Жін­ка роз­ко­па­ла мо­ги­лу донь­ки і пе­ре­кла­ла остан­ки в ко­роб­ку

ШІСТЬ ЗАМОВНИКІВ ПІД­ПРИ­ЄМ­ЦЯ ПАВ­ЛА БЕЛЯНСЬКОГО

Krayina - - ДОСВ ІД - Пав­ло БЕЛЯНСЬКИЙ текст: Ві­кто­рія ТОПАЛА, фо­то: Сер­гій СТАРОСТЕНКО

39 ро­ків, під­при­є­мець На­ро­див­ся 8 черв­ня 1977-го у во­єн­но­му по­се­лен­ні Ша­хта №9 (те­пер се­ли­ще Ва­лья­нів­ське) Лу­ган­ської обла­сті. Батьки – вій­сько­ві у від­став­ці. На­ве­сні 2016-го пре­зен­ту­вав книж­ку ”Я пра­цюю на кла­до­ви­щі”. До неї вві­йшли 34 ре­аль­них істо­рії із жи­т­тя ав­то­ра. За­кін­чив Дер­жав­ний хі­мі­ко­те­хно­ло­гі­чний уні­вер­си­тет у Дні­прі. За спе­ці­аль­ні­стю не пра­цю­вав. За­ймав­ся ау­ди­том у ко­мер­цій­ній ком­па­нії. Кіль­ка ро­ків то­му з пар­тне­ром за­сну­вав фір­му з ви­го­тов­ле­н­ня пам’ятни­ків для кла­до­вищ. Жи­ве у сто­ли­ці. Кіль­ка ро­ків то­му по­чав пи­са­ти істо­рії у со­ці­аль­ній ме­ре­жі Facebook. Ге­рої – ре­аль­ні люди, які за­мов­ля­ють у ньо­го пам’ятни­ки. ”Ме­ні по­до­ба­є­ться те, чим за­йма­юсь, – пи­са­ти, ви­го­тов­ля­ти пам’ятни­ки. На дру­гі за­хо­пле­н­ня не за­ли­ша­є­ться ча­су”. Одру­же­ний. Має 13-рі­чно­го си­на і до­чку, 7 ро­ків

1 РОБИЛИ ЗАГИБЛОМУ В АТО ХЛОПЦЮ ГРА­НІ­ТНУ ТАБЛИЧКУ НА ШКО­ЛУ. Там бу­ли порт­рет і на­пис. До опла­ти ви­ста­ви­ли ли­ше со­бі­вар­тість. На по­ді­бні за­мов­ле­н­ня у нас пра­ви­ло – на них не за­ро­бля­є­мо. Ма­ли від­прав­ля­ти в ін­ше мі­сто, то­му та­бли­чка сто­я­ла в кон­то­рі. При­йшов ін­ший за­мов­ник. Мо­ло­дий чоловік та­ко­го ж віку, як за­ги­блий в АТО. За­мов­ляв табличку для ба­бу­сі. На­зва­ли йо­му су­му. Він ка­же: ”Да­вай­те дешевле. Я же знаю, у вас боль­шие за­ра­бо­тки”. Див­лю­ся на за­мов­ни­ка і го­во­рю: ”Ба- чи­те, та­бли­чка сто­їть. На них ми не за­ро­бля­є­мо, щоб та­кі, як ви, при­хо­ди­ли і пла­ти­ли пов­ну вар­тість. І щоб ми якось жи­ли. У нас теж є ді­ти, ро­ди­ни”. Мо­жли­во, не­пра­виль­но це бу­ло, але на­стрій то­ді був та­кий. Чоловік посидів, по­ди­вив­ся на своє за­мов­ле­н­ня, ка­же: ”Так что, дешевле мо­жно?” Я: ”Ні”. Він посидів, подумав: ”То­гда да­вай­те дороже”.

2 ЗАВІТАЛА ЖІН­КА ПОХИЛОГО ВІКУ. У 20 РО­КІВ ВТРА­ТИ­ЛА ДОНЬ­КУ. Дів­чин­ка по­то­ну­ла в рі­чці, ко­ли від­по­чи­ва­ла у ба­бу­сі в Дні­прі. Там її і по­хо­ва­ли. Че­рез кіль­ка ро­ків жін­ці при­йшов лист від мі­ської адмі­ні­стра­ції, що цвин­тар ре­ор­га­ні­зу­ють під парк куль­ту­ри й від­по­чин­ку. Все ма­ли пу­сти­ти під буль­до­зер. Ди­ти­ну по­трі­бно бу­ло пе­ре­по­хо­ва­ти. На мі­сці мо­гил зби­ра­ли­ся по­ста­ви­ти гой­дал­ки і ка­ру­се­лі. Моя клі­єн­тка при­їха­ла на­сту­пно­го дня до мі­ста. Ні­ко­му не да­ла чі­па­ти за­хо­ро­не­н­ня. Са­ма роз­ко­па­ла мо­ги­лу донь­ки і пе­ре­кла­ла остан­ки в ко­роб­ку. Для по­вер­не­н­ня ви­ку­пи­ла все ку­пе в по­їзді. Їха­ла ці­лу ніч і на ко­лі­нах три­ма­ла ко­роб­ку. Остан­ки по­хо­ва­ли на Бер­ко­ве­цько­му цвин­та­рі у Ки­є­ві. Са­ма ля­гла по­руч. Ска­за­ла: біль­ше не вста­не, бо сен­су жи­ти да­лі не ба­чить. Їй бу­ло по­над 60 ро­ків, ко­ли при­йшла до нас. Про­жи­ла ще дов­го. З чо­ло­ві­ком роз­лу­чи­ла­ся мо­ло­дою. Біль­ше не ви­хо­ди­ла за­між. У нас за­мо­ви­ла по­двій­ний пам’ятник – со­бі й донь­ці. За­пла­ти­ла аванс і ска­за­ла: ”Ну от і все. Ще тро­хи – й бу­де­мо ра­зом”. На мі­сці цвинтаря у Дні­прі був парк роз­ваг. За­раз – но­во­бу­до­ва.

