Усе чор­не – облич­чя, зе­ків­ський одяг і по­ду­шка під го­ло­вою. Но­со­вий хрящ за­пав, але не­має сум­ні­ву, що це Стус

НА БАТЬКІВЩИНІ ПЕРЕПОХОВАЛИ ЧИ­МА­ЛО ВИЗНАЧНИХ УКРА­ЇН­ЦІВ

Krayina - - РЕЙТИНГ - Текст: Ан­дрій ЖИГАЙЛО

3 сі­чня роз­ко­па­ли мо­ги­лу по­е­та Оле­ксан­дра Оле­ся та йо­го дру­жи­ни Ві­ри Свад­ков­ської на Оль­шан­сько­му цвин­та­рі у Пра­зі, сто­ли­ці Че­хії. На­сту­пно­го дня там по­хо­ва­ли ви­хід­ця з Укра­ї­ни Во­ло­ди­ми­ра Ми­хай­ли­ши­на. Він до­гля­дав за мо­ги­лою по­друж­жя та спла­чу­вав що­ро­ку 20 ти­сяч крон (21,5 тис. грн. – Кра­ї­на) рен­ти. Прав­ну­ки ви­рі­ши­ли, що те­пер мі­сце на кла­до­ви­щі на­ле­жить йо­му. 18 сі­чня Ка­бі­нет мі­ні­стрів ви­ді­лив ко­шти на пе­ре­ве­зе­н­ня пра­ху Оле­ксан­дра Оле­ся і Ві­ри Свад­ков­ської в Укра­ї­ну – для пе­ре­по­хо­ва­н­ня на Лук'янів­сько­му цвин­та­рі у Ки­є­ві

ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ МЕ­НЕ НА МОГИЛІ СЕ­РЕД СТЕПУ ШИРОКОГО НА ВКРАЇНІ МИЛІЙ, – пи­сав 1845 ро­ку в ”За­по­ві­ті” по­ет і художник Та­рас Шев­чен­ко. По­мер 10 бе­ре­зня 1861-го в Санкт-Пе­тер­бур­зі. Че­рез три дні йо­го по­хо­ва­ли на Смо­лен­сько­му цвин­та­рі. То­ва­риш по­е­та Ми­хай­ло Ла­за­рев­ський за мі­сяць отри­мує до­звіл на пе­ре­ве­зе­н­ня пра­ху в Укра­ї­ну. 8 трав­ня до­мо­ви­ну ви­ко­пу­ють. Че­рез Пе­тер­бург до вок­за­лу її не­суть сту­ден­ти. Да­лі за­лі­зни­цею ве­зуть до Мо­скви. Їдуть че­рез ро­сій­ські мі­ста Сер­пу­хов, Ту­лу, Орел, Кро­ми, Дми­трівськ, Сєвськ, че­рез укра­їн­ські Глу­хів, Кро­ле­вець, Ба­ту­рин, Ні­жин, Но­сів­ку, Бо­бро­ви­цю, Бро­ва­ри – до Ки­є­ва. У цер­кві Рі­здва Хри­сто­во­го на По­до­лі прав­лять па­на­хи­ду. Ро­блять по­смер­тну ма­ску по­е­та з гі­псу. ”В Ка­нев остан­ки Т. Г. Шев­чен­ко на па­ро­хо­де по Дне­пру при­были ве­че­ром 20 мая. На­род ра­зно­го во­зра­ста и на­ций тол­пил­ся и ста­рал­ся удо­стои­ться не­сти

гроб в цер­ко­вь Св. Ге­ор­гия, – свід­чить ко­ре­спон­дент га­зе­ти ”Ки­ев­ский те­ле­граф”. – В про­дол­же­ние трех дней, при мно­же­стве на­ро­да, слу­жи­ли па­ни­хи­ды по усо­пше­му. Было ска­за­но не­сколь­ко ре­чей на языке ма­ло­рос­сий­ском и одна – на поль­ском”. З хра­му тру­ну ве­зуть на Чер­не­чу го­ру за 2 км від мі­ста. ”Гроб по­кла­ли на ко­за­цький віз, на­кри­ли чер­во­ною ки­тай­кою. За­мість во­лів впряг­ся люд хре­ще­ний, і по­ве­зли ді­ти сво­го ба­тька, що по­вер­нув­ся з да­ле­ко­го краю до сво­го до­му”, – опи­су­вав художник Григорій Че­ста­хів­ський.

