Ми во­се­ни та­кі по­хо­жі

Дві мо­ло­день­кі вчи­тель­ки, вчо­ра­шні сту­ден­тки. Ясно, що за роз­по­ді­лом, не мі­сце­ві

Krayina - - КОЛОНКА -

НЕ ВСІ, ЗВИ­ЧАЙ­НО, А ХОЧ ДЕ­Я­КІ. При­найм­ні ті, хто якось пов’яза­ний з осві­тою. Я, що­прав­да, з нею не пов’яза­ний уже дав­но. А все одно у ці пер­ші ве­ре­сне­ві дні про­ки­да­ю­ся з бен­те­жним від­чу­т­тям: про­спав, не ви­ко­нав до­ма­шнє зав­да­н­ня, не під­го­ту­вав­ся до ле­кції, Го­спо­ди, під­ні­ми ме­ні тро­хи тем­пе­ра­ту­ру, бо­дай на гра­дус. Си­ла інер­ції. А як іна­кше, якщо від 1977-го до 2007 ро­ку ве­ре­сень що­ра­зу ста­вав для ме­не пе­рі­о­дом бо­лі­сної ада­пта­ції до цьо­го всьо­го. На­віть не ро­зу­мію, як це мо­жна бу­ло стіль­ки ча­су ви­три­му­ва­ти. Як­би на пер­шій у жит­ті шкіль­ній лі­ній­ці хтось ме­ні ска­зав, що оця не­за­мкну­та тюр­ма роз­тя­гне­ться на три де­ся­ти­лі­т­тя, я б, на­пев­но, й одно­го уро­ку не ви­си­дів: пі­шов би пря­мо на же­бри. Втім, на же­бри я зго­дом пі­шов і так – ко­ли вла­шту­вав­ся ви­кла­да­чем лі­те­ра­ту­ри в уні­вер­си­те­ті. Хо­ча… От, на­при­клад, 1 ве­ре­сня 1986 ро­ку. Ми з ку­мом при­їжджа­є­мо до шко­ли но­вень­ки­ми ”Ява­ми”. Ло­ви­мо на со­бі за­здрі­сні по­гля­ди хло­пців і за­мрі­я­ні – дів­чат. Са­мі на­то­мість фі­ксу­є­мо по­пов­не­н­ня в ла­вах пе­да­го­гі­чно­го ко­ле­кти­ву. Дві мо­ло­день­кі вчи­тель­ки, вчо­ра­шні сту­ден­тки. Ясно, що за роз­по­ді­лом, не мі­сце­ві. Не да­ти ж їм тут про­па­сти з ну­дьги у не­зна­йо­мо­му се­ре­до­ви­щі.

Ми їм шам­пан­ське з цу­кер­ка­ми но­си­мо? Но­си­мо. В кі­но з ни­ми хо­ди­мо? Хо­ди­мо. У ліс на ша­шли­ки їх ви­во­зи­мо? Ви­во­зи­мо. То яка не­гі­дна по­ве­дін­ка?

На­си­че­ним, ко­ро­тше ка­жу­чи, ви­явив­ся наш із ку­мом остан­ній шкіль­ний рік, ма­ли про що по­го­мо­ні­ти дов­ко­ли­шні се­ла. А ди­ре­ктор уза­га­лі кіль­ка ра­зів зби­рав­ся всіх нас чо­ти­рьох ви­гна­ти зі шко­ли за не­гі­дну по­ве­дін­ку. Ку­ма це фор­му­лю­ва­н­ня осо­бли­во обу­рю­ва­ло: – Сан­чо, ди­ви­ся, – за­ки­пав він. – Ми їм шам­пан­ське з цу­кер­ка­ми но­си­мо? Но­си­мо. В кі­но з ни­ми хо­ди­мо? Хо­ди­мо. У ліс на ша­шли­ки їх ви­во­зи­мо? Ви­во­зи­мо. То яка не­гі­дна по­ве­дін­ка? Що цей Пі­но­чет ще від нас хо­че? Тре­ба, до ре­чі, бу­ло ба­чи­ти ли­це на­шо­го ди­ре­кто­ра, ко­ли ро­ків де­сять по­то­му він очо­лив Ін­сти­тут під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції, а ме­не мій уні­вер­си­тет ске­ру­вав ту­ди чи­та­ти ле­кції вчи­те­лям. Тож, мо­же, я й да­рем­но на­рі­каю на укра­їн­ську си­сте­му осві­ти. Тра­пля­ю­ться і в ній при­єм­ні еле­мен­ти. Тіль­ки, як з’ясу­ва­ло­ся, одна річ – учи­ти­ся, а зов­сім ін­ша – вчи­ти. Бо вчи­ти, як з’ясу­ва­ло­ся, я ка­те­го­ри­чно не лю­блю, не хо­чу й не мо­жу. Аж див­но, як дов­го я йшов до усві­дом­ле­н­ня цьо­го оче­ви­дно­го ни­ні фа­кту. Але вре­шті при­йшов. То­чні­ше, при­їхав. Ді­ло бу­ло у Вар­ша­ві, на твор­чій сти­пен­дії, ку­ди я прав­да­ми й не­прав­да­ми від­про­сив­ся на пів­ро­ку з ро­бо­ти. Від­про­сив­ся, за­йшов у вар­шав­ське ме­тро, сів, їду, чи­таю без­ко­штов­ну га­зе­тку. І на­тра­пляю на та­кий анек­дот: ”Уні­вер­си­тет. Ко­ри­до­ром на свої за­ня­т­тя йдуть двоє ви­кла­да­чів – стар­ший і мо­лод­ший. Мо­лод­ший не­се обе­ре­мок на­о­чно­го при­ла­д­дя, кни­жок і кон­спе­ктів. Стар­ший за­пхав ру­ки в ки­ше­ні й на­сви­стує. Мо­лод­ший ди­ви­ться на стар­шо­го і ша­но­бли­вим го­ло­сом про­мов­ляє: – О, ро­зу­мію, ви вже ма­є­те все це в го­ло­ві. – Ні, – бай­ду­же від­по­від­ає стар­ший, – я вже маю все це в ду­пі. Та це ж про ме­не, про­сві­тле­но ска­зав со­бі я, і від­то­ді но­ги мо­єї в жо­дно­му на­вчаль­но­му за­кла­ді біль­ше не бу­ло. А все одно що­ро­ку на по­ча­тку ве­ре­сня я ре­гу­ляр­но про­ки­да­ю­ся з бен­те­жним від­чу­т­тям: про­спав, не ви­ко­нав, не під­го­ту­вав­ся. Від­так зга­дую, що моя бен­те­га має те­пер су­то фан­том­ний ха­ра­ктер, і ве­ли­ко­ду­шно до­зво­ляю їй за­ли­ши­ти­ся зі мною ще на кіль­ка осін­ніх днів Стар­ший за­пхав ру­ки в ки­ше­ні й на­сви­стує

Оле­ксандр БОЙЧЕНКО, пу­блі­цист

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.