Від по­ча­тку вій­ни за­ги­ну­ли близь­ко 50 по­бра­ти­мів.

Ко­лись, до­ки всіх обдзво­ниш, день ішов. Те­пер і за­те­ле­фо­ну­ва­ти ні­ко­му

Krayina - - ДОСВ ІД -

ДА­НИ­ЛО ТУРЧИН ЗА­ХИ­ЩАВ САВУР-МО­ГИ­ЛУ

КО­ЛИ БУВ У СТАР­ШИХ КЛА­САХ, ЯНУ­КО­ВИ­ЧА ОБРА­ЛИ ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТОМ. ВІН МАВ БУ­ТИ ЛІДЕРОМ НА­ЦІЇ. А чи­та­єш йо­го біо­гра­фію і ро­зу­мі­єш, що тре­ба не на­вча­ти­ся, а кра­сти ша­пки, від­си­ді­ти дві­чі. По­ди­вив­ся на Аза­ро­ва, який не мо­же ви­вчи­ти мо­ви сво­єї дер­жа­ви. На де­пу­та­тів, у яких ма­са ті­ла пе­ре­ви­щує ма­су ав­то­мо­бі­ля. Бу­ло брид­ко. Хо­тів змін. ПРИ­ЇХАВ У ЛУГАНСЬК. ШУКАВ СПОРТЗАЛ, АЛЕ СКРІЗЬ – ДО­РО­ГО. Зна­йшов ор­га­ні­за­цію ”Ви­тязь”. Ма­ли без­пла­тний зал, тре­не­рів та ін­стру­кто­рів. Ви­да­ва­ли фор­му, фут­бол­ки ”Я рус­ский, и я этим гор­жусь”. Во­зи­ли в лі­си. Те­пер ро­зу­мію, що го­ту­ва­ли до май­бу­тніх по­дій. Їзди­ли під Ру­бі­жне. Хо­ди­ли до Сва­то­во­го лі­сом. Тим шля­хом по­тім ру­ха­ли­ся бо­йо­ви­ки.

НА ДОН­БА­СІ – МАЛЕНЬКИЙ ВІД­СО­ТОК СЕ­РЕ­ДНЬО­ГО КЛА­СУ. Лю­ди або ду­же ба­га­ті, або на­пів­же­бра­ки. То­му їх лег­ко ку­пи­ти за що зав­го­дно.

У СВАТОВОМУ НЕ­МАЄ ЖО­ДНОЇ ШАХТИ. Мі­сто не­ве­ли­ке, мен­ше 20 ти­сяч жи­те­лів. 80 від­со­тків – укра­ї­но­мов­ні. Це – не Дон­бас, а Сло­бо­жан­щи­на, чор­но­зе­ми. Ми спо­кон­ві­ку ви­ро­щу­ва­ли хліб. Сва­то­ве – єди­не мі­сто Лу­ган­щи­ни, яке не бу­ло під оку­па­ці­єю ЛНР. 1200 лю­дей сфор­му­ва­ли са­мо­обо­ро­ну. Фер­ме­ри по­від­да­ва­ли ма­ши­ни. Обла­шту­ва­ли кіль­ка блок­по­стів. На ко­жно­му – чо­ло­ві­ки з ми­слив­ською зброєю.

У ПЕР­ШО­МУ КЛАСІ НАС ”ПОСВЯЧУВАЛИ” В КОЗАКИ. Що­ран­ку ви­ко­ну­ва­ли гімн Укра­ї­ни. На рі­чни­цю Го­ло­до­мо­ру – всі зі сві­чка­ми. На дні на­ро­дже­н­ня по­е­тів чи­та­ли їхні вір­ші. Це за­слу­га ди­ре­кто­ра шко­ли Лі­дії Оле­ксан­дрів­ни Кри­во­шеї. Во­на те­пер во­лон­тер.

УПЕР­ШЕ ПРИ­ЇХАВ НА МАЙ­ДАН НА­ПРИ­КІН­ЦІ ЛИ­СТО­ПА­ДА 2013-ГО. По­тра­пив на на­пів­по­лі­ти­чні мі­тин­ги бі­ля пам’ятни­ка Шев­чен­ку. То пра­пор одні­єї пар­тії, то дру­гої. Ду­маю: йол­ки-пал­ки, лю­ди, по­їхав я звід­си. Вдо­ма в ін­тер­не­ті по­ба­чив, як уно­чі по­би­ли сту­ден­тів. Нас бу­ло во­сьме­ро. Ра­зом тре­ну­ва­ли­ся. Зі­бра­ли­ся і гай­да на Київ. Приїжджали чо­ти­ри ра­зи. Вран­ці прибував потяг із Лу­ган­ська, на­сту­пно­го дня поверталися. Це бу­ло ні­би з ду­шної кім­на­ти ви­йти на по­ві­тря. Вди­ха­єш пов­ни­ми гру­дьми і від­чу­ва­єш, що віль­ний.

СТВО­РИ­ЛИ ЛУГАНСЬКУ СО­ТНЮ САМООБОРОНИ – КО­ЛИ ПО­ЧА­ЛА­СЯ ВІЙ­НА. То­ді по­зна­йо­мив­ся з Те­му­ром Юл­да­ше­вим (очіль­ник шта­бу на­ро­дної самооборони Лу­ган­щи­ни, зго­дом – за­снов­ник ба­таль­йо­ну ”Те­мур”. – Кра­ї­на). Не спо­до­бав­ся – дядь­ко кав­казь­кої зов­ні­шно­сті в бро­не­жи­ле­ті з со­ки­рою. По­тім ми ста­ли дру­зя­ми. Він – май­стер спор­ту між­на­ро­дно­го кла­су з па­у­ер­лі­фтин­гу, ко­ли­шній вій­сько­вий. Ба­га­то чо­му на­вчив ме­не. Ро­змов­ляв та­кою укра­їн­ською, що бу­ло при­єм­но слу­ха­ти. Ні­ко­ли не да­вав за­дню. То­ді у Луганську йо­го за­хо­пи­ли в по­лон.

ПРИ­ЙШОВ У ВІЙСЬККОМАТ І ПОПРОСИВСЯ ДО БА­ТАЛЬ­ЙО­НУ ПОЛІЦІЇ ”ЛУГАНСЬК-1”. Жал­ку­ва­ти­му все жи­т­тя. За два мі­ся­ці ба­чив тіль­ки око­ви­ту на блок­по­стах і те, як щем­лять фер­ме­рів. 2 черв­ня по­вер­нув­ся з по­ло­ну Те­мур Юл­да­шев, за­їхав до ме­не у Сва­то­ве. Наш то­ді­шній

НА МАЙ­ДАН ПРИЇЖДЖАЛИ ЧО­ТИ­РИ РА­ЗИ. ВРАН­ЦІ ПРИБУВАВ ПОТЯГ ІЗ ЛУ­ГАН­СЬКА, НА­СТУ­ПНО­ГО ДНЯ ПОВЕРТАЛИСЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.