Лю­бо­мир ГУЗАР Лю­бо­мир ГУЗАР

”Основне в житті – пізнати, як робити добро і оминати зло”

Krayina - - ЩОДЕННИК - бра­кує ду­мок”. 84 ро­ки, ВЕРХОВНИЙ АРХІЄПИСКОП КИЄВО-ГАЛИЦЬКИЙ, КАРДИНАЛ, ГЛАВА УКРА­ЇН­СЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ З 2001-ГО ПО 2011 РІК

На­ро­див­ся 26 лю­то­го 1933-го у Льво­ві. За­кін­чив перший клас гім­на­зії. Щоб не опи­ни­ти­ся під біль­шо­ви­цькою оку­па­ці­єю, 1944 ро­ку ро­ди­на пе­ре­їха­ла до ав­стрій­сько­го Зальц­бур­га. Про­дов­жив на­вча­н­ня в укра­їн­ській гім­на­зії. За п’ять ро­ків сім’я осе­ли­ла­ся у США. ”У Льво­ві ба­тько був уря­дов­цем зе­мель­но­го бан­ку, а у Нью-Йор­ку, в Бру­клі­ні, скла­дав бру­дні про­сти­ра­дла в го­те­лях. Ма­ти пра­цю­ва­ла на фа­бри­ці, де ви­го­тов­ля­ли еле­ктри­чні при­ла­ди. Ту­ди ж пі­шла й се­стра. Але ні­хто тим не пе­ре­ймав­ся. Ко­жен ті­шив­ся, що хоч якусь ро­бо­ту має”. Вив­чав бо­го­слов’я в Ка­то­ли­цько­му уні­вер­си­те­ті у Ва­шинг­то­ні. З 1958-го – свя­ще­ник, з 1972-го – до­ктор бо­го­слов’я. 1977 ро­ку ви­свя­че­ний Вер­хов­ним ар­хі­єпис­ко­пом Йо­си­фом Слі­пим на єпис­ко­па. В Укра­ї­ну по­вер­нув­ся 1993 ро­ку. 25 сі­чня 2001-го очо­лив Укра­їн­ську греко-ка­то­ли­цьку цер­кву, а 21 сер­пня 2005-го пе­ре­ніс Па­трі­ар­ший пре­стол зі Льво­ва до Ки­є­ва. 10 лю­то­го 2011 ро­ку зрі­кся по­са­ди. Уча­сник Іні­ці­а­тив­ної гру­пи ”Пер­шо­го гру­дня”. На­го­ро­дже­ний ор­де­на­ми Кня­зя Яро­сла­ва Му­дро­го III–V сту­пе­нів, ”За за­слу­ги” III сту­пе­ня. По­мер 31 трав­ня 2017 ро­ку у сто­ли­чній клі­ні­чній лі­кар­ні ”Фе­о­фа­нія”. По­хо­ва­ний 5 червня у кри­пті Па­трі­ар­шо­го со­бо­ру Во­скре­сі­н­ня Хри­сто­во­го в Ки­є­ві ВИЇХАЛИ З УКРА­Ї­НИ З ЧО­ТИР­МА ВАЛІЗОЧКАМИ. Ли­ши­ли все, але ли­ши­ли­ся со­бою. Ко­жно­му тре­ба ма­ти не­об­хі­дне, а не на­ко­пи­чу­ва­ти дран­тя.

БА­ТЬКИ ДУ­ЖЕ ЗВЕРТАЛИ УВА­ГУ НА МОВУ, ІСТО­РІЮ. Ан­глій­ської в ро­ди­ні не було. Ни­ні ме­не ра­зять ан­глій­ські сло­ва в на­шій мо­ві. Як при­їхав в Укра­ї­ну 1993-го, пи­тав у лю­дей, де ді­ста­ти да­ле­ко­вид? А, бі­нокль! – ка­за­ли. От за­раз го­во­ри­мо ”мер мі­ста”. А чо­му не по­са­дник?

