Жін­ка ро­сла без ба­тьків і то­му вт тра­ти­ла ча­сти­ну се­бе

Krayina - - КУЛЬТУРА - Текст: Ка­те­ри­на ЛУК’ЯШКО

Швед­ський фільм ”Ква­драт” Ру­бе­на Естлун­да отри­мав ”Зо­ло­ту паль­мо­ву гіл­ку” 70-го Канн­сько­го кі­но­фе­сти­ва­лю. Тривав у Фран­ції 17–28 трав­ня. В основ­но­му кон­кур­сі участь взя­ли 19 стрі­чок. Зокре­ма – дра­ма ”Ла­гі­дна” укра­їн­сько­го ре­жи­се­ра Сер­гія Ло­зни­ці. Про цей та ін­ші най­ці­ка­ві­ші філь­ми роз­по­від­а­ють ге­не­раль­ний про­дю­сер Оде­сько­го між­на­ро­дно­го кі­но­фе­сти­ва­лю Юлія Сінь­ке­вич і кі­но­кри­тик Ан­дрій Ал­фе­ров

Ан­дрій АЛ­ФЕ­РОВ, 39 ро­ків, кі­но­кри­тик ”ЛА­ГІ­ДНА” – реж. Сер­гій Лозниця, Укра­ї­на, Фран­ція – Жін­ці по­вер­та­ють бан­де­роль, яку во­на ві­ді­сла­ла чо­ло­ві­ку у в’язни­цю. Єди­на мо­жли­вість з’ясу­ва­ти при­чи­ну – по­їха­ти в тюр­му у глу­хе си­бір­ське мі­сте­чко. Бю­ро­кра­ти­чна си­сте­ма зму­шує ге­ро­ї­ню по­не­ві­ря­ти­ся по вок­за­лах, від­діл­ках по­лі­ції. Зре­штою у тюр­мі, за­мість обі­ця­ної зу­стрі­чі із чо­ло­ві­ком, жін­ку ґвал­ту­ють. Сер­гій Лозниця дію по­ві­сті Фе­до­ра До­сто­єв­сько­го пе­ре­ніс у су­ча­сну Ро­сію. Її пов­сяк­ден­ність по­ка­за­на як без­про­бу­дний жах. Не­має по­ва­ги до осо­би­сто­сті, люд­ське жи­т­тя ні­чо­го не вар­те, а по­пу­лізм ва­жли­ві­ший за честь. В укра­їн­ців став­ся мен­таль­ний пе­ре­во­рот. Ми біль­ше не хо­че­мо жи­ти, як ра­ні­ше. То­му й від­був­ся Май­дан. Але якісь ре­чі за­ли­ши­лись спіль­ни­ми з Ро­сі­єю. Ін­сти­ту­ти вла­ди у нас в та­кій же кри­зі, як і в них. Ро­сі­я­ни лю­блять на­зи­ва­ти Ло­зни­цю сво­їм ре­жи­се­ром. Але він – не ро­сі­я­нин чи укра­ї­нець. Він – Лозниця. Ви­ріс у Ки­є­ві, навчався в Москві. Йо­му близька тамтешня культура, але далека – сучасна Ро­сія.

ЛОЗНИЦЯ НАВЧАВСЯ В МОСКВІ. ЙО­МУ БЛИЗЬКА ТАМТЕШНЯ КУЛЬТУРА, АЛЕ ДАЛЕКА – СУЧАСНА РО­СІЯ

”ТЕ­БЕ НІКОЛИ ТУТ НЕ БУЛО” – реж. Лінн Рем­сі, Ве­ли­ка Бри­та­нія, США, Фран­ція – Донь­ку впли­во­во­го по­лі­ти­ка ви­кра­ли і про­да­ли в бор­дель. Він звер­та­є­ться за до­по­мо­гою до ко­ли­шньо­го аген­та Фе­де­раль­но­го бю­ро роз­слі­ду­вань. Цьо­го мов­ча­зно­го бо­ро­да­ня ба­чи­мо в пер­ших ка­драх. Сер­ве­ткою ви­ти­рає скри­вав­ле­ний мо­ло­ток. Тру­пів не ви­дно. Агент у від­став­ці не­ле­галь­но роз­слі­дує спра­ви про на­си­л­ля над ді­тьми. Жор­сто­ко роз­прав­ля­є­ться із су­те­не­ра­ми й пе­до­фі­ла­ми. Це один із тих філь­мів, у яких біль­ша ча­сти­на го­лов­ної дум­ки не про­го­во­рю­є­ться, а де­мон­стру­є­ться. Від­чу­ва­є­ться ав­тор­ська від­сто­ро­не­ність шо­тланд­ської ре­жи­сер­ки Лінн Рем­сі. В кар­ти­ні не­ма мо­ра­лі­за­тор­ства. Згу­ще­на атмо­сфе­ра на­силь­ства ви­во­дить істо­рію з роз­ря­ду бо­йо­ви­ка про ганг­сте­рів у чи­сло філь­мів про бай­ду­жість і при­зви­ча­є­ність лю­дей до зла.

