А в цей час:

Krayina - - УКРА ЇНА -

– ІДІОТ! ЩО ТИ НАРОБИВ! – КРИЧИТЬ ПОЛТАВЕЦЬ 53-РІ­ЧНИЙ ВО­ЛО­ДИ­МИР ЛЕГКИЙ НА СИ­НА ІЛЛЮ, 28 РО­КІВ. Той па­лить на по­двір’ї ре­чі по­мер­лої пів­ро­ку то­му ба­би. Зокре­ма – Єван­ге­ліє 1827 ро­ку. Во­ло­ди­мир Ві­кто­ро­вич ви­ли­ває на во­гонь від­ро во­ди. Витягає рештки книги. Кидає ни­ми у си­на. – Ре­чі ма­те­рі пе­ре­ве­зли із се­ла па­ру мі­ся­ців то­му. Ду­ма­ли ро­зі­бра­ти все, але ру­ки не до­хо­ди­ли. Си­нок до­по­міг, – го­во­рить Во­ло­ди­мир Легкий. – По­ки з жін­кою їзди­ли у спра­вах, зі­брав ба­би­ні ре­чі й по­чав па­ли­ти. Гля­ну­ти на книж­ки ро­зу­му

не ви­ста­чи­ло. Єван­ге­ліє бу­ло цін­не. Йо­го ще мо­їй ба­бі по­да­ру­ва­ла по­мі­щи­ця, в якої пра­цю­ва­ла ку­хар­кою.

ХАР­КІВ’ЯНКА 33-РІЧНА ВІКТОРІЯ МИРОНЕНКО ВИТИРАЄ КРОВ З ОБЛИЧ­ЧЯ. Сі­дає на лав­ку бі­ля під’їзду 9-по­вер­хів­ки. У жін­ку влу­чи­ло яблу­ко, яке ки­ну­ли із сьо­мо­го по­вер­ху. Вікторія про­сить чо­ло­ві­ка Сер­гія спу­сти­ти­ся. Він бе­ре дру­жи­ну під ру­ку, за­во­дить у квар­ти­ру, обро­блює роз­сі­че­н­ня пе­ре­ки­сом і зе­лен­кою. – По­ба­чи­ла, як су­сід 15-рі­чний Дми­тро із дру­гом ви­ки­ну­ли з бал­ко­на па­кет зі смі­т­тям. На­кри­ча­ла. Во­ни схо­ва­ли­ся. А яблу­ко ки­ну­ли, ко­ли вже

під­хо­ди­ла до під’їзду, – ка­же Вікторія. – Від­чу­ла силь­ний удар у го­ло­ву, в очах по­тем­ні­ло. За­раз лег­ше. За­па­мо­ро­че­н­ня й ну­до­ти не від­чу­ваю. Уве­че­рі Сер­гій на ву­ли­ці зу­стрі­чає ба­тька Дми­тра. Той обі­цяє по­ка­ра­ти си­на.

ВИТЯГАЄ РЕШТКИ КНИГИ. КИДАЄ НИ­МИ У СИ­НА

– ДОРОСЛА ЖІНКА, А ПОВОДИТЬСЯ, ЯК ДИТИНА, – 27-РІЧНА ОЛЕНА БОРИСЮК ІЗ ДНІ­ПРА ПІДНІМАЄ КИЛИМОК ПЕ­РЕД ВХО­ДОМ СВО­ЄЇ КВАРТИРИ. Ви­мі­тає пе­ре­мо­та­не ни­ткою во­лос­ся, яє­чну шка­ра­лу­пу та дві гол­ки. Їх під­ки­ну­ла ко­ли­шня по­дру­га Ва­лен­ти­на. – Чо­ти­ри мі­ся­ці то­му я по­ча­ла зу­стрі­ча­ти­ся з Де­ни­сом. До то­го дру­жи­ли, ра­зом гу­ля­ли, хо­ди­ли на кон­цер­ти. А як по­ча­ли сто­сун­ки, ви­яви­ло­ся, що і Ва­ля у ньо­го за­ко­ха­на, – роз­по­від­ає Олена. – Хо­дить до во­ро­жок, пор­чі за­мов­ляє. По­стій­но на­хо­джу бі­ля квартири якийсь не­по­тріб. Ва­ля ви­знає, що це во­на ро­бить. У со­цме­ре­жі пи­ше, що на­сла­ла ме­ні хво­ро­бу. Не ві­рю в це. Мо­їй ба­бі в мо­ло­до­сті теж під­ки­да­ли рі­зне че­рез чо­ло­ві­ка. І ні­чо­го. Про­жи­ла 87 ро­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.