Гумі­льов стрі­ляв­ся з Во­ло­ши­ним. Це бу­ла оста­н­ня ду­ель у Ро­сій­ській ім­пе­рії

ПО­ЕТ І ХУДОЖНИК МА­КСИ­МІ­ЛІ­АН ВО­ЛО­ШИН ОБЛАШТУВАВ НУДИСТСЬКИЙ ПЛЯЖ

Krayina - - ІСТОР ІЯ -

”ТРЕ­БА ЗНА­ТИ НА­ШІ РА­ДЯН­СЬКІ БУДНІ, НАШЕ ЖИ­Т­ТЯ – БО­РОТЬ­БУ ЗА ШМА­ТОК ХЛІ­БА, ЗА ЦІЛІСНІСТЬ РОДИННОГО ВОГНИЩА, – зга­дує Лі­дія Да­ді­на, донь­ка хар­ків­сько­го хіміка Володимира Ти­мо­фє­є­ва. – Слід зна­ти ці но­чі очі­ку­ва­н­ня при­їзду ГПУ із чер­го­вим аре­штом. Усе це в ста­ні при­ни­же­но­сті, у при­ду­шен­ні при­ро­дно­го по­тя­гу до нор­маль­но­го жи­т­тя, нор­маль­них ра­до­щів. Тіль­ки то­ді мо­жна зро­зу­мі­ти, яким кон­тра­стом уда­рив ме­не Ко­кте­бель і Ма­кси­мі­лі­ан Оле­ксан­дро­вич. Сво­єю лю­дя­ні­стю, якою він про­бу­джу­вав у ко­жно­му вже дав­но зі­щу­ле­не в клу­бок люд­ське серце. З ті­єю справ­жньою все­лен­ською лю­бов’ю, ко­тра в ньо­му бу­ла”. 1926 ро­ку во­на ра­зом із ба­тьком від­ві­да­ла Ко­кте­бель на схо­ді Крим­сько­го пів­остро­ва. Ме­шка­ли в бу­дин­ку ху­до­жни­ка й по­е­та Ма­кси­мі­лі­а­на Во­ло­ши­на. Го­спо­дар не взяв із по­сто­яль­ців ані ко­пій­ки. Во­ло­шин на­ро­див­ся у Ки­є­ві. Жив у Та­ган­ро­зі, Москві, Та­шкен­ті, Па­ри­жі. 1893-го йо­го ма­ти при­дба­ла 13 га зем­лі по­ряд із Ко­кте­бе­лем. Художник зво­дить тут бу­ди­нок за вла­сним про­е­ктом. Біль­шість кім­нат – 15 із 22 – для про­жи­ва­н­ня го­стей. Якщо цьо­го за­бра­кне, мо­жна роз­мі­сти­ти­ся на го­ри­щі або в май­стер­ні. Спо­ча­тку дім був одно­по­вер­хо­вий і ви­гля­дав ти­по­во для се­ли­ща. Пі­зні­ше Во­ло­шин до­бу­до­вує дру­гий по­верх і го­ри­ще. По­ме­шка­н­ня стає ком­фор­тні­шим. За за­ду­мом го­спо­да­ря, зов­ні дім по­ви­нен був зо­бра­жа­ти не­зви­чай­ний ко­ра­бель на бе­ре­зі моря. Має по­ді­бну до се­ре­дньо­ві­чних зам­ків ве­жу й пла­ский дах із те­ра­сою.