”ХЕПІ-ЕНД” – реж. Мі­ха­ель Ха­не­ке, Фран­ція, Ні­меч­чи­на, Ав­стрія – Спо­ча­тку зда­є­ться, що це – спо­гля­да­н­ня жи­т­тя ве­ли­кої за­мо­жної ро­ди­ни з пів­но­чі Фран­ції. Анн Ло­ран очо­лює фір­му і зби­ра­є­ться ви­йти за­між за адво­ка­та з Ан­глії. Її при­ко­ва-

ний до ін­ва­лі­дно­го віз­ка ба­тько Жорж хо­че вко­ро­ти­ти со­бі ві­ку. Брат То­ма ді­зна­є­ться про смерть ко­ли­шньої дру­жи­ни і за­би­рає до се­бе 13-рі­чну донь­ку Єву. Дів­чи­на актив­но ко­ри­сту­є­ться со­ці­аль­ни­ми ме­ре­жа­ми. Ча­сти­на стрі­чки зня­та на iPhone. На тра­ге­дію ди­ви­мось крізь ка­ме­ру мо­біль­но­го те­ле­фо­ну під­лі­тка. Ґа­дже­ти, со­цме­ре­жі зни­жу­ють гра­дус жаху. Ра­ні­ше люди від­чу­ва­ли свя­щен­ний тре­пет перед смер­тю. А за­раз це – ви­ста­ва, яку мо­жна зня­ти на те­ле­фон і ви­кла­сти в ”Ін­ста­грам”, щоб зби­ра­ти лай­ки. Мі­ха­ель Ха­не­ке май­же всю ре­жи­сер­ську кар’єру при­свя­тив до­слі­дже­н­ням люд­ських слаб­ко­стей і по­ро­ків. Він пре­па­рує ко­жну осо­би­стість. Ви­кри­ває най­по­твор­ні­ші люд­ські ри­си. По­ка­зує глу­хо­ту за­ци­кле­но­го на особистих те­мах су­спіль­ства. У го­лов­ній ро­лі тра­ди­цій­но зняв Іза­бель Юп­пер. А ще по­вер­нув у кі­но Жа­на-Луї Трен­ті­нья­на. За остан­ні 14 ро­ків той з’яв­ляв­ся на ве­ли­ко­му екра­ні дві­чі. Й оби­два ра­зи – у Ха­не­ке.