СВОБОДА ЛЮ­ДИ­НИ – це скла­до­ва її при­ро­ди. Ін­ши­ми сло­ва­ми, лю­ди­на со­тво­ре­на віль­ною.

КО­ЖЕН МАЄ СВОЄ ПОНЯТТЯ ПРО ДОБРО, ЗЛО, ЛЮ­БОВ. Прав­ди­ве чи ні – то ін­ша річ. Є об’єктив­не добро, а є добро для ме­не. Ба­га­то лю­дей під­хо­дять до справ ду­же ін­ди­ві­ду­а­лі­сти­чно. Ду­ма­ють, що добро – це те, що є для них при­єм­не, ви­гі­дне. Бе­руть се­бе за пункт від­лі­ку. Бо­же ж об’яв­ле­н­ня ка­же про добро як пра­во на мо­раль­ність.

ОДИН ПРИЯТЕЛЬ ГО­ВО­РИВ: ”Ме­ні ніколи не бра­кує слів, але ін­ко­ли МАМА НАСТАВЛЯЛА: ”У цер­кві те­бе слу­ха­ють усі. Але якщо тіль­ки одна лю­ди­на чує, то вже ма­єш успіх”. Люди го­во­рять: як ви гар­но ска­за­ли. Але ще ні­хто не ска­зав: який до­брий пі­сля ва­шої про­по­віді я став.

ВІРА – це шлях пі­зна­н­ня дій­сно­сті, мі­сти­чне від­чу­т­тя Бо­га.

ТРЕ­БА ЇХАТИ ЗА КОР­ДОН, НАВЧАТИСЯ ТАМ – І ПОВЕРТАТИСЯ. Так зро­би­ла Япо­нія на­при­кін­ці ХІХ – по­ча­тку ХХ століття. Во­на не бу­ла роз­ви­ну­тою дер­жа­вою. Але ви­сла­ла сту­ден­тів по ці­ло­му сві­ту. Во­ни по­вер­ну­ли­ся й за­сто­су­ва­ли те, чо­го на­вчи­лись. Так Япо­нія ста­ла по­ту­жною. ПРО­БЛЕ­МА ЄДНОСТІ ЦЕРКВИ НЕ Є АНІ ПОЛІТИЧНОЮ, АНІ СУСПІЛЬНОЮ. Це про­бле­ма ре­лі­гій­на. Ісус Хри­стос по­ста­но­вив одну цер­кву, єди­ну. Але ми, люди, через на­ші грі­хи по­ді­ле­ні. Ка­же­мо, що ма­є­мо чо­ти­ри церкви в Україні – три пра­во­слав­ні і гре­ко­ка­то­ли­цьку. Це – не прав­да. Ма­є­мо одну цер­кву, але по­ді­ле­ну.

РЕЛІГІЯ – це не зна­н­ня про Бо­га. Релігія – це зу­стріч із Бо­гом. Та­ка зу­стріч мо­же бути ли­ше осо­би­ста. Чи мо­же бути справ­жньою зу­стріч в інтернеті чи по те­ле­фо­ну? Ні. З Го­спо­дом – так са­мо. Спіл­ку­ва­н­ня з Ним не має бути ме­ха­ні­чним, ма­со­вим.

Я НЕ СПЕЦІАЛІЗУЮСЯ НА ТО­МУ, ЩОБ МОЛИТИСЯ ЗА ЛЮ­ДЕЙ. Ка­жу: Го­спо­ди, Ти зна­єш, що йо­му по­трі­бно, Тобі по­ру­чаю йо­го, а Ти ро­би з ним, що хо­чеш. Бо про­сять: щоб він здав іспит, щоб був здо­ро­вий. А мо­же лі­пше, щоб він не здав? Хі­ба я знаю, що Бог для ньо­го хо­че?

