А в цей час:

Krayina - - УКРА ЇНА -

– ПОВЕЗЛО ТОБІ, ЩО Я ДОБРИЙ. Як­би хто ін­ший по­пав­ся тво­їм псам, пла­тив би до кін­ця жи­т­тя, – ка­же хар­ків’янин 32-рі­чний Ігор Жель­чен­ко су­сі­до­ві Ро­ма­но­ві, 35 ро­ків. За­би­рає у ньо­го $300. Ро­ман пла­тить, бо на­пе­ре­до­дні дві йо­го ні­ме­цькі вів­чар­ки на­ки­ну­ли­ся на Іго­ря. – Йшов до­до­му з ро­бо­ти. У Ро­ма­на бу­ли від­кри­ті во­ро­та, звід­ти ви­бі­гли со­ба­ки й ки­ну­ли­ся на ме­не. По­ку­са­ли за ру­ки й но­ги, – роз­по­від­ає Ігор. – До­бре, що Ро­ман швид­ко за­брав їх. Він пра­цю­вав кі­но­ло­гом, уміє тре­ну­ва­ти со­бак. Про­сив не звер­та­ти­ся у по­лі­цію чи лі­кар­ню. Зля­кав­ся, що про ньо­го пі­де по­га­на сла­ва як про спе­ці­а­лі­ста. ПОЛТАВКА 26-РІ­ЧНА ІННА МАТВІЄНКО ЗБИРАЄ БІЛЯ ПІД’ЇЗДУ П’ЯТИПОВЕРХІВКИ УЛАМКИ НО­УТ­БУ­КА. Комп’ютер із че­твер­то­го по­вер­ху ви­ки­нув її хло­пець Іл­ля, 25 ро­ків. За­пі­до­зрив, що Інна зна­йо­ми­ться в ін­тер­не­ті з ін­ши­ми чо­ло­ві­ка­ми. – Зран­ку по­їха­ла до ма­те­рі і за­бу­ла ви­йти із Facebook та кіль­кох ін­тер­нет-ча­тів. Іл­ля по­чав ри­ти­ся в по­ві­дом­ле­н­нях. По­ба­чив, що ба­га­то чо­ло­ві­ків сла­ли ме­ні ли­сти з про­ха­н­ням по­зна­йо­ми­ти­ся, – го­во­рить Інна. – Я всім від­мов­ля­ла. По­я­сню­ва­ла, що маю хло­пця. Але до цьо­го мі­сця Іл­ля не ді­йшов, бо вла­шту­вав скан­дал. Бе­зу­пи­ну пів­го­ди­ни кри­чав і бив ку­ла­ком по сто­лу. По­я­снень чу­ти не хо­тів. По­тім схо­пив комп’ютер і ки­нув у ві­кно. З Іл­лею жи­ве­мо ра­зом рік, пла­ну­ва­ли одру­жи­ти­ся. Те­пер не хо­чу. – ЩЕ РАЗ РОТ ВІДКРИЄШ – ПОЖАЛІЄШ, ЩО НА СВІТ НАРОДИВСЯ! – кри­чить 34-рі­чний Сер­гій Іва­шків із Дні­пра на су­сі­да Ва­си­ля, 44 ро­ки. Б’є йо­го у пле­че. Ва­силь ті­кає, за­кри­ва­є­ться у вла­сній квар­ти­рі – Ва­ся – ал­ко­го­лік. П’є що­дня і ба­га­то. Жи­ве з ма­тір’ю. Ко­ли во­на ба­чить, як від­кор­ко­вує пля­шку го­ріл­ки – за­би­рає те­ле­ві­зор і ку­дись з ним іде. Бо­ї­ться, що син проп’є, – го­во­рить Сер­гій. – Ва­силь сьо­го­дні за­ба­га­то прийняв. Ви­рі­шив, що йо­го ма­ма при­не­сла те­ле­ві­зор ме­ні. По­дзво­нив у двері і по­чав ”на­їжджа­ти”. Ма­тю­кав­ся, по­гро­жу­вав, на­ма­гав­ся вда­ри­ти.

З усі­ма сво­ї­ми трьо­ма чо­ло­ві­ка­ми зна­йо­ми­ла­ся в со­цме­ре­жах. Із дво­ма пер­ши­ми – у ”ВКон­та­кте”. З ни­ми су­мар­но про­жи­ла три ро­ки. Пер­ший бив­ся, дру­гий усі гро­ші спу­скав на ал­ко­голь і дру­зів. Із тре­тім зі­йшла­ся зав­дя­ки Facebook. Ра­зом п’ятий рік, ма­є­мо двох ді­тей. Я – ща­сли­ва. Іло­на СОБКО Су­сід зни­зу три­чі ви­стрі­лив у ме­не з пнев­ма­ти­чно­го пі­сто­ле­та. Був пе­ре­ко­на­ний, що но­ча­ми я спе­ці­аль­но гу­паю у під­ло­гу, щоб він із дру­жи­ною не за­снув. Я ти­ждень хо­див з ве­ли­че­зни­ми син­ця­ми на жи­во­ті й ру­ках. За кіль­ка днів су­сід ді­знав­ся, що у стіни гу­па­ла пси­хі­чно хво­ра пен­сіо­нер­ка з йо­го по­вер­ху. При­біг ви­ба­ча­ти­ся. Дав пі­сто­лет, аби я так са­мо стрель­нув у ньо­го. Я від­мо­вив­ся, але зброю йо­му не по­вер­нув. Ар­тем СКОРОХОД Біля до­му з дру­зя­ми зу­стрі­ли чо­ло­ві­ка у фут­бол­ці з гер­бом РФ. По­про­си­ли зня­ти. Він по­слав нас. При­йшло­ся за­ла­ма­ти йо­го, стя­гну­ти фут­бол­ку й під­па­ли­ти. Чо­ло­вік си­пав про­кльо­на­ми, ки­дав­ся на нас. Ко­ли по­чув, як ви­кли­ка­є­мо по­лі­цію, бо ви­яви­ли се­па­ра­ти­ста, – втік. Ми­хай­ло М’ЯКУШКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.