”ХОРОШІ ЧАСИ” – реж. Бен і Джо­шуа Са­фді, США – У но­во­рі­чну ніч дрі­бний нью-йорк­ський зло­дій і при­ро­дже­ний бре­хун Кон­ні за­би­рає свого бра­та-ау­ти­ста із пси­хлі­кар­ні. Йде з ним гра­бу­ва­ти банк. Обо­руд­ка про­ва­лю­є­ться. Кон­ні ті­кає. Але по­вер­та­є­ться, щоб ви­тя­гну­ти ро­ди­ча з в’язни­ці. Це фільм про жи­те­лів со­ці­аль­но­го дна. У тю­рем­них епі­зо­дах зні­ма­ли­ся не­про­фе­сій­ні ар­ти­сти із су­ди­мо­стя­ми. Бра­там Са­фді по­до­ба­є­ться зво­ди­ти на зні­маль­но­му май­дан­чи­ку акто­рів і лю­дей із ву­ли­ці. Зда­є­ться, ди­ви­шся не фільм, а до­ма­шні хро­ні­ки. Го­лов­ну роль зі­грав ан­глі­єць Ро­берт Пат­тін­сон. Це йо­го най­кра­ща ро­бо­та в кі­но. Пі­сля вам­пі­ра у блок­ба­сте­рі ”Су­тін­ки” він зні­мав­ся у ба­га­тьох хо­ро­ших стрі­чках. ”Хороші часи” з’яви­ли­ся, бо Ро­берт по­ба­чив один із філь­мів бра­тів Са­фді. Ска­зав їм, що го­то­вий робити що зав­го­дно, на­віть по­да­ва­ти ка­ву на зні­маль­но­му май­дан­чи­ку, аби по­пра­цю­ва­ти з ни­ми. Остан­ні ро­ків ві­сім Бе­на і Джо­шуа Са­фді на­зи­ва­ли пер­спе­ктив­ни­ми. Те­пер во­ни пе­ре­тво­ри­ли­ся на грав­ців ви­щої кі­но­лі­ги. На які­сно но­вий рі­вень пе­ре­хо­дить і Ро­берт Пат­тін­сон. ”НЕЛЮБОВ” – реж. Ан­дрій Звя­гін­цев, Ро­сія – По­друж­жя роз­лу­ча­є­ться. Єв­ге­нія і Бо­рис пев­ний час за­ко­ха­ні в ін­ших і го­то­ві по­ча­ти жи­т­тя з чи­сто­го ар­ку­ша. Прийня­ти оста­то­чне рі­ше­н­ня їм за­ва­жає 12-рі­чний син Олексій. По­чув­ши чер­го­ву свар­ку ба­тьків, хло­пець ті­кає з дому і цим ускла­днює си­ту­а­цію. На при­кла­ді ці­єї істо­рії ре­жи­сер по­ка­зує роз­лу­че­н­ня Укра­ї­ни й Ро­сії. Все осо­би­сте ду­же уко­рі­не­не в со­ці­аль­не. Важ­кі часи, які за­раз пе­ре­жи­ва­є­мо, по­зна­ча­ю­ться на ко­жно­му з нас. У філь­мі по­лі­ції на­чха­ти на зни­кне­н­ня ди­ти­ни, по­шу­ка­ми за­йма­ю­ться до­бро­воль­ці. В Україні во­лон­те­ри під­три­му­ва­ли Май­дан, спон­со­ру­ють ар­мію, до­по­ма­га­ють без­при­туль­ним, важ­ко­хво­рим. Уся країна – на їхніх пле­чах. У ”Не­лю­бо­ві” пре­кра­сно все – від ка­дрів, по­став­ле­них опе­ра­то­ром Ми­хай­лом Крі­чма­ном, до му­зи­ки ком­по­зи­то­ра Єв­ге­на Галь­пе­рі­на. Пря­мих фраз про вій­ну Укра­ї­ни та Ро­сії у стрі­чці не­має. Але в те­ле­ві­зо­рі, який див­ля­ться ге­рої, по­ка­зу­ють про­па­ган­дист­ські ре­пор­та­жі Дми­тра Ки­се­льо­ва. У роз­мо­ві зі мною Звя­гін­цев ска­зав: ”Дія в ”Не­лю­бо­ві” від­бу­ва­є­ться з осе­ні 2012-го до зи­ми 2015 ро­ку, коли вже ста­ли­ся стра­шні

