СЕР­ГІЙ ЛУ­ЦЕН­КО

”ДРАТУЄ, КО­ЛИ ЛЮ­ДИ­НА ХО­ЧЕ ВИ­ГЛЯ­ДА­ТИ КРА­ЩЕ, НІЖ Є НА­СПРАВ­ДІ”

Krayina - - ЩОДЕННИК - 61 рік, ДИ­РЕ­КТОР ХАРКІВСЬКОГО ПАТЕНТНО-КОМП’ЮТЕРНОГО КОЛЕДЖУ

Є ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД АЛКОГОЛЮ, НАР­КО­ТИ­КІВ І ВІД ЛЮ­ДИ­НИ. Якщо в остан­ню по­тра­пив сам – зга­са­єш. Якщо двоє – хво­ро­ба в ста­дії ре­мі­сії. Ви­гля­дає, як лю­бов.

СВІТ ТРИМАЄТЬСЯ НА СТО­СУН­КАХ МІЖ ЧО­ЛО­ВІ­КОМ І ЖІН­КОЮ. Це – ви­ща фор­ма пар­тнер­ства.

БА­БА ЯКОСЬ СКА­ЗА­ЛА: ”ВИБИРАЙ ТА­КУ ДРУ­ЖИ­НУ, ЗА ЯКУ ПРИЄМНО ПОТРИМАТИСЯ”. За­пам’ятав це.

КА­ЖУТЬ, ”СПРИЙМАЙ НЕ РОЗУМОМ, А СЕРЦЕМ”. Ідіо­тизм пов­ний. Лю­ди­на по­вин­на все про­пу­ска­ти че­рез міз­ки.

ЩАСТЯ – ЦЕ КО­ЛИ ПЕРЕСТАЄШ ВІДЧУВАТИ, ЯК ПЛИНЕ ЧАС.

Сер­гій ЛУ­ЦЕН­КО

На­ро­див­ся 14 сі­чня 1956-го в мі­сті Змі­їв Хар­ків­ської обла­сті. Ба­тько – ди­ре­ктор ма­шин­но-тра­ктор­ної стан­ції і пар­тій­ний пра­ців­ник, ма­ти – ви­кла­дач гео­гра­фії та еко­но­мі­ки. За­кін­чив На­ціо­наль­ний те­хні­чний уні­вер­си­тет ”Хар­ків­ський по­лі­те­хні­чний ін­сти­тут” за спе­ці­аль­ні­стю ін­же­нер-ме­ха­нік-до­слі­дник. Отри­му­вав Ле­нін­ську сти­пен­дію (100 крб. – Кра­ї­на). Кан­ди­дат те­хні­чних на­ук. Із 28 ро­ків за­ві­ду­вав ка­фе­дрою в Хар­ків­сько­му ін­сти­ту­ті ме­ха­ні­за­ції та еле­ктри­фі­ка­ції сіль­сько­го го­спо­дар­ства. З 1994-го – ди­ре­ктор патентно-комп’ютерного коледжу. До 1995-го грав у ве­ли­кий те­ніс, ба­скет­бол, во­лей­бол, від­ві­ду­вав ба­сейн. Два мі­ся­ці то­му вдру­ге пе­ре­ніс клі­ні­чну смерть. Має кар­діо­сти­му­ля­тор. Дру­жи­на 57-річна На­дія – до­мо­го­спо­дар­ка. Син 28-рі­чний Єв­ген пра­цює ІТшни­ком у Фран­ції, донь­ка 19-річна Окса­на – сту­ден­тка

БА­БА ЯКОСЬ СКА­ЗА­ЛА: ”ВИБИРАЙ ТА­КУ ПРИЄМНО ДРУ­ЖИ­НУ, ЗА ЯКУ ПОТРИМАТИСЯ”

ЖИ­ВУ, ЯК СОЛ­ДАТ: ЯКЩО ТРЕ­БА – ТО ТРЕ­БА. Хоч би в яку си­ту­а­цію по­тра­пив, на­ма­га­ю­ся впи­са­ти­ся в неї ма­кси­маль­но.

З ДИТИНСТВА ЛЮ­БЛЮ КО­СТЮ­МИ. І ви­гля­да­єш со­лі­дно, і ки­шень ГЕНІЙ – ЦЕ ХВОРА ЛЮ­ДИ­НА. Має про­бле­ми зі здо­ров’ям, кон­флі­кти з ото­че­н­ням. Зав­жди хо­ті­ло­ся бу­ти та­ким, як усі.

ПОДВИГ – КАТЕГОРІЯ ШТУЧНА. Який мо­же бу­ти ге­рой, якщо жо­дна лю­ди­на не ви­тер­пить тор­тур?

Я СИСТЕМНА ЛЮ­ДИ­НА. Маю прин­ци­пи і на­ма­га­юсь до­три­му­ва­ти­ся їх. Го­лов­ний – жи­ти в зла­го­ді з со­бою.

НАЙКРАЩЕ ВІД ДЕПРЕСІЇ РЯТУЄ СОН.

