Ру­ка по­га­но зги­на­ла­ся, пів­то­ра паль­ця не від­чу­ва­ла

ЯНА САВОЧКІНА 33 РО­КИ ГРАЄ У ВОЛЕЙБОЛ

Krayina - - ПРОФЕС ІЯ - ВИГРАЄ ТОЙ, хто рід­ше по­ми­ля­є­ться.

МА­ТИ ВІДВЕЛА НА ХУ­ДО­ЖНЮ ГІМНАСТИКУ, по­тім – на спор­тив­ну. Зго­дом – на баль­ні тан­ці. Але по-справ­жньо­му ме­не за­хо­пив ли­ше волейбол.

У 12 РО­КІВ ПО­ТРА­ПИ­ЛА В СПОРТИВНИЙ КЛАС: тре­ну­ва­н­ня – зран­ку і вве­че­рі, між ни­ми – уро­ки. Ор­га­нізм ви­сна­жу­вав­ся, але го­ло­ва бу­ла зайня­та тіль­ки грою.

МІЙ ЗРІСТ – 166 сан­ти­ме­трів. Тре­не­ри не вва­жа­ють та­ких пер­спе­ктив­ни­ми. Низь­ко­ро­слим до­во­ди­ться гриз­ти зем­лю, щоб про­кла­сти со­бі шлях. Але якщо впер­тий – до­ся­гнеш ме­ти.

ПЕР­ШИЙ І НАЙВАЖЛИВІШИЙ ТРЕНЕР – Ле­о­нід Бєл­кін. Він ви­тя­гнув те, що бу­ло за­кла­де­не в ме­ні ге­не­ти­чно. Ро­зви­нув ко­ор­ди­на­цію, ре­а­кцію, техніку, пе­ре­клю­че­н­ня ува­ги, швид­кість ніг і ви­со­ту стриб­ка.

НІ­КО­ЛИ НЕ ПЕРЕСТАНУ ГРА­ТИ У ЗМА­ГА­Н­НЯХ. Ці емо­ції не за­мі­ниш ні­чим ін­шим.

13 ЧОЛОВІКІВ І 20 ЖІ­НОК – пер­шо­кла­сних во­лей­бо­лі­стів – змі­ни­ли укра­їн­ське гро­ма­дян­ство, щоб ви­сту­па­ти за іно­зем­ні клу­би. По­і­мен­но знаю ли­ше цих. На­справ­ді їх на­ба­га­то біль­ше.

ПОЛЬ­ЩА НА­ЛЕ­ЖИТЬ ДО НАЙСИЛЬНІШИХ КРА­ЇН СВІ­ТУ З ВОЛЕЙБОЛУ. Там збе­ре­гли ра­дян­ську си­сте­му гло­баль­но­го від­бо­ру спортс­ме­нів. На­віть у мі­сте­чках є ди­тя­чі гру­пи, які тре­ну­ю­ться з шо­стої ран­ку. Існу­ють ко­ман­ди рі­зно­го

ві­ку: ка­де­тки, юні­ор­ки. В Укра­ї­ні та­ку си­сте­му зни­щи­ли, а но­вої не ство­ри­ли.

ВОЛЕЙБОЛ – найін­те­ле­кту­аль­ні­ший з ігро­вих ви­дів спор­ту. Спор­тсмен має ли­ше час­тку се­кун­ди, щоб прийня­ти рі­ше­н­ня. М’яч не має впа­сти на зем­лю.

М’ЯЧ ПРИ ПО­ДА­ЧІ ЛЕТИТЬ ЗІ ШВИДКІСТЮ 109–115 КІ­ЛО­МЕ­ТРІВ НА ГО­ДИ­НУ. Під час уда­ру йо­го швид­кість збіль­шу­є­ться в кіль­ка ра­зів. При­ла­ди не мо­жуть її за­фі­ксу­ва­ти.

НЕ МО­ЖНА ЗДАВАТИСЯ ДО ОСТАН­НЬО­ГО СВИСТКА. Якщо є ба­жа­н­ня, ви­гра­ти мо­жна зав­жди.

ДРІБНИХ ТРАВМ НЕ РАХУВАЛА: ви­би­ті паль­ці, роз­тя­гне­ні й на­дір­ва­ні м’язи. Усе це за­го­ю­є­ться без опе­ра­цій.

