТИТИ НА ДНО.

СУЧАСНІ ДІ­ТИ – З ІНШОГО ЗАМІСУ, НІЖ МИ. й не ба­жа­ють зна­ти, як це ді­ста­є­ться.

ЯКЩО ЛЮ­ДИ­НА ПРОВОКУЄ МЕ­НЕ НА ПОГАНЕ – ВО­НА ЦЕ ОТРИ­МАЄ. ЖИ­Т­ТЯ – КЕРОВАНИЙ ХАОС.

УЛЮБЛЕНА ПОРА РО­КУ – КІ­НЕЦЬ ВЕСНИ І БАБИНЕ ЛІ­ТО. У цей час за­па­хи осо­бли­во силь­ні. Найбільше по­до­ба­є­ться – опа­ло­го ли­стя.

НЕ ЛЮ­БЛЮ НЕПОТРІБНИХ ПОДАРУНКІВ. річ­чю ко­ри­сту­ю­ться і зга­ду­ють те­бе.

ТРИМАВ У РУ­КАХ МАЙ­ЖЕ МІЛЬЙОН ДОЛАРІВ. Ні стра­ху, ні ей­фо­рії. Най­ці­ка­ві­ше бу­ло да­лі: люди по­ча­ли пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти всю су­му. Ро­зу­мію, одну-дві па­чки. Але ко­ли пар­тне­ри то­бі ві­до­мі, а гро­ші – у бан­ків­ській упа­ков­ці, який у цьо­му сенс? Ко­ли ді­йшли до 500 ти­сяч, не ви­три­мав і ви­йшов на ву­ли­цю по­ку­ри­ти.

УСІ ХО­ЧУТЬ СВО­БО­ДИ. Але по­ки за­ле­жиш тіль­ки від се­бе, ти – віль­ний. Щой­но ж з’яв­ля­ю­ться обов’яз­ки що­до ін­ших лю­дей, сво­бо­да за­кін­чу­є­ться.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.