БЕЗ ФРАН­КА В ГО­ЛО­ВІ

Krayina - - КОЛОНКА -

МИ­НУ­ЛО­ГО ТИ­ЖНЯ ПРА­ЦЮ­ВАВ В АР­ХІ­ВІ НО­БЕ­ЛІВ­СЬКО­ГО КО­МІ­ТЕ­ТУ В СТОК­ГОЛЬ­МІ ДЛЯ ЧЕР­ГО­ВОЇ КНИЖ­КИ ПРО ФРАН­КА. Ча­су бу­ло обмаль, то­му за по­пе­ре­дньою до­мов­ле­ні­стю я при­йшов на 2 го­ди­ни до від­кри­т­тя ар­хі­ву, і ме­ні при­не­сли до­ку­мен­ти в окре­му ве­ли­ку кім­на­ту. Це бу­ла та са­ма кім­на­та, де при­йма­ють рі­ше­н­ня про Но­бе­лів­ську пре­мію. Так на па­ру го­дин я став укра­їн­цем, який най­ближ­че – при­найм­ні фі­зи­чно – опи­нив­ся до Но­бе­лів­ської пре­мії. Є та­кий жарт: ”Чи мо­же бу­ти Но­бе­лів­ський ла­у­ре­ат в Укра­ї­ні?” – ”Мо­же, про­їздом”.

80 ВІД­СО­ТКІВ НО­БЕ­ЛІВ­СЬКИХ ПРЕ­МІЙ ПРИ­ПА­ДАЄ НА КРА­Ї­НИ ЗА­ХО­ДУ, З НИХ ТРЕ­ТИ­НА – НА США

Укра­їн­ський ви­па­док – не ви­ня­ток. Біль­шість кра­їн не ма­ють жо­дно­го но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та. 80 від­со­тків пре­мій при­па­дає на кра­ї­ни За­хо­ду, з них тре­ти­на – на США. По­я­сне­н­ня аме­ри­кан­сько­го успі­ху про­сте. Там­те­шня на­у­ка, а біль­шість пре­мій є на­у­ко­ви­ми, має най­кра­ще фі­нан­су­ва­н­ня і ко­ри­стає з най­біль­шо­го drain brain у сві­ті. Від­по­від­но, тре­ти­на но­бе­лів­ських ла­у­ре­а­тів зі США є емі­гран­та­ми. У пе­ре­ра­хун­ку ж кіль­ко­сті пре­мій на ду­шу на­се­ле­н­ня пер­ше мі­сце по­сі­дає Ізра­їль. Йо­го успіх по­ді­бний до аме­ри­кан­сько­го: тут фі­нан­су­ва­н­ня на­у­ки не гір­ше, ніж у США. Але є ще на­ціо­наль­но-куль­тур­ний ви­мір: єв­ре­ям, які ста­нов­лять 0,1 від­со­тка на­се­ле­н­ня сві­ту, на­ле­жить 40 від­со­тків усіх пре­мій. У на­шій ча­сти­ні сві­ту ле­во­ва час­тка пре­мій при­па­дає на Поль­щу та Ро­сію. У ро­сій­сько­му ви­пад­ку зна­чну роль зі­грав фа­ктор хо­ло­дної вій­ни. Ро­сій­ські пре­мії при­па­да­ють пе­ре­ва­жно на 1960–1980-ті, ко­ли ра­дян­ська на­у­ка пра­цю­ва­ла на вій­сько­ву про­ми­сло­вість, а то­му ще­дро фі­нан­су­ва­ла­ся. Та гро­ші ви­рі­шу­ють не все, куль­ту­ра теж має зна­че­н­ня. Це по­ка­зує Поль­ща: за кіль­кі­стю но­бе­лі­ан­тів во­на пе­ре­га­няє Ро­сію. По­при те, що укра­їн­ців не­ма се­ред но­бе­лів­ських ла­у­ре­а­тів, укра­їн­ський ви­мір пре­мії та­ки має свою істо­рію. У 1966–1972 ро­ках Омелян Прі­цак по­дав кан­ди­да­ту­ри Павла Ти­чи­ни, Іва­на Дра­ча, Лі­ни Ко­стен­ко та Миколи Ба­жа­на. Пі­сля ане­ксії Кри­му