МОЛИТВА НЕ ЗА­ЛЕ­ЖИТЬ ВІД ЧА­СУ. Це мо­на­хи хва­ля­ться: мо­ли­мо­ся 6 чи 8 го­дин на до­бу. А один ста­рий отець ска­зав: не до­ку­чай­те Го­спо­ду не­щи­ри­ми мо­ли­тва­ми, бо вар­тість мо­ли­тви не у три­ва­ло­сті, а в щи­ро­сті.

МАЙ­ДАН МО­ЛИВ­СЯ НЕ ЧЕРЕЗ СТРАХ, він про­сив пе­ре­мо­ги. АРМІЯ БЕЗ ДЕР­ЖА­ВИ – ні­що, і дер­жа­ва без ар­мії – теж ні­що. Ду­маю, вій­на да­ла об’єд­ну­валь­ний ефект. >

Май­дан мо­лив­ся не через страх, він про­сив пе­ре­мо­ги

> НА МОЮ ДУМ­КУ, ЦЕ НА­ВІТЬ НЕ ВІЙ­НА, А ЩОСЬ ОДНОСТОРОННЄ. Це – ці­на сво­бо­ди. Ми по­вин­ні обо­ро­ня­ти­ся до тих пір, до­ки на нас на­па­да­ють.

ЧО­МУ ЛЮДИ РОЗЧАРОВАНІ? Бо не усві­дом­лю­ють: ма­ти­му стіль­ки, скіль­ки по­пра­цюю.

ГО­ВО­РИ­МО: ”ЯКА РА­ДІСТЬ – СТІЛЬ­КИ НОВИХ ОБЛИЧ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ”. А я пи­таю се­бе: чи за ти­ми облич­чя­ми сто­ять но­ві сер­ця?

НА­ШІ ВОЯКИ ПІ­ШЛИ НА ФРОНТ НЕПІДГОТОВЛЕНИМИ. Не ка­жу про зброю. Го­во­рю про пси­хо­ло­гі­чну го­тов­ність. Коли нав­ко­ло се­бе по­ба­чи­ли по­ра­не­них і за­ги­блих то­ва­ри­шів, це спра­ви­ло на них ко­ло­саль­не не­га­тив­не вра­же­н­ня.

МУСИМО ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ НАД СО­БОЮ. Ще ду­же ба­га­то лю­дей про­да­ють се­бе за гріш. По­тре­бу­є­мо ду­хов­но­го очи­ще­н­ня.

ДІОГЕН ОДНОГО ДНЯ ВИЛІЗ ІЗ БОЧКИ, в якій жив, і зі сві­чкою в ру­ках по­чав хо­ди­ти ба­за­ром й роз­гля­да­ти­ся, не­мов­би чо­гось шу­кав. На фі­ло­со­фа звер­нув ува­гу ці­сар Оле­ксандр Ма­ке­дон­ський і за­пи­тав, що той шу­кає. Діоген від­по­вів: ”Людину”. Яку людину цей му­дрець шу­кав? Є такий опис: це – осо­ба, по­спіл­ку­вав­шись з якою, при­гля­нув­шись до по­ве­дін­ки якої і зро­зу­мів­ши по­зи­цію якої, ми ста­є­мо кра­щи­ми, по­чи­на­є­мо ін­ши­ми очи­ма ди­ви­ти­ся на се­бе, по-ін­шо­му по­чу­ва­ти­ся і хо­че­мо по­зи­тив­но ста­ви­ти­ся до ін­ших. Чи зу­стрі­ча­ли ви ко­лись та­ку осо­бу? Скіль­ки зна­є­те лю­дей, з яки­ми ба­жа­є­те по­спіл­ку­ва­ти­ся? Культура лю­ди­ни по­ля­гає не в її вмін­ні тво­ри­ти гар­ні ре­чі, а в яко­сті її сто­сун­ків з ін­ши­ми лю­дьми ГОВОРІТЬ ОДНЕ З ОДНИМ І, ГО­ЛОВ­НЕ, – ПОЧУЙТЕ ОДНЕ ОДНОГО.

