А як же На­та­ло­чка?

Krayina - - ІСТОР ІЯ -

Як же кві­тень? Нев­же ж во­ни – бу­дуть, ая – ні? Нев­же ж бу­де й по­тім сон­це і ві­тер. Про­зо­рі про­сто­ри в до­ли­ні?

Ні! Не хо­чу! Не мо­жу! Не вмію вмер­ти! Не ро­зу­мію, хто ви­га­дав смерть. – На­пи­са­ти ли­сти, над­пи­са­ти кон­вер­ти. По­ди­ви­тись на да­ту: ”6. Че­твер”

Хтось там зна­йде вір­ші – ”остан­ні вір­ші”, Бу­де по­тім ”пор­трет” і ”по­смер­тний том”. Ще й со­лод­кий жит­тє­пис (о, се – най­гір­ше!), – Мої ж ру­ки ле­жа­ти­муть мер­твим хре­стом.

На мо­ги­лу при­йде й На­та­ло­чка, мо­же, Пев­но з Хо­ло­дним, не са­ма, І на них бу­де сон­це, а на ме­ні, Бо­же, – Ле­жа­ти­ме тяж­ко чор­на тьма…

Ні. Я бу­ду. Я бу­ду. Я хо­чу в те­плі Ме­дом сон­ця й ви­ном ве­сни п’яні­ти, Ба­чить му­дре облич­чя мо­єї зем­лі І під грім Гру­дня і в Кві­тня кві­тах. Цей вірш Єв­ген МАЛАНЮК при­свя­тив На­та­лії Лі­ви­цькій на­пе­ре­до­дні її ве­сі­л­ля з Пе­тром Хо­ло­дним у сер­пні 1924 ро­ку

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.