Що ближ­чий ро­дич, то ма­сив­ні­шу при­кра­су має при­не­сти

НЕЗАМОЖНИХ СТАРИХ УСІМ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ДЕР­ЖА­ВА

Krayina - - ПОДОРОЖ І - У ма­лень­ких

– РО­СІЙ­СЬКА ТУРФІРМА ЗА­ПРО­СИ­ЛА ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ ПІ­СЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ УНІ­ВЕР­СИ­ТЕ­ТУ, – роз­по­від­ає пе­ре­кла­да­чка 33-рі­чна хар­ків’ян­ка Юлія ВАНІНА. Сім ро­ків жи­ве в ту­ре­цькій Ан­та­льї. – Ве­ли­кий плюс у то­му, що во­ни са­мі всім пра­ців­ни­кам ро­блять дозвіл на ро­бо­ту. Я ма­ла зу­стрі­ча­ти ро­сій­сько­мов­ні гру­пи в ае­ро­пор­ту і при­во­зи­ти їх у го­те­лі. За три мі­ся­ці до­да­ли ні­чні чер­гу­ва­н­ня і змі­ни екс­кур­со­во­дом. Так ро­блять усі ве­ли­кі ком­па­нії, що про­по­ну­ють ро­бо­чі ві­зи. Ви­ма­га­ють не­нор­мо­ва­ний гра­фік. За кон­тра­ктом, не мо­жеш звіль­ни­ти­ся. В ін­шо­му го­те­лі я пра­цю­ва­ла пе­ре­кла­да­чем. Але ма­ла спіл­ку­ва­ти­ся з ту­р­агент­ства­ми у Британії та Ні­меч­чи­ні. Ме­не по­ча­ли штра­фу­ва­ти, коли па­да­ли про­да­жі, хоч це від ме­не не за­ле­жа­ло.

ГО­ТЕ­ЛІ Й АГЕНТСТВА ЧА­СТО ШУ­КА­ЮТЬ ПЕР­СО­НАЛ. Ви­ма­га­ють при­єм­ну зов­ні­шність, зна­н­ня ан­глій­ської, ні­ме­цької або ро­сій­ської.

ЗНАЮ БА­ГА­ТЬОХ ДІВЧАТ, ЯКІ ПРА­ЦЮ­ЮТЬ НЕ­ЛЕ­ГАЛЬ­НО. Не бу­ли вдо­ма вже кіль­ка ро­ків. Якщо ви­їдуть – назад їх не впу­стять. Ра­ні­ше та­ких ча­сто ло­ви­ли. За­раз до цьо­го став­ля­ться ло­яль­ні­ше. Якщо не по­ру­шу­єш за­кон в ін­шо­му – пра­цюй. По­дру­га отри­мує 600 до­ла­рів. 200 над­си­лає до­до­му ма­те­рі. Ро­бо­то­да­вець про­по­ну­вав офор­ми­ти їй дозвіл, але то­ді за­ро­бля­ти­ме на со­тню мен­ше. Ві­дмо­ви­ла­ся.

ШІСТЬ РО­КІВ ТО­МУ ВИ­ЙШЛА ЗА­МІЖ ЗА МІСЦЕВОГО. У чо­ло­ві­ка не­ве­ли­чка слу­жба таксі. За цей час дві­чі хо­ті­ла роз­лу­чи­ти­ся. Тре­ба бути го­то­вою, що так мо­жна втра­ти­ти ді­тей. Суд бу­де на бо­ці ма­те­рі. Але якщо ба­тько ви­віз їх ку­дись, по­лі­ція не ду­же втру­ча­є­ться. Оби­два ра­зи при­хо­ди­ла све­кру­ха і вмов­ля­ла збе­рег­ти ро­ди­ну.

У ВЕ­ЛИ­КИХ МІ­СТАХ ДІВЧАТАМ ПРО­СТІ­ШЕ ПІ­ТИ ВІД ЧО­ЛО­ВІ­КІВ, ЯКЩО ШЛЮБ НЕЩАСЛИВИЙ.

ІНОЗЕМКАМ СКЛА­ДНО, БО У ЗМІШАНИХ ШЛЮБАХ ДО НИХ СТАВ­ЛЯ­ТЬСЯ, ЯК ДО ПРИКРАСИ. На ба­за­рі ніколи не звер­та­ю­ться до ме­не. Ро­блять ком­плі­мен­ти чо­ло­ві­ку. Пи­та­ють, які са­ме апель­си­ни й ка­ву­ни нам по­трі­бні. Хоч я чу­до­во роз­мов­ляю ту­ре­цькою. Йо­го ро­ди­чі під час зна­йом­ства хва­ли­ли йо­го ви­бір, але жо­дної фра­зи не ска­за­ли ме­ні. У ро­ди­нах, де обоє іно­зем­ці, такого не­має. ЗА­ВЕ­ДЕ­НО, ЩО РО­ДИ­НА ЧО­ЛО­ВІ­КА БА­ГА­ТО ВТРУ­ЧА­Є­ТЬСЯ, АЛЕ Й БА­ГА­ТО ДО­ПО­МА­ГАЄ. Све­кру­хи бе­руть на се­бе го­спо­дар­ство, коли на­ро­джу­ю­ться ону­ки. Але коли при­хо­дять у го­сті, си­дять увесь день. Не­віс­тка має роз­ра­ху­ва­ти чай і при­го­ща­н­ня го­дин на 6–7. Іна­кше вва­жа­ти­муть, що све­кру­ху не лю­бить.

РО­ДИ­ЧІ ПРИ­ЇЖДЖА­ЮТЬ ЧА­СТО І НАДОВГО. У чо­ло­ві­ка три сестри. Дво­ю­рі­дні жи­вуть у курд­сько­му се­лі. Ма­ють вів­ці. Є шість пра­ців­ни­ків, які на­йма­ю­ться за про­ду­кти. Їхню донь­ку ми забрали до се­бе, бо шко­ла там пра­цює тіль­ки два дні на ти­ждень.

НА ВЕСІЛЛЯ ДА­РУ­ЮТЬ ЗОЛОТО.

У ту­ре­цькі со­ло­до­щі тра­ди­цій­но до­да­ють мед, го­рі­хи. Ра­хат-лу­кум го­ту­ють із во­ди, цукру, кро­хма­лю та есен­ції тро­ян­до­вих пе­лю­сток

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.