Убо­лі­валь­ни­кам ки­їв­сько­го ”Ди­на­мо” тре­ба або кри­ти­ку­ва­ти Сур­кі­са, або по­дя­ку­ва­ти йо­му

20 РО­КІВ ТО­МУ ГОСПОДАРІ ВИТРАЧАЛИ НА КОМАНДУ В 10 РА­ЗІВ МЕН­ШЕ, НІЖ ЗА­РАЗ

Krayina - - ПОГЛЯД - Ми­ко­ла НЕСЕНЮК, жур­на­ліст

РЕБРОВУ НЕ ВДА­ЛО­СЯ ЗРО­БИ­ТИ ХАВІ ТА ІНЬЄСТУ З РИБАЛКИ Й СИДОРЧУКА

ГО­ВО­РИ­ТИ ПРО КИЇВСЬКЕ ”ДИ­НА­МО” ОКРЕ­МО ВІД УСЬОГО УКРА­ЇН­СЬКО­ГО ФУТБОЛУ НАВРЯД ЧИ ДОРЕЧНО. Ко­лись ма­ли­ми ми хо­ті­ли, щоб якнай­швид­ше на­став обі­ця­ний пар­ті­єю ко­му­нізм із без­пла­тни­ми цу­кер­ка­ми й мо­ро­зи­вом. На це на­ша пер­ша вчи­тель­ка ка­за­ла, що не­мо­жли­во по­бу­ду­ва­ти ко­му­нізм в одно­му окре­мо­му кол­го­спі. Так са­мо не­мо­жли­во по­бу­ду­ва­ти іде­аль­ну фут­боль­ну команду в да­ле­ко не­і­де­аль­но­му фут­боль­но­му го­спо­дар­стві. Всі успі­шні чем­піо­на­ти ща­сли­ві одна­ко­во. Всі не­успі­шні – не­ща­сні по-сво­є­му, як на­пи­сав би Лев Тол­стой, як­би жив у на­ші часи. Те­пе­рі­шня в укра­їн­сько­му фут­бо­лі мо­дель передбачає: в ко­жної ко­ман­ди, які в нас чо­мусь на­зи­ва­ють ”клу­ба­ми”, має бути го­спо­дар. На­віть там, де це за­пе­ре­чу­ють, такий ха­зя­їн є. І київське ”Ди­на­мо” – не ви­ня­ток. Йо­го го­спо­да­рем є Ігор Сур­кіс. Тож роз­мір­ко­ву­ва­ти про до­лю та пер­спе­кти­ви ко­ман­ди, не вра­хо­ву­ю­чи осо­бли­во­стей осо­би, яка має 99 від­со­тків ”акцій клу­бу”, було б не­ро­зум­но.

В ОСТАН­НІЙ ДЕНЬ ТРАВ­НЯ ІГОР СУР­КІС ПОДЯКУВАВ ЗА РО­БО­ТУ СЕРГІЮ РЕБРОВУ І ЗАВЕРШИВ СПІВПРАЦЮ ІЗ ЦИМ ТРЕНЕРОМ. Чо­му так сталося? Не хо­чу ко­лу­па­ти­ся у вер­сі­ях. Для ме­не ло­гі­ка цьо­го рі­ше­н­ня по­ля­гає у май­же по­ро­жніх три­бу­нах ”Олім­пій­сько­го” на остан­ніх у се­зо­ні ма­тчах ”Ди­на­мо”. Ко­ман­да мо­же про­гра­ти. Та­ких, що не про­гра­ють, не існує. Але пі­сля одних по­ра­зок пу­блі­ка ще охо­чі­ше йде на ста­діон, аби під­три­ма­ти свою команду, а пі­сля ін­ших – стає бай­ду­жою до її до­лі та від­ві­дує ста­діон тіль­ки коли при­їжджає осо­бли­во іме­ни­тий су­пер­ник.