”РЕКОМЕНДУЮ З СО­БОЮ ПРИВЕЗТИ МІШКИ ДЛЯ СІНА І СТОЛОВИЙ НА­БІР ІЗ ТАРІЛКОЮ, ТАЗ, ЯКЩО МА­Є­ТЕ В НЬО­МУ ПОТРЕБУ, – та­ку пам’ятку роз­си­лає го­стям перед від’їздом. – Стіл бу­де на да­чі, вар­тість обі­ду обі­йде­ться не біль­ше ру­бля. Кім­на­ти – без­кош- тов­ні. При­слу­ги не­має. Во­ду но­си­ти са­мо­стій­но. Це не ку­рорт. Віль­не дру­жнє ме­шка­н­ня, де ко­жен, хто прийде ”до дво­ру”, стає пов­но­прав­ним чле­ном. Для цьо­го по­трі­бне ра­ді­сне став­ле­н­ня до жи­т­тя, лю­бов до лю­дей і ба­жа­н­ня вно­си­ти свою час­тку в спіль­не ін­те­ле­кту­аль­не жи­т­тя”. Пер­ших від­ві­ду­ва­чів при­ймає 1909 ро­ку. То­ді ж на да­чі ледь не спа­ла­хує перший роман. По­ет 23-рі­чний Ми­ко­ла Гумі­льов на­ма­га­є­ться за­ли­ця­ти­ся до на рік мо­лод­шої ко­ле­ги по перу Єли­за­ве­ти Дми­трі­є­вої. За­про­шує на про­гу­лян­ки. Але та не від­по­від­ає на йо­го ува­гу. Гумі­льов не пе­ре­йма­є­ться лю­бов­ною нев­да­чею. Про­тя­гом на­сту­пно­го ти­жня ло­вить та­ран­ту­лів. Но­сить їх до по­ме­шка­н­ня у сір­ни­ко­вих ко­роб­ках, а то­ді вла­што­вує між па­ву­ка­ми бої. По­тім за­чи­ня­є­ться на го­ри­щі. Так на­ро­джу­є­ться по­е­ма ”Ка­пі­та­ни”. На­сам­кі­нець ви­пу­скає па­ву­ків на во­лю і їде геть. Дми­трі­є­ва за­ли­ша­є­ться в Ко­кте­бе­лі. Про­тя­гом лі­та під псев­до­ні­мом Че­ру­бі­на де Га­брі­ак пишуть вір­ші із Во­ло­ши­ним. Коли Гумі­льов ді­зна­є­ться про це, ви­кли­кає йо­го на ду­ель. Стрі­ля­ю­ться у Санкт-Пе­тер­бур­зі. Гумі­льов про­ма­хнув­ся, а пі­сто­лет Во­ло­ши­на дав осі­чку. По­ет за­про­по­ну­вав стрі­ля­ти ще раз. Художник по­вто­рив по­стріл, але ці­лив­ся не в су­пер­ни­ка. Оби­два ли­ша­ю­ться жи­ві. Це бу­ла оста­н­ня ду­ель у Ро­сій­ській ім­пе­рії.

15 із 22 кім­нат бу­ли пе­ред­ба­че­ні для про­жи­ва­н­ня го­стей

– ЗА­РАЗ НІ­ДЕ В РО­СІЇ НЕ­МАЄ ТАКОГО СКУПЧЕННЯ ЦІ­КА­ВИХ ЛЮ­ДЕЙ, ЯК У БУ­ДИН­КУ ВО­ЛО­ШИ­НА, – КА­ЖЕ ПО­ЕТ ВАЛЕРІЙ БРЮСОВ. Ре­жим за­дає го­спо­дар. Від сві­тан­ку до по­лу­дня він пра­цює над вір­ша­ми або по­ло­тна­ми. По обі­ді зби­ра­ю­ться із го­стя­ми. Мі­сце по­стій­но змінюють – те­ра­си, ве­жа, май­стер­ня. Чи­та­ють сві­жі вір­ші, про­зу, обговорюють пре­су й по­ка­зу­ють кар­ти­ни. Ви­сту­па­ють із ре­фе­ра­та­ми з фі­ло­со­фії та лі­те­ра­ту­ро­знав­ства, зі спо­га­да­ми про ці­ка­вих лю­дей і по­дії, із жи­ви­ми роз­по­від­я­ми. Во­ло­шин перший в око­ли­ці до­зво­ляє чо­ло­ві­кам і жін­кам ку­па­ти­ся ра­зом – то­ді це вва­жа­ли не­при­стой­ним. Біль­ше то­го, не за­бо­ро­няє на­тур­ни­цям хо­ди­ти пля­жем без одя­гу. Сам лю­бить ку­па­ти­ся го­ля­ка. Укла­дає спе­ці­аль­ні правила по­ве­дін­ки на ну­дист­сько­му пля­жі:

>

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.