ЛЮ­БЛЮ СПОКІЙНЕ ЖИ­Т­ТЯ, АЛЕ ЧА­СТО ДОВОДИТЬСЯ БОРОТИСЬ. Усі 25 ро­ків ро­бо­ти на­шо­го коледжу йо­го хо­чуть то при­єд­на­ти, то за­бра­ти бу­дів­лю, то зни­щи­ти. РЯТУЄ СОН НАЙКРАЩЕ ВІД ДЕПРЕСІЇ МОЄ СЕРЦЕ ЗУПИНЯЛОСЯ НА 5 ХВИ­ЛИН. Зда­ло­ся, що про­ва­лив­ся в ін­ший світ: зі мною спіл­ку­ва­ли­ся, при­го­ща­ли. Ко­ли опри­том­нів, не міг зга­да­ти по­дро­биць. Від­чу­вав при­смак ман­го.

КЛІ­НІ­ЧНУ СМЕРТЬ ПЕРЕНОСИВ ДВІ­ЧІ. 10 мі­ся­ців не мо­гли по­ста­ви­ти ді­а­гноз, а я по­стій­но не­при­том­нів. Якось упав на асфальт і силь­но за­бив ко­лі­на. Мі­сяць не міг хо­ди­ти.

КО­ЛИ МЕ­НІ БУ­ЛО 6 МІ­СЯ­ЦІВ, ДО НАС У ХАТУ ЗАЛЕТІЛА КУЛЬОВА БЛИСКАВКА. Пі­дле­ті­ла до ме­не, за­ви­сла над го­ло­вою на кіль­ка се­кунд – і зни­кла. Від­то­ді по­ча­ло­ся: я роз­рі­зав со­бі ле­зом но­гу, па­дав в окріп, по­тра­пив під па­ро­плав, тра­вив­ся ча­дним га­зом, мав роз­дво­є­н­ня осо­би­сто­сті. Якось про­ва­лив­ся в люк у мі­сько­му са­ду. На за­во­ді ви­сли­зну­ла з рук за­го­тов­ка – про­би­ла но­гу на­скрізь. На­ма­гав­ся бу­ти обе­ре­жним – не до­по­ма­га­ло. ПАЛИВ 36 РО­КІВ. По 2,5 па­чки в день. Ки­нув пі­сля на­ро­дже­н­ня донь­ки. Спо­ча­тку за­мі­нив ци­гар­ки си­га­ра­ми, за чо­ти­ри мі­ся­ці пе­ре­став оста­то­чно.

МЕ­НІ КА­ЖУТЬ: ”ТИ ПО­СТІЙ­НО ШУКАЄШ ПРАВДУ”. Я не прав­до­люб, а ци­нік. Усе на­зи­ваю сво­ї­ми іме­на­ми. Не­має ні­чо­го шкі­дли­ві­шо­го, ніж не­ви­прав­да­ний опти­мізм.

ДРАТУЄ, КО­ЛИ ЛЮ­ДИ­НА ХО­ЧЕ ВИ­ГЛЯ­ДА­ТИ КРА­ЩЕ, НІЖ Є НА­СПРАВ­ДІ. МСТИТИСЯ – ЦЕ ПО­ГА­НО. А пам’ята­ти про зло не­об­хі­дно.

МРІЯВ СТА­ТИ ЛІКАРЕМ. Але то­ді вва­жа­ли, що на них ідуть ді­ти на­чаль­ни­ків, не­зда­ри, не­спро­мо­жні вчи­ти­ся на сер­йо­зних спе­ці­аль­но­стях. По­дав­ся в на­у­ку че­рез гор­дість. ЯКЩО ГРО­ШІ Є, ЇХ ТРЕ­БА ВИ­ТРА­ЧА­ТИ НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ЗАДОВОЛЕННЯ ОТРИМУЮ, КО­ЛИ ВИРІШУЮ ЯКУСЬ ПРО­БЛЕ­МУ. Спо­га­ди про це піджив­лю­ють усе жи­т­тя.

БА­ТЬКО З МЕ­НЕ ПОГАНИЙ. ЯКЩО ГРО­ШІ Є, ЇХ ТРЕ­БА ВИ­ТРА­ЧА­ТИ. З ЛЮ­ДЬМИ СПІЛ­КУ­Ю­СЯ ЛЕГ­КО. ДРУ­ЖБА – ЦЕ СТО­СУН­КИ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬСЯ ОДНІ­ЄЮ ЧА­СТИ­НОЮ ЛЮ­ДЕЙ ДЛЯ ТО­ГО, ЩОБ ЕКСПЛУАТУВАТИ ІН­ШУ. Справ­жня дру­жба мо­же існу­ва­ти тіль­ки між чо­ло­ві­ком і жін­кою.

НЕ ЛЮ­БЛЮ ПОДОРОЖУВАТИ. Ми ще тол­ком не роз­ди­ви­ли­ся то­го, що є у бу­ден­но­му жит­ті.

ЯК­БИ БУ­ЛА МО­ЖЛИ­ВІСТЬ, ЗА­ПРО­СИВ БИ ЗА СТІЛ БО­Г­ДА­НА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. За­пи­тав би, чим він ке­ру­вав­ся, під­пи­су­ю­чи вій­сько­во-по­лі­ти­чний со­юз із Ро­сі­єю?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.