19 ЛИСТОПАДА 1989 РО­КУ В УКРА­Ї­НУ ПОВЕРНУЛИ ПРАХ ПО­Е­ТА ВАСИЛЯ СТУСА, ДИСИДЕНТІВ ЮРІЯ ЛИТВИНА Й ОЛЕКСИ ТИХОГО. Оле­кса Ти­хий по­мер 5 трав­ня 1984-го. Йо­го за­су­ди­ли на 22 ро­ки, від­си­дів 14. По­хо­ва­ли на кла­до­ви­щі ”Се­вер­ное” в се­лі Ку­чи­но Перм­ської обла­сті на Ура­лі. Че­рез три мі­ся­ці не ста­ло Юрія Литвина. Про­був за ґра­та­ми 22 ро­ки із 43 при­су­дже­них. 4 ве­ре­сня 1985-го по­мер Ва­силь Стус. Йо­го, як і Литвина, похо­ро­ни­ли в се­лі Бо­ри­со­во Перм­ської обла­сті. 18 листопада 1989 ро­ку по ті­ла ви­ру­шає де­ле­га­ція на чо­лі з пи­сьмен­ни­ком Во­ло­ди­ми­ром Шов­ко­ши­тним. Ма­ють до­зво­ли від вла­ди. – Пер­шою вийня­ли Сту­со­ву до­мо­ви­ну. Зня­ли ві­ко – ті­ло не на­кри­те, всо­хло. Усе чор­не – облич­чя, зе­ків­ський одяг і по­ду­шка під го­ло­вою. Но­со­вий хрящ за­пав, але не­має сум­ні­ву, що це Стус. Йо­го син Дми­тро гля­нув і ска­зав: ”Це та­то”, – зга­дує ко­ли­шній по­літв’язень 67-річний Ва­силь Ов­сі­єн­ко. У ки­їв­сько­му ае­ро­пор­ту ”Бо­ри­спіль” де­ле­га­цію з трьо­ма цин­ко­ви­ми до­мо­ви­на­ми зу­стрі­ча­ють близь­ко ти­ся­чі лю­дей. Ве­зуть ті­ла до Свя­то-По­кров­ської цер­кви на По­до­лі. ”Жов­то-бла­ки­тне мо­ре про­не­сло тлін­ні остан­ки Стуса, Тихого і Литвина ву­ли­цею Во­ло­ди­мир­ською, повз КДБ, звід­ки й по­чи­на­ла­ся їхня хре­сна путь, до пам’ятни­ка Ко­бза­ре­ві й да­лі на Бай­ко­вий цвин­тар. Близь­ко ста ти­сяч лю­дей ви­йшли на ву­ли­ці Ки­є­ва”, – пи­ше Во­ло­ди­мир Шов­ко­ши­тний у книж­ці ”Ге­рої на­ро­джу­ю­ться на мо­ги­лах ге­ро­їв”.