ЛЮДИ ЗАЦИКЛЕНІ НА ОСОБИСТИХ ПРОБЛЕМАХ

по­дії у Де­баль­це­во­му. Не мо­гли ігно­ру­ва­ти те, що було в цей час у Ро­сії – прийня­т­тя за­ко­нів, які від­би­ра­ють у су­спіль­ства сво­бо­ду, опо­зи­ції не да­ють го­ло­су. І во­дно­час – на­би­рає обер­тів без­жаль­на про­па­ган­да, най­ві­до­мі­шим ру­по­ром якої є Ки­се­льов. Ге­рої філь­му по­тра­пля­ють під її вплив і від­чу­ва­ють те са­ме, що й ін­ші ро­сі­я­ни – апа­тію, вто­му, від­су­тність спо­ді­вань на змі­ни”. Юлія СІНЬ­КЕ­ВИЧ, 33 ро­ки, про­дю­сер ”СЯЙВО” – реж. На­о­мі Ка­ва­се, Япо­нія, Фран­ція – Мі­са­ко ро­бить ау­діо­вер­сії філь­мів для лю­дей час­тко­во або пов­ні­стю по­збав­ле­них зо­ру. Ця про­фе­сія на­зи­ва­є­ться ау­діо­скри­птор. Зна­йо­ми­ться з ко­лись успі­шним фо­то­гра­фом На­ка­мо­рі, який осліп. Спро­би Мі­са­ко сло­ва­ми опи­са­ти ві­зу­аль­ну кра­су, гру барв сві­тла но­вої кар­ти­ни на­штов­ху­ю­ться на йо­го жорс­тку кри­ти­ку. Із цьо­го кон­флі­кту по­сту­по­во ви­ро­стає вза­єм­не по­чу­т­тя. Це по­ка­за­но в на­пів­то­нах – по­гля­дах, до­ти­ках. Сце­на, коли сліпий чо­ло­вік обмацує облич­чя Мі­са­ко, еро­ти­чні­ша, ніж по­ці­лу­нок у на­сту­пно­му ка­дрі. Во­на на­ма­га­є­ться зро­зу­мі­ти, як спри­йма­ють нав­ко­ли­шній світ не­зря­чі. Дру­га лі­нія стрі­чки – по­шук Мі­са­ко спосо­бу при­ми­ри­ти­ся із втра­тою ба­тька. Він зник кіль­ка ро­ків то­му. Жін­ка не мо­же огов­та­ти­ся від цьо­го. Має під­три­му­ва­ти ста­ру ма­тір, яка по­сту­по­во втра­чає ро­зум і пе­ре­стає впі­зна­ва­ти донь­ку. Одна із цен­траль­них тем філь­му – від­су­тність. Ре­жи­сер­ка На­о­мі Ка­ва­се ро­сла без ба­тьків і, за її сло­ва­ми, без них втра­ти­ла ча­сти­ну се­бе.

”УБИВСТВО СВЯ­ЩЕН­НО­ГО ОЛЕ­НЯ” – реж. Йор­гос Лан­ті­мос, Ве­ли­ка Бри­та­нія, США, Ір­лан­дія – Го­лов­ний ге­рой Сті­вен – кар­діо­хі­рург в аме­ри­кан­ській лі­кар­ні. Має дру­жи­ну, донь­ку й си­на. Під час опе­ра­ції по­ми­рає па­ці­єнт. Через по­чу­т­тя про­ви­ни за йо­го смерть Сті­вен по­чи­нає біль­ше ча­су про­во­ди­ти із си­ном-під­лі­тком. Пі­зні­ше хло­пець за­хво­рів і біль­ше не мо­же хо­ди­ти. Зго­дом не­ду­га вра­жає і донь­ку. Щоб ро­зі­рва­ти ко­ло смер­тей, лі­кар ви­рі­шує при­не­сти в жер­тву ”свя­щен­но­го оле­ня”. Хо­че вси­но­ви­ти 16-рі­чно­го Мар­ті­на. При­во­дить йо­го у свій дім. Стрі­чка вдав­лює в крі­сло з пер­ших се­кунд. Ко­жне сло­во – на­віть якщо йо­го ви­мов-

> ПО­ДРУЖ­ЖЯ РОЗ­ЛУ­ЧА­Є­ТЬСЯ. СИН ТІ­КАЄ З ДОМУ СЛІПИЙ ЧО­ЛО­ВІК ОБМАЦУЄ ОБЛИЧ­ЧЯ ЖІНКИ

ляє ди­ти­на – па­дає на під­ло­гу, як це­гли­на. Не­зро­зумі­ла за­гро­за йде від усіх пер­со­на­жів. Фільм смі­шить, по­тім ви­кли­кає від­ра­зу. А ближ­че до фі­на­лу – жах. ”Убивство свя­щен­но­го оле­ня” – фан­та­зія за мо­ти­ва­ми тра­ге­дії ан­ти­чно­го дра­ма­тур­га Ев­рі­пі­да ”Іфі­ге­нія в Ав­лі­ді”. В ній ца­рю Ага­мем­но­ну за­для успі­шно­го по­хо­ду на Трою жре­ці ра­дять при­не­сти в жер­тву стар­шу донь­ку.

Ав­стра­лій­ська актри­са Ні­коль Кі­дман у філь­мі ”Вбив­ство свя­щен­но­го оле­ня” зі­гра­ла дру­жи­ну кар­діо­хі­рур­га. Ге­рой ір­ланд­ця Ко­лі­на Фар­рел­ла хо­че вси­но­ви­ти си­на свого па­ці­єн­та, який по­мер під час опе­ра­ції

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.