1996 РО­КУ ОТРИМАЛА ПЕР­ШУ СЕР­ЙО­ЗНУ ТРАВМУ. На тур­ні­рі в Енер­го­да­рі За­по­різь­кої обла­сті ді­ста­ва­ла м’яч у па­дін­ні. За­не­сло на за­хи­сну сі­тку, а во­на бу­ла не за­крі­пле­на. Вда­ри­ла­ся лі­ктем об скля­ні две­рі й при­зем­ли­ла­ся на ньо­го. Три­цепс роз­ру­ба­ло нав­піл. За­бра­ла ”швид­ка”, про­о­пе­ру­ва­ли. Ві­днов­лю­ва­ла­ся з пів­ро­ку – бу­ла пе­ре­р­ва у чем­піо­на­тах. Пі­сля за­го­є­н­ня ру­ка по­га­но зги­на­ла­ся, пів­то­ра паль­ця не від­чу­ва­ла. За чо­ти­ри ро­ки ра­на від­кри­ла­ся. Кет­гут, яким за­ши­ли три­цепс, не при­жив­ся. Про­о­пе­ру­ва­ли: ді­ста­ли ни­тки, по­чи­сти­ли ра­ну. Ру­ка по­ча­ла кра­ще зги­на­ти­ся, але біль не ми­нав.

НА ВІДНОВЛЕННЯ ЧА­СУ НЕ МА­ЛА. У чер­ка­сько­му клу­бі ”Круг” то­ді бу­ло ше­сте­ро грав­ців – не ма­ли ко­го за­яви­ти на по­єди­нок. Під час кожного па­су від­чу­ва­ла біль. За два ро­ки ра­на зно­ву від­кри­ла­ся – лі­ка­рі не до­чи­сти­ли. Са­ма ви­тя­гла

з неї ни­тки. За­го­ї­ло­ся. Ру­ка бо­лить по­стій­но. Ко­ли об щось вда­ря­ю­ся шра­мом, зда­є­ться, б’є стру­мом 220 вольт. Пів­то­ра паль­ця май­же не від­чу­ваю.

ТО­РІК У ЖОВТНІ ПІД ЧАС ГРИ ОТРИМАЛА РОЗРИВ ПЕРЕДНЬОГО ХРЕСТОПОДІБНОГО СУХОЖИЛЛЯ ПРА­ВО­ГО КО­ЛІ­НА, пе­ре­лом ча­ше­чки і над­ко­ли. У пра­во­му ко­лі­ні маю два ім­план­та­ти: ти­та­но­ву пла­сти­ну і шу­руп. За ти­ждень пі­сля опе­ра­ції ви­йшла на ро­бо­ту. На ми­ли­цях про­во­ди­ла тре­ну­ва­н­ня.

Мій зріст – 166 сан­ти­ме­трів. Тре­не­ри не вва­жа­ють та­ких пер­спе­ктив­ни­ми

Ко­ли ро­зу­мію, що ви­кла­ла­ся спов­на, по­раз­ка не так роз­ча­ро­вує

КЛУБ НЕ ЗАВ­ЖДИ ОПЛА­ЧУЄ ЛІ­КУ­ВА­Н­НЯ: усе за­ле­жить від кон­тра­кту.

КО­ЖЕН СПОР­ТСМЕН – це пев­ний рі­вень. Зар­пла­та мо­же рі­зни­ти­ся у со­тні й ти­ся­чі ра­зів.

МЕНЕДЖЕРА НІ­КО­ЛИ НЕ МА­ЛА. Кон­тра­кти са­мі ме­не зна­хо­ди­ли. Бу­ва­ло, кіль­ка на ви­бір.

КО­ЖЕН ПРОГРАНИЙ МАТЧ – це не­га­тив­ні емо­ції. Але ко­ли ро­зу­мію, що ви­кла­ла­ся спов­на, по­раз­ка не так роз­ча­ро­вує.

ТРЕНУЮСЯ РАЗ НА ДЕНЬ. Маю два ви­хі­дні на ти­ждень. Що­дня на ста­діо­ні бі­ля дому при­сі­даю, віджи­ма­ю­ся, ро­блю впра­ви на прес і обов’яз­ко­во – ти­ся­чу пе­ре­дач м’яча.

ЩЕ НЕ ВТІЛИЛА МРІЮ ЖИ­Т­ТЯ – зі­гра­ти на Олім­пій­ських іграх.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.