МОЯ РОДИЧКА, ВЧИ­ТЕЛЬ­КА, ВИКЛАДАЛА МАТЕМАТИКУ В ДОНЕЦЬКІЙ ШКО­ЛІ. Коли по­ста­ла Укра­їн­ська дер­жа­ва, то по­ча­ла го­во­ри­ти укра­їн­ською. Учні за­про­те­сту­ва­ли, про­си­ли пе­ре­йти на ту мову, яку всі ро­зу­мі­ють. Ну, то во­на пе­ре­йшла на ан­глій­ську.

КОЛИ ЛЮДИ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ? На похо­ро­ні, на він­чан­ні. І тро­хи мен­ше – на хре­сти­нах. МИ СТОЇМО НА ПОРОЗІ ВЕЛИКОГО МАЙ­БУ­ТНЬО­ГО.

РАДІВ БИ, як­би не ли­ше чи­та­ли Та­ра­са Шев­чен­ка, а й пе­ре­йня­ли дух укра­їн­ства, який він так пре­кра­сно схо­пив. То­ді спра­ви, з яки­ми сьо­го­дні бо­ре­мо­ся, пе­ре­ста­ли б бути та­ки­ми ва­жли­ви­ми. То­му що ми бу­ли б сві­до­мі, хто ми є.

ХО­ЧЕ­МО ЖИ­ТИ В НОРМАЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ – пра­цюй­мо над тим, щоб за­ко­но­слу­хня­ність ста­ла нор­мою по­ве­дін­ки для всіх. СВОБОДА – це мо­жли­вість робити добро. БОРОДУ ЗАПУСТИВ, коли пі­шов до но­ві­ці­а­ту в мо­на­сти­рі. Ча­сти­ну йо­го від­бу­вав у Ні­меч­чи­ні, ре­шту – в Іта­лії. Мама з се­строю жи­ли в Аме­ри­ці. Пі­сля трьох чи чо­ти­рьох ро­ків я по­вер­нув­ся. По­їзд за­їхав на стан­цію – сто­ять мама, її се­стра із до­чкою, се­стрін­кою. Я з ві­кна їм ма­хнув, але во­ни не звер­ну­ли ува­гу. Вийшов із по­їзда та й іду до них. ”Сла­ва Ісу­су Хри­сту!” – ка­жу. Мама так ав­то­ма­ти­чно ”Сла­ва на­ві­ки!” – і да­лі ме­не виглядає. А се­стрін­ка: ”Та ж то вуй­ко!” Ма­мі було сти­дно, що рі­дно­го си­на не впі­зна­ла. Але люди не уяв­ля­ють, яка бла­го­дать – ма­ти бороду. Скіль­ки за­оща­джує це ча­су!

КУЛЬТУРА ЛЮ­ДИ­НИ по­ля­гає не в її вмін­ні тво­ри­ти гар­ні ре­чі, а в яко­сті її сто­сун­ків з ін­ши­ми лю­дьми.

ЛЮБИТИ – це ду­же гар­на річ. Але значно ва­жли­ві­ше усві­дом­лю­ва­ти, що те­бе лю­блять. На­ша вла­да – це ду­хов­но по­ра­не­ні люди ЖИ­Т­ТЯ НЕНАРОДЖЕНОЇ ДИ­ТИ­НИ лег­ко­ва­жно тра­кту­є­ться так, ні­би йо­го не­має. Та від са­мо­го за­плі­дне­н­ня плід є лю­ди­ною.

ДОВІРЯЙ БОГОВІ так, як­би все за­ле­жа­ло від Ньо­го, а пра­цюй так, як­би все за­ле­жа­ло від те­бе.

МЕ­НІ БОЛИТЬ, що так по­во­лі йде­мо впе­ред. Але не су­джу, бо су­ди­ти – лег­ко.