Ни­ні­шня ве­сна бу­ла про­валь­на для ко­ман­ди Сер­гія Ре­бро­ва не ли­ше за ре­зуль­та­том. Тра­пля­ло­ся й гір­ше. Гра ко­ман­ди не да­ва­ла ре­зуль­та­ту і не по­до­ба­лась гля­да­чам. Це був оста­то­чний ту­пик ”іспан­сько­го на­прям­ку”, який спо­від­у­вав Ре­бров. Йо­му так і не вда­ло­ся зро­би­ти Хаві та Іньєсту з Рибалки й Сидорчука. Але був у цьо­му й по­зи­тив­ний мо­мент. Фут­бо­лі­сти і тре­не­ри ”Ди­на­мо” за три ро­ки ро­бо­ти Ре­бро­ва по­ба­чи­ли, що є ін­ший фут­бол. Ін­ший не ли­ше за та­кти­кою гри, а й за сто­сун­ка­ми в ко­ман­ді. Са­ме за Ре­бро­ва во­ни ста­ли ви­гля­да­ти ци­ві­лі­зо­ва­но. То ж яка має бути ло­гі­ка дій Іго­ря Сур­кі­са? Ви­бір у ньо­го не­про­стий. Часи, коли кіль­ка українських ба­га­ті­їв ба­ви­ли­ся фут­бо­лом, зма­га­ю­чись між со­бою – хто ку­пить у свою команду до­рож­чих іно­зем­ців, за­кін­чи­ли­ся. Во­дно­час шля­ху до ци­ві­лі­зо­ва­но­го про­фе­сій­но­го футболу на­яв­на ”прем’єр-лі­га” не за­про­по­ну­ва­ла. Прин­цип ке­рів­ни­цтва на­шим фут­бо­лом за­ли­шив­ся той са­мий, що був остан­ні 20 ро­ків. Він вкла­да­є­ться у два сло­ва: ”Дай­тє дєнєг!” На це ни­ні го­то­ві да­ле­ко не всі. Ігор Ко­ло­мой­ський, який сам та через ін­ших лю­дей фі­нан­су­вав кіль­ка фут­боль­них ко­манд, ”давать дєнєг” не за­хо­тів. І ”фут­боль­ний клуб” під на­звою ”Дні­про” як ко­ро­ва язи­ком зли­за­ла. То­му вбо­лі­валь­ни­кам ки­їв­сько­го ”Ди­на­мо” слід ви­зна­чи­ти­ся: або жорс­тко кри­ти­ку­ва­ти Іго­ря Сур­кі­са за ”слаб­ке ”Ди­на­мо”, під­штов­ху­ю­чи йо­го взя­ти при­клад із Ко­ло­мой­сько­го, або дя­ку­ва­ти за те, що про­дов­жує фі­нан­су­ва­ти команду. Се­ре­ди­ни не­має. Як на ме­не, за­ли­ша­є­ться спо­сте­рі­га­ти за ді­я­ми вла­сни­ка ”Ди­на­мо” і спо­ді­ва­ти­ся, що він не на­ро­бить ба­га­то дур­ниць.

