У мі­сті спа­ли­ли 195 ти­сяч лю­дей

Krayina - - ДАТИ -

”Ми при­бу­ли за го­ди­ну до сві­тан­ку. Все па­ла­ло – мі­сто і га­вань. Бу­ло сві­тло, як удень, – бри­тан­ський лей­те­нант Ар­тур Ме­рілл зга­дує по­же­жу 13 ве­ре­сня 1922 ро­ку в мі­сті Смір­на – те­пер Ізмір у Ту­реч­чи­ні. – Ти­ся­чі бі­жен­ців га­са­ли по на­бе­ре­жній. Па­ні­ка ся­гну­ла бо­же­ві­л­ля. Лю­ди кри­ча­ли, ки­да­ли­ся у во­ду”. На по­ча­тку ХХ ст. біль­шість на­се­ле­н­ня Смір­ни скла­да­ють хри­сти­я­ни-гре­ки. Їх удві­чі біль­ше, ніж тур­ків. Му­суль­ма­ни на­зи­ва­ють мі­сто ”Гя­ур Ізмір” – ”Не­вір­на Смір­на”. 1918 ро­ку Осман­ська ім­пе­рія за­знає по­раз­ки у Пер­шій сві­то­вій вій­ні. За Сев­ським мир­ним до­го­во­ром, мі­сто від­хо­дить Гре­ції. Тим­ча­со­вий ту­ре­цький уряд на чо­лі з Ке­ма­лем Ата­тюр­ком (1881–1938) не ви­знає йо­го і роз­по­чи­нає вій­ну. До Смір­ни ті­ка­ють хри­сти­я­ни з усі­єї Ту­реч­чи­ни. Гре­цькі вій­ська вхо­дять у мі­сто в сер­пні 1922-го. Ор­га­ні­зо­ву­ють ева­ку­а­цію хри­сти­ян. 9 ве­ре­сня в мі­сто всту­пає ту­ре­цька ар­мія на чо­лі з Ата­тюр­ком. – Я ба­чи­ла ту­ре­цько­го офі­це­ра, який вхо­див до бу­дин­ку з не­ве­ли­ки­ми бан­ка­ми на­фти або бен­зи­ну. За кіль­ка хви­лин дім був у во­гні, – роз­по­від­а­ла жур­на­лі­стам Мі­ні Міллз, ди­ре­ктор Аме­ри­кан­сько­го ко­ле­гі­аль­но­го ін­сти­ту­ту для дів­чат. Тур­ки ото­чу­ють вір­мен­ський квар­тал і вби­ва­ють йо­го ме­шкан­ців. Бу­дин­ки під­па­лю­ють. Ка­жуть, ма­ють на­каз зни­щи­ти всіх. Не оми­на­ють і аме­ри­кан­ське кон­суль­ство. ”Лю­ди ви­бі­га­ли з бу­дин­ків та йшли до на­бе­ре­жної, – зга­дує аме­ри­кан­ський вій­сько­вий Ар­тур Япі Хеп­берн. – На­товп по­стій­но збіль­шу­вав­ся. Сто­я­ла тем­ря­ва. На­бе­ре­жна вже бу­ла на­пов­не­на де­ся­тка­ми ти­сяч на­ля­ка­них бі­жен­ців, що без­ціль­но сну­ва­ли між ми­тни­цею та бе­ре­гом”. Вір­мен і гре­ків зни­щу­ють по всьо­му мі­сту. Жін­кам пі­сля зґвал­ту­вань від­рі­за­ють гру­ди. Щоб за­глу­ши­ти кри­ки на на­бе­ре­жній, увесь час грає вій­сько­вий ор­кестр. Бі­жен­ців ото­чу­ють, не да­ють їжі й во­ди – лю­ди по­ми­ра­ють від спра­ги. ”На­товп тур­ків схо­пив ми­тро­по­ли­та Хри­зо­сто­ма, – пи­ше Га­лес Міл­тон про свя­щен­но­слу­жи­те­ля, яко­го пі­зні­ше ка­но­ні­зу­ва­ли як му­че­ни­ка. – По­ча­ли би­ти йо­го ку­ла­ка­ми і па­ли­ця­ми, плю­ва­ти в облич­чя. Відрізали бороду, виривали очі, різали ніс і вуха. Хри­зо­стом помер від ран”. – Це свід­че­н­ня то­го, що Ту­реч­чи­на очи­сти­ла­ся від зра­дни­ків і чу­жин­ців. Від­те­пер на­ле­жить тур­кам, – ка­же Ке­маль Ата­тюрк, спо­сте­рі­га­ю­чи за по­же­жею. Ди­ктує те­ле­гра­му мі­ні­стру закордонних справ. По­ві­дом­ляє, що мі­сто під­па­ли­ли гре­ки й вір­ме­ни, яких на­мо­вив ми­тро­по­лит Хри­зо­стом. Хри­сти­я­ни на­чеб­то спа­ли­ли мі­сто, щоб во­но не ді­ста­ло­ся му­суль­ма­нам. Тур­ки ро­би­ли все мо­жли­ве, щоб вря­ту­ва­ти Смір­ну. Ця вер­сія до­сі є офі­цій­ною в Ту­реч­чи­ні. ”Ке­маль від­свя­тку­вав свій трі­умф пе­ре­тво­ре­н­ням Смір­ни на по­піл і ви­ни­ще­н­ням усьо­го мі­сце­во­го хри­сти­ян­сько­го на­се­ле­н­ня”, – на­пи­сав про по­же­жу Він­стон Чер­чилль, май­бу­тній прем’єр-мі­ністр Ве­ли­кої Бри­та­нії. Смір­на го­рить до 22 ве­ре­сня. Ли­ше пі­сля цьо­го гре­цьким ко­ра­блям до­зво­ля­ють ви­вез­ти з мі­ста хри­сти­ян. Ева­ку­ю­ють близь­ко 200 тис. осіб. Ги­нуть 183 тис. гре­ків і 12 тис. вір­мен. У Гре­ції по­чи­на­є­ться пов­ста­н­ня. Ко­роль Ко­стян­тин зрі­ка­є­ться тро­ну.

МИТРОПОЛИТУ ВІДРІЗАЛИ БОРОДУ, ВИРИВАЛИ ОЧІ, РІЗАЛИ НІС І ВУХА. ВІН ПОМЕР ВІД РАН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.