ПРАХ ДІЯЧА ОРГАНІЗАЦІЇ УКРА­ЇН­СЬКИХ НА­ЦІО­НА­ЛІ­СТІВ МИХАЙЛА СОРОКИ ПОВЕРНУЛИ В УКРА­Ї­НУ 28 ВЕ­РЕ­СНЯ 1991-ГО. По­хо­ва­ли на Ли­ча­ків­сько­му цвин­та­рі у Льво­ві. 34 ро­ки він був в’язнем ра­дян­ських та­бо­рів. 1947-го у Вор­ку­ті створив і очо­лив під­піль­ну ор­га­ні­за­цію ”ОУН-Пів­ніч”. У трав­ні-черв­ні 1954-го був одним з ор­га­ні­за­то­рів най­ві­до­мі­шо­го в ГУЛАГу Ке­нґір­сько­го повстання в’язнів. На­пи­сав гімн пов­стан­ців ”В сте­пах га­ря­чих Ка­зах­ста­ну”. Остан­ні ро­ки си­дів у та­бо­рі по­бли­зу се­ли­ща Явас у Мор­до­вії. По­мер 17 черв­ня 1971-го від ін­фар­кту. По прах по­їха­ли кіль­ка йо­го друзів і не­віс­тка. – По­ба­чи­ли три со­сон­ки, що ро­сли у фор­мі три­зу­ба. Бі­ля них і ста­ли ко­па­ти. На­тра­пи­ли на тру­ну з дов­го­во­ло­сою жін­кою. Взя­ли­ся за су­сі­дню мо­ги­лу. У зна­йде­но­му за­со­хло­му тру­пі впі­зна­ли Михайла Со­ро­ку. Все збі­га­ло­ся з пе­ре­ка­за­ми йо­го

друзів по та­бо­ру: по­хо­ва­ний без взу­т­тя, звер­ху бу­кет за­со­хлих кві­тів, збо­ку – то­мик Ле­сі Укра­їн­ки, – роз­по­від­а­ла до­слі­дни­ця жи­т­тя по­літв’язня Ле­ся Пли­тка. Похо­ро­ни­ли остан­ки по­руч із дру­жи­ною Ка­те­ри­ною За­ри­цькою. Во­на бу­ла зв’яз­ко­вою го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча УПА Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча. У ра­дян­ських тюр­мах від­си­ді­ла 25 ро­ків. По­мер­ла 1986-го.

4

1998 РО­КУ НА ПОЛІ № 76 ЛИЧАКІВСЬКОГО ЦВИНТАРЯ ЛЬВО­ВА ПО­ЧА­ЛИ ЗВОДИТИ МЕМОРІАЛ ВОЇНАМ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АР­МІЇ. До 2002-го збу­ду­ва­ли ко­ло­ну з брон­зо­вою скуль­пту­рою ар­хі­стра­ти­га Ми­ха­ї­ла та гра­ні­тну сті­ну. Бі­ля її під­ніж­жя спро­е­кту­ва­ли п’ять крипт для най­по­че­сні­ших по­хо­вань. Тут уро­чи­сто перепоховали за­снов­ни­ка мо­ло­ді­жної ска­ут­ської організації ”Пласт” Оле­ксан­дра Ти­сов­сько­го. По­мер 1968 ро­ку у Ві­дні, ку­ди емі­гру­вав 1944-го. У су­сі­дній кри­пті спо­чи­ває пер­ший ко­ман­дант Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців Ми­хай­ло Га­лу­щин­ський. У тре­тій – ур­на з пра­хом Дми­тра Ві­тов­сько­го, лі­де­ра Ли­сто­па­до­во­го чи­ну – повстання у жов­тні 1918 ро­ку, ор­га­ні­зо­ва­но­го УНР в Га­ли­чи­ні та Во­ли­ні, що бу­ли під Ав­стро-Угор­ською ім­пе­рі­єю. 1919 ро­ку він за­ги­нув у авіа­ка­та­стро­фі над Ні­меч­чи­ною й був по­хо­ва­ний у Бер­лі­ні. По­руч у кри­пті – йо­го ад’ютант Юлі­ян Чу­чман. В остан­ній – прах ”пла­сту­на” Се­ве­ри­на Ле­ви­цько­го.

5

ОСТАН­КИ ПЕР­ШО­ГО ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НА­РО­ДНОЇ РЕ­СПУ­БЛІ­КИ ЄВГЕНА ПЕТРУШЕВИЧА І ЙО­ГО ДРУ­ЖИ­НИ ПЕРЕПОХОВАЛИ У ЛЬВО­ВІ НАВПРОТИ МЕМОРІАЛУ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АР­МІЇ. При­ве­зли з Німеччини 1 листопада 2002 ро­ку. Єв­ген Пе­тру­ше­вич по­мер 29 сер­пня 1940-го в Бер­лі­ні, де й був по­хо­ва­ний.