НА­ША ВЛА­ДА – це жер­тви ре­жи­му, який ни­щив сві­до­мо, по­слі­дов­но, хи­тро. Ста­рав­ся з лю­дей робити ра­бів. Скіль­ки на­ро­ду за ті ро­ки вби­то! То­му до­сі не ма­є­мо по­трі­бної від­ва­ги.

ВЕ­ЛИ­КА ПОМИЛКА – ду­ма­ти, що ми згу­бле­ний на­род. Ні. Ди­ві­ться, скіль­ки до­бро­воль­ців пі­шли на фронт! Як­би не во­ни, нас би не було вже.

БОГ ДАВ НАМ ДУ­ЖЕ БА­ГА­ТО: і до­брих лю­дей, і зді­бних, і пра­цьо­ви­тих, і кра­ї­ну – пре­кра­сну. Але ці да­ри не ви­ко­ри­сто­ву­є­мо так, як на­ле­жить.

ДОБРО І ЗЛО – в на­ших ру­ках. НА­ША ВЛА­ДА – це ду­хов­но по­ра­не­ні люди.

СМІЮСЯ, коли чую про дер­жав­ні про­гра­ми, про за­ко­но­дав­чу бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю. Що та­ке ко­ру­пція? Це – гріх. А жо­ден гріх за­ко­ном не по­бо­ре­те. Це тре­ба ви­хо­ву­ва­ти. НАЦІОНАЛІЗМ – це любити своє і не по­ва­жа­ти чу­же, а па­трі­о­тизм – любити своє і по­ва­жа­ти чу­же.

НЕНАВИСТЬ ТРЕ­БА ЗАСТУПАТИ ЛЮ­БОВ’Ю. Це ве­ли­ке зав­да­н­ня сто­їть перед на­ми, і йо­го мо­жна здій­сни­ти. При­їжджа­ють люди з Дон­ба­су в цен­траль­ні та за­хі­дні обла­сті й ка­жуть: ”Тут нас не їдять, не рі­жуть. Це – нор­маль­ні люди, та­кі, як ми”. Бу­ду­ва­ти Укра­ї­ну ма­є­мо на по­зи­тив­них цін­но­стях, на то­му, що нас бу­де об’єд­ну­ва­ти. І не­хай ду­ма­ють, що ми – ду­ра­чки, що по­ма­га­є­мо, бо ні­чо­го ін­шо­го робити не вмі­є­мо. З ча­сом це ми­не­ться.

Як­би Ісус жив за­раз, він би пра­цю­вав на комп’юте­рі – щоб до­сту­ка­ти­ся до лю­дей

ЯК­БИ ІСУС ЖИВ ЗА­РАЗ, він би пра­цю­вав на комп’юте­рі – щоб до­сту­ка­ти­ся до лю­дей.

НЕ ГРО­ШІ Є ЗЛОМ, а їх ужи­ток. Ма­ло хто вміє бути ба­га­тим. Ча­сто ба­гат­ство не тіль­ки спо­ку­шає, а й руй­нує людину.

КА­ЖУТЬ: за со­вєт­ської вла­ди у Льво­ві бу­ли до­бре ви­чи­ще­ні тро­ту­а­ри, а ни­ні то­го не­ма. Чо­му? Бо ма­ло хто ста­ра­є­ться ви­ко­ну­ва­ти свої обов’яз­ки. Хто має щось робити – по­ви­нен ро­бить. Хто має кон­тро­лю­ва­ти – хай кон­тро­лює. Ні­меч­чи­на бу­ла пов­ні­стю роз­би­та пі­сля Дру­гої сві­то­вої. Але швид­ко ста­ла на но­ги, бо всі взя­ли­ся до пра­ці. А ми 25 ро­ків не тру­ди­мо­ся і ди­ву­є­мось, що в нас ні­чо­го не­ма.