”ДИ­НА­МО” ЗРАЗ­КА 2013 РО­КУ, УКОМПЛЕКТОВАНЕ ІНОЗЕМЦЯМИ З МІЛЬЙОННИМИ ЗАРПЛАТАМИ Й НЕ НА­БА­ГА­ТО БІДНІШИМИ УКРАЇНЦЯМИ, НАЙ­БЛИЖ­ЧИМ ЧА­СОМ НЕ ПОБАЧИМО. Хі­ба що за кіль­ка ро­ків наш фут­бол ста­не рен­та­бель­ним і до­зво­ля­ти­ме ко­ман­дам за­ро­бля­ти сер­йо­зні гро­ші не ли­ше у Лі­зі чем­піо­нів. Услід за Ре­бро­вим і при­ве­де­ни­ми ним іспан­ськи­ми тре­не­ра­ми з ”Ди­на­мо” ра­но чи пі­зно пі­дуть усі, хто при­хо­див у ”жир­ні ро­ки”. Чи при­зве­де це до па­ді­н­ня рів­ня гри ко­ман­ди? А що, є ще ку­ди па­да­ти? Не во­ло­дію оста­то­чни­ми ци­фра­ми, але знаю: утри­ма­н­ня ”Ди­на­мо” 1997 ро­ку, в яко­му не було жодного ”справ­жньо­го” іно­зем­ця і за яким до­сі но­сталь­гу­ють убо­лі­валь­ни­ки, ко­шту­ва­ло Гри­го­рію Сур­кі­су що­най­мен­ше в 10 ра­зів мен­ше то­го, що ни­ні ви­тра­чає йо­го мо­лод­ший брат. А ре­зуль­та­ти бу­ли кра­щі. Тож ло­гі­чною є спро­ба Іго­ря Сур­кі­са по­вер­ну­ти­ся до то­ді­шньої пра­кти­ки й при­пи­ни­ти ви­ки­да­ти гро­ші на ві­тер. Як­би від­да­ва­ти у топ-чем­піо­нат хо­ча б по одно­му грав­цю на рік за ве­ли­кі гро­ші й за­ро­бля­ти міль­йо­ни, про­хо­дя­чи що­най­мен­ше у гру­пу Лі­ги чем­піо­нів, ”Ди­на­мо” вже те­пер мо­гло б не ли­ше не ви­тра­ча­ти гро­ші свого вла­сни­ка, а й нав­па­ки. Але тре­ба зна­йти тре­не­рів і фут­бо­лі­стів, зда­тних ви­ко­ну­ва­ти та­кі зав­да­н­ня. Чи мо­жна це га­ран­то­ва­но зро­би­ти? Чи зда­тен на такий без­по­мил­ко­вий ви­бір Ігор Сур­кіс? Тим, хто го­то­вий да­ти ре­цепт успі­ху, раджу спо­ча­тку ви­ку­пи­ти у Сур­кі­са київське ”Ди­на­мо”. Оскіль­ки 20 ро­ків охо­чих не по­мі­тно, до­ве­де­ться прийня­ти си­ту­а­цію та­кою, як во­на є. І ба­жа­ти Сур­кі­су не по­ми­ли­ти­ся. Пам’ята­ю­чи сло­ва мо­єї пер­шої вчи­тель­ки: на чудеса розраховувати не раджу. Проте причин для особливого песимізму теж не ба­чу. Бо є в ки­їв­сько­му ”Ди­на­мо” щось та­ке, що до­зво­ли­ло ко­ман­ді про­існу­ва­ти 90 ро­ків, за­ли­ша­ю­чись се­ред лі­де­рів від ча­сів Ста­лі­на­Хру­що­ва-Бре­жнє­ва до ча­сів Крав­чу­ка-Ку­чми-Ющен­ка­Яну­ко­ви­ча-По­ро­шен­ка. І те­пер ві­рю, що все бу­де до­бре. То­му що тре­не­ри, фут­бо­лі­сти й пре­зи­ден­ти ра­но чи пі­зно йдуть. А ”Ди­на­мо” за­ли­ша­є­ться чем­піо­ном

КО­ЛО­МОЙ­СЬКИЙ ”ДАВАТЬ ДЄНЄГ” НЕ ЗА­ХО­ТІВ НА ЧУДЕСА РОЗРАХОВУВАТИ НЕ РАДЖУ. ПРОТЕ ПРИЧИН ДЛЯ ОСОБЛИВОГО ПЕСИМІЗМУ ТЕЖ НЕ БА­ЧУ

”ЧАСИ, КОЛИ КІЛЬ­КА УКРАЇНСЬКИХ БА­ГА­ТІ­ЇВ БА­ВИ­ЛИ­СЯ ФУТ­БО­ЛОМ, ЗМА­ГА­Ю­ЧИСЬ МІЖ СО­БОЮ – ХТО КУ­ПИТЬ У СВОЮ КОМАНДУ ДО­РОЖ­ЧИХ ІНО­ЗЕМ­ЦІВ, ЗА­КІН­ЧИ­ЛИ­СЯ”, – ВВАЖАЄ ЖУР­НА­ЛІСТ МИ­КО­ЛА НЕСЕНЮК. ДМИТРО СКАЖЕНИК ВТІЛИВ ЦЮ ДУМ­КУ В ТА­КО­МУ ОБРАЗІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.