3 ПРИ­ЙШЛИ МА­ТИ І СИН. ЖІН­КА БУ­ЛА ДУ­ЖЕ НАПРУЖЕНА. Хло­пець по­во­див­ся спо­кій­ні­ше. На ви­гляд – сту­дент. За­мов­ля­ли пам’ятник йо­го бра­ту. Він потрапив в ава­рію. Я за­пи­тав, що на пам’ятни­ку на­пи­са­ти. Хло­пець на­звав прі­зви­ще, ім’я та по ба­тько­ві – Пе­тро­вич. Ма­ти ка­же: ”Ми­хай­ло­вич пи­шіть”. Син: ”Ма, ну ти чо­го? Ми ж Пе­тро­ви­чі”. А во­на від­по­від­ає: ”Ми­хай­ло­вич пи­шіть, ме­ні кра­ще зна­ти”.

4 У СІМ’ Ї ПО­МЕР БА­ТЬКО. МА­ТИ З СИНОМ ЗАМОВИЛИ ЗВИЧАЙНИЙ ПАМ’ЯТНИК: МЕТРОВА СТЕЛА, НА НІЙ – ПОТРЕТ, ІМ’Я, ТУМБА. По­про­си­ли в епі­та­фії на­пи­са­ти ”від дру­жи­ни і си­на”. Укла­ли до­го­вір на хло­пця. Че­рез два дні при­хо­дить син. Із ним – жін­ка. Під­штов­хує йо­го і ка­же: ”Исправ­ляй да­вай”. Хло­пець по­про­сив до­пи­са­ти до епі­та­фії ”від се­стри і ті­тки”. Допла­ти­ли за кіль­кість зна­ків. Ще че­рез два дні хло­пець при­йшов з яки­мось чо­ло­ві­ком. До­да­ли – ”від пле­мін­ни­ка”. Ро­ди­чі по­мер­ло­го при­хо­ди­ли ще про­тя­гом пів­то­ра ти­жня. Зро­зу­мів, що во­ни ски­ну­ли­ся на пам’ятник. Фінальна фраза, яку я додавав – ”від улю­бле­ної куми з Дніпродзержинська”. Гра­ві­ру­ва­ли її на тум­бі під сте­лою, бо мі­сця не ви­ста­чи­ло. Зда­ле­ку пам’ятник на­га­ду­вав всьо­го в та­ту­ю­ва­н­нях ре­ци­ди­ві­ста.

5 ДАВ­НО НІ­ЧО­ГО НЕ РА­ДЖУ ЩО­ДО НАПИСІВ І МАЛЮНКІВ. Ко­ли тіль­ки по­чи­нав ри­ту­аль­ний бізнес, зда­ва­ло­ся, це по­трі­бно. Адже люди при­хо­ди­ли в стре­сі. Хо­тів допомогти. Якось за­мов­ни­ки при­не­сли вірш, про­стий і нев­мі­лий. Я дов­го від­мов­ляв клі­єн­тів. На­пис мав бу­ти на пам’ятни­ку чо­ло­ві­ко­ві. Ви­яви­ло­ся, вірш на­пи­са­ла йо­го 5-річна до­чка. Ми ви­гра­ві­ю­ва­ли йо­го. Ви­йшов хо­ро­ший пам’ятник. Те­плий. І ди­тя­чий ма­лю­нок на тиль­ньно­му бо­ці зро­би­ли.

6 ОДИН ЗА­МОВ­НИК НА ШИЇ МАВ АМУЛЕТ НА ЧОРНОМУ ШНУРКУ – КАМІНЬ СИНЮВАТОГО КОЛЬОРУ. По­ди­вив­ся крізь ньо­го на ме­не і го­во­рить: ”Ви жов­тий во­їн, з ва­ми мо­жна ма­ти спра­ву. Хо­чу за­мо­ви­ти пам’ятник”. Ка­жу: ”Мо­же, хрест по­трі­бно?” Він: ”Так, зви­чай­но. Що ж ми, хі­ба не пра­во­слав­ні люди?” Що зна­чить ”жов­тий во­їн”, не пи­тав йо­го.

ФІНАЛЬНА ФРАЗА, ЯКУ ДОДАВАВ – ”ВІД УЛЮ­БЛЕ­НОЇ КУМИ З ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА” ЧОЛОВІК ЗА­ПИ­ТУЄ: ”ДЕШЕВЛЕ МО­ЖНО?” Я: ”НІ”. ВІН ПОСИДІВ, ПОДУМАВ: ”ТО­ГДА ДА­ВАЙ­ТЕ ДОРОЖЕ”

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.