ОДНА ЛЮ­ДИ­НА МО­ЖЕ СТВО­РИ­ТИ БА­ГА­ТО ПРО­БЛЕМ, але ви­рі­ши­ти їх – не зда­тна. Де Голль мав ко­ло­саль­ний ав­то­ри­тет у сво­їй кра­ї­ні. Однак на­віть він не зміг ви­тяг­ти фран­цу­зів з усіх їхніх кло­по­тів.

Я БУВ БИ НАЙГІРШИМ ПРЕЗИДЕНТОМ.

ЩА­СТЯ – це ду­же суб’єктив­на річ. Але во­но є пев­ним за­до­во­ле­н­ням. Як­би я вийшов і по­ба­чив чи­сто за­ме­те­ну до­ро­гу, без ма­шин на тро­ту­а­рі, то, на­пев­но, від­чув би за­до­во­ле­н­ня. Осо­бли­во, як­би й сам до­клав до то­го ча­стин­ку тру­да. Ска­жі­мо, по­за­мі­тав ву­ли­цю перед сво­єю ха­тою.

УКРА­ЇН­ЦІ ПЕРЕЖИЛИ ДВІ СВІТОВІ ВІЙНИ, ДИКТАТУРИ, НА­СИЛЬ­СТВА, КОНЦТАБОРИ, МАСОВІ РОЗСТРІЛИ – і зди­чі­ли. На­па­да­ють на лю­дей, б’ють ді­тей, ко­па­ють со­бак, є на­силь­ство в сім’ї. Тут по­трі­бен ду­же ши­ро­кий план не як лю­дей три­ма­ти в по­ряд­ку, а як їх ду­хов­но ви­лі­ку­ва­ти. Бо це – ве­ли­ка ду­хов­на про­бле­ма. ЗАХІДНА ЄВРОПА ПЕРЕЖИВАЄ КРИЗУ МО­РА­ЛІ – там па­нує лі­бе­ра­лізм, який на­ма­га­є­ться ви­прав­да­ти все. Нам тре­ба сто­я­ти зда­ле­ка від цьо­го. Ми не по­вин­ні на­слі­ду­ва­ти все.

ТРЕ­БА МА­ТИ МІЦНИЙ СТЕРЖЕНЬ ДУШІ, щоб збе­рег­ти се­бе у су­спіль­стві пе­ре­мін. БА­ГА­ТО ХТО ДУМАЄ: щось гар­не мо­же бути ли­ше з зо­ло­та, ді­а­ман­тів. На­віть коли бу­ду­ють церкви, на­ма­га­ю­ться ви­ко­ри­ста­ти най­до­рож­чі ма­те­рі­а­ли. Але кра­са кар­тин, на­при­клад, Рем­бранд­та чи Пі­кас­со, у ду­хов­ній вар­то­сті. Її ми­тці вкла­ли за до­по­мо­гою не­до­ро­гих за­со­бів. Ха­та мо­же бути пре­кра­сною з про­сти­ми ме­бля­ми.

ШУКАЙТЕ ЛЮ­ДЕЙ, які вам щось до­да­ють. Лі­те­ра­ту­ра – це спо­сіб спіл­ку­ва­н­ня. Не тіль­ки з су­ча­сни­ка­ми, але з пев­ни­ми прав­да­ми жи­т­тя. Гре­цька кла­си­чна лі­те­ра­ту­ра так са­мо ці­ка­ва, як сьо­го­дні­шня. Бо во­на – це те, що втри­ма­ло­ся, що при­но­сить ві­чні прав­ди жи­т­тя. Ме­не вчи­ли: не чи­тай усіх книжок, а сту­ді­юй кра­щих. Те, що вже три по­ко­лі­н­ня чи­та­ють і ті­ша­ться ним. А не тіль­ки щоб бути в кур­сі спра­ви, що вчо­ра ви­дру­ку­ва­ли.

ОСНОВНЕ В ЖИТТІ – пізнати, як робити добро і оминати зло.

Не гро­ші є злом, а їх ужи­ток. Ма­ло хто вміє бути ба­га­тим

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.