ЧЕ­ХИ Й УКРА­ЇН­ЦІ ЩЕ НЕ ДО­СИТЬ ЦИ­ВІ­ЛІ­ЗО­ВА­НІ, ЩОБ ЇХНІ ПРЕД­СТАВ­НИ­КИ МО­ГЛИ ЗА­СЛУ­ГО­ВУ­ВА­ТИ НА ПРЕ­МІЮ

де­кіль­ка та­тар­ських та укра­їн­ських ді­я­чів ви­су­ва­ли на Но­бе­лів­ську пре­мію ми­ру Му­ста­фу Дже­мі­лє­ва. Та як і в ба­га­тьох ін­ших укра­їн­ських спра­вах, паль­ма пер­шо­сті у цій істо­рії на­ле­жить Іва­но­ві Фран­ку. 1916-го йо­го ви­су­нув ві­ден­ський свя­ще­ник отець Йо­сип За­сти­рець, з мо­ти­вів по­ча­сти по­лі­ти­чних: Львів кіль­ка мі­ся­ців то­му звіль­ни­ли від ро­сій­ської оку­па­ції, то­му сво­їм по­да­н­ням він хо­тів звер­ну­ти ува­гу на до­лю укра­їн­ців. Ця істо­рія по­ро­сла ви­гад­ка­ми. Най­біль­ша з них: Фран­ку не да­ли пре­мію, бо смерть по­е­та 28 трав­ня 1916-го ви­клю­чи­ла йо­го з чи­сла кан­ди­да­тів. Но­бе­лів­ські до­ку­мен­ти по­ка­зу­ють, що ця вер­сія не­прав­ди­ва. Фран­ко­ву кан­ди­да­ту­ру та­ки роз­гля­да­ли. І по­да­н­ня на ньо­го під­три­ма­ли не одна, а двоє лю­дей. Дру­гим був про­фе­сор істо­рії з Упса­ли Га­ральд Єр­не – но­та бе­не, го­ло­ва Но­бе­лів­сько­го ко­мі­те­ту. І тут з’яв­ля­є­ться го­лов­на ін­три­га: ко­ли ді­йшло до фі­на­лу, Єр­не дав не­га­тив­ну оцін­ку. Во­на сто­су­ва­ла­ся не са­мо­го Фран­ка, а й ін­шо­го кан­ди­да­та, че­сько­го по­е­та Ото­ка­ра Бже­зі­ни. Зре­штою, не так по­е­тів, як їхніх на­ро­дів: мов­ляв, че­хи й укра­їн­ці ще не до­сить ци­ві­лі­зо­ва­ні, щоб їхні пред­став­ни­ки мо­гли за­слу­го­ву­ва­ти на та­ку пре­мію. Не бу­ду з’ясо­ву­ва­ти, чо­му Єр­не змі­нив дум­ку. На­то­мість ска­жу, що ці рі­зні істо­рії по­єд­ну­ю­ться в одну, про яку я на­га­дую в остан­ні ро­ки в рі­зний спо­сіб і за ко­жної на­го­ди. От­же, є до­сить за­кри­тий клуб ”25 від­со­тків” – тих кра­їн, де лю­ди жи­вуть дов­ше і ма­ють кра­щі шан­си, зокре­ма на Но­бе­лів­ську пре­мію. Стра­те­гі­чна ме­та Укра­ї­ни – по­тра­пи­ти в цей клуб. Тоб­то ста­ти 26-м про­цен­том. Ре­а­лі­зу­є­ться ця ме­та че­рез мо­дер­ні­за­цію. Фран­ко був одним із не­ба­га­тьох, який це ро­зу­мів і до цьо­го пра­гнув. То­му й за­ймав­ся не ли­ше лі­те­ра­ту­рою, а й еко­но­мі­кою. І за­кли­кав: ”Біль­ше по­ту, мен­ше кро­ві”. На жаль, укра­їн­ці ще не ма­ють то­го лю­ксу­су, щоб ви­рі­шу­ва­ти, скіль­ки кро­ві має бу­ти в цій фор­му­лі. Але що во­ни ро­блять, ко­ли ма­ють ви­бір, бо­дай на сим­во­лі­чно­му рів­ні?

ФРАН­КО ЗА­КЛИ­КАВ: ”БІЛЬ­ШЕ ПО­ТУ, МЕН­ШЕ КРО­ВІ”

28 трав­ня я хо­див по Льво­ву, шу­ка­ю­чи слі­ди від­зна­че­н­ня Фран­ка в день йо­го смер­ті. Цен­тром ру­ха­ла­ся уро­чи­ста хо­да до Дня ге­роя. По­над ти­ся­чу осіб про­йшли від пам’ятни­ка Шев­чен­ку до пам’ятни­ка Бан­де­рі, зу­пи­ня­ю­чись бі­ля місць вша­ну­ва­н­ня ін­ших ви­зна­чних ді­я­чів укра­їн­ської істо­рії. І зна­є­те що? Фран­ка в цьо­му спи­ску не бу­ло

Яро­слав ГРИЦАК, істо­рик

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.