6

ПРАХ ХУДОЖНИКА ЯКОВА ГНІЗДОВСЬКОГО ПЕРЕВЕЗЛИ НА ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИН­ТАР У ЛЬВО­ВІ 2005 РО­КУ – ІЗ НЬЮ-ЙОРКСЬКОГО КОЛУМБАРІЮ. Він на­ро­див­ся в се­лі Пи­ли- пе Тер­но­піль­ської обла­сті. Нав­чав­ся в ми­сте­цьких ака­де­мі­ях Вар­ша­ви та За­гре­ба. 1949-го емі­гру­вав до США. Пе­ред смер­тю 1985 ро­ку в за­по­ві­ті ба­жав по­вер­ну­ти­ся на ба­тьків­щи­ну.

7

15 ЧЕРВ­НЯ 2008 РО­КУ З АВСТРІЙСЬКОГО КУФШТАЙНА ДО ЛЬВО­ВА ПРИБУЛИ ОСТАН­КИ ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖОГО АР­МІЇ УНР РО­МА­НА ДАШКЕВИЧА. Йо­го прах по­мі­сти­ли в ме­мо­рі­а­лі воїнам УГА. У ав­стрій­ській ар­мії Ро­ман Да­шке­вич ко­ман­ду­вав ба­та­ре­єю. Пі­сля роз­ва­лу Ав­стро­Угор­щи­ни слу­жив у 4-му пол­ку Сі­чо­вих стріль­ців. Ке­ру­вав ар­ти­ле­рі­єю. 15 сі­чня 1975 ро­ку по­мер у Ав­стрії. – За жи­т­тя ба­тько не міг по­вер­ну­ти­ся на ба­тьків­щи­ну. Ми ли­сту­ва­ли­ся з ним остан­ні 20 ро­ків. Ли­сти про­хо­ди­ли че­рез цен­зо­рів, але в ко­жно­му від­чу­ва­ла­ся лю­бов до Укра­ї­ни, – зга­дує син Яро­слав Да­шке­вич. – Я ріс із дво­ма ба­тько­ви­ми сві­тли­на­ми. На пер­шій – та­то на ко­ні по­се­ред Со­фій­ської площі. 8 НА ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИН­ТАР ПЕ­РЕ­НЕ­СЛИ ПРАХ ЛІ­ДЕ­РА ОУН ЛЕВА РЕБЕТА І ЙО­ГО ДРУ­ЖИ­НИ ДАРІЇ – З НІМЕЦЬКОГО КЛАДОВИЩА ВАЛЬДФРІДГОФ. – Нам не­лег­ко бу­ло ви­рі­ши­ти пе­ре­не­сти остан­ки ба­тьків сю­ди, бо гріб у Мюн­хе­ні для нас фі­зи­чно ближ­чий. Але по­лі­ти­чні ді­я­чі на­ле­жать не сво­їм ро­ди­нам, а істо­рії Укра­ї­ни й укра­їн­ській зем­лі, – ска­зав на це­ре­мо­нії пе­ре­по­хо­ва­н­ня 30 жов­тня 2010 ро­ку Ан­дрій Ре­бет. Лев Ре­бет – пу­блі­цист і адво­кат. Був чле­ном Го­лов­ної ви­зволь­ної Ра­ди і одним із іде­о­ло­гів ОУН. Пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жної Укра­їн­ської дер­жа­ви у Льво­ві 30 черв­ня 1941 ро­ку був за­сту­пни­ком ке­рів­ни­ка уря­ду. Пі­сля аре­шту ні­ме­цькою вла­дою прем’єр-мі­ні­стра Яро­сла­ва Сте­цька ви­ко­ну­вав обов’яз­ки гла­ви Ка­бі­не­ту мі­ні­стрів. 1944 ро­ку йо­го аре­шту­ва­ли нім­ці й за­про­то­ри­ли до Освен­ци­ма. 1957-го в Мюн­хе­ні Лева Ребета вбив агент КДБ Бо­г­дан Ста­шин­ський.

Пе­ре­по­хо­ва­н­ня у Ки­є­ві Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого, 19 листопада 1989 ро­ку

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.