Отри­му­вав два міль­йо­ни ру­блів зар­пла­ти, пів­то­ра від­да­вав за ко­му­нал­ку

АРТЕМ ГРИШАЧОВ ПРА­ЦЮ­ВАВ У БІЛОРУСЬКОМУ КОЛГОСПІ

Krayina - - ДОСВ ІД - текст і фото: Ро­ман КАБАЧІЙ

КОЛГОСП ”СТОЛБУНИ” РОЗ­ТА­ШО­ВА­НИЙ В СЕ­ЛІ СТОЛБУН ВЄТКОВСЬКОГО РА­ЙО­НУ ГОМЕЛЬСЬКОЇ ОБЛА­СТІ НА КОР­ДО­НІ З РО­СІ­ЄЮ. Там – май­же 1,5 ти­ся­чі жи­те­лів. Мій ко­ли­шній на­чаль­ник одра­зу звів ме­не з го­ло­вою кол­го­спу – Ель­бру­сом Ша­хна­ва­зо­ви­чем. Він за­про­по­ну­вав по­їха­ти в мі­сто. До­ро­гою я роз­ка­зав про се­бе: ”В Укра­ї­ні за­ли­ши­ла­ся ва­гі­тна дру­жи­на. Во­на має ще ді­тей від пер­шо­го шлю­бу. Хо­чу за­бра­ти усіх”. Від­по­вів: ”Сім’я ве­ли­ка, ха­та по­трі­бна від­по­від­на”. Бу­дин­ки в се­лі одно­по­вер­хо­ві. Ме­ні ж ви­да­ли дво­по­вер­хо­вий ко­тедж. Двір – 40 ”со­ток”, ще 30 ”со­ток” го­ро­ду. Є хлів для дров, сви­нар­ник, стій­ло для ко­ней і сін­ник. Скрізь – без­лад, ва­ля­ю­ться пам­пер­си та пля­шки. До ме­не там жи­ла жінка з п’ятьма ді­тьми. Від­да­ла їх у дит­бу­ди­нок, бо ні­чим бу­ло го­ду­ва­ти. ВИПРОСИВ У СУ­СІ­ДІВ ГРАБЛІ Й СОКИРУ, ЗГРІБ СМІТТЯ. По­ло­ви­ну спа­лив, ре­шту зі­брав у ку­пу. Під’їхав чо­ло­вік на бри­чці, за­про­по­ну­вав без­ко­штов­но все ви­вез­ти. Два дні на­во­див ма­ра­фет. Із пер­шо­го дня по­ча­ли при­бі­га­ти су­сід­ки. Ка­за­ли: ”Тут бу­де толк, який двір гар­ний став”.

У КО­ЖНО­МУ ДВОРІ В СТОЛБУНІ Є ВЕ­ЛИ­ЧЕ­ЗНИЙ СІН­НИК, КУРНИКИ, СТАЙНІ. Лю­ди три­ма­ють ко­ней. За по­двір’ями – ве­ли­кі го­ро­ди. Ко­жен тре­тій чо­ло­вік має тра­ктор. Орють го­ро­ди со­бі й су­сі­дам.

СУСІДИ ДУ­МА­ЛИ, Я – БІЖЕНЕЦЬ З УКРА­Ї­НИ. Перли ме­ні сало, м’ясо, сир, молоко, консервацію, яйця. Затарили так, що нікуди бу­ло класти. Ба­чив – щось не­суть і бі­ля хвір­тки ка­зав: ”Не тре­ба. У ме­не не­має хо­ло­диль­ни­ка, все зі­псу­є­ться”.

НАВПРОТИ МЕШКАЛА РО­ДИ­НА БІ­ЖЕН­ЦІВ ІЗ ДОНЕЦЬКА – ЧО­ЛО­ВІК, ЖІНКА, ЇХНІ СИНИ, ТЕЩА Й ТЕСТЬ. Бе­за­ла­бер­ні. Се­ля­ни ка­за­ли: ”Без­со­ві­сні. Спер­шу по­ма­га­ли їм. Хоч у них чо­ти­ри му­жи­ки в ха­ті, однак тол­ку ні­яко­го”. У СЕ­ЛІ ГО­ВО­РЯТЬ БІЛОРУСЬКОЮ ВПЕРЕМІШ ІЗ РОСІЙСЬКОЮ: ка­го, ча­го, йон, яни, яна. Російською роз­мов­ля­ли ті, хто при­їхав із РФ.

ЗАМОЖНО ЖИ­ВУТЬ ТІ, ХТО НЕ ПРА­ЦЮЄ В КОЛГОСПІ. У су­сі­дньо­му се­лі є лю­ди, які ма­ють по три тра­кто­ри, Ка­мАЗи. Вже не во­ни за­ле­жать від кол­го­спу, а він – від них. Бо по­тре­бує їхньої те­хні­ки.

ПЕРЛИ МЕ­НІ САЛО, М’ЯСО, СИР, МОЛОКО, КОНСЕРВАЦІЮ, ЯЙЦЯ. ЗАТАРИЛИ ТАК, ЩО НІКУДИ БУ­ЛО КЛАСТИ БІЛОРУСЬКІ МЄНТИ – НЕПІДКУПНІ

У БІЛОРУСІВ НЕ ПРИЙНЯ­ТО ВІТАТИСЯ З НЕЗНАЙОМЦЯМИ. Ви­хо­джу на ро­бо­ту, на­зу­стріч – хло­пці. Про­тя­гнув ру­ку одно­му. Він на ме­не гля­нув ско­са. Дру­го­му – так са­мо.

ВИСЯТЬ БІГБОРДИ З НАПИСАМИ: ”Пе­ре­сек двой­ную спло­шную – стал пе­ше­хо­дом”. За по­ру­ше­н­ня пра­вил до­ро­жньо­го ру­ху спо­ча­тку штраф, по­тім – адмі­ні­стра­тив­ний арешт, да­лі – в’язни­ця. За пе­ре­гар за кер­мом на п’ять ро­ків по­збав­ля­ють прав і кон­фі­ско­ву­ють ма­ши­ну. Білоруські мєнти – непідкупні.

ЯКЩО МАЄШ ВЛА­СНУ СПРА­ВУ, НАЙМАЄШ ПРА­ЦІВ­НИ­КІВ, ТО ПО­ВИ­НЕН СТА­ТИ ІП – ”ІНДИВІДУАЛЬНИМ ПІДПРИЄМЦЕМ”. Якщо по­да­тків­ці ді­зна­ю­ться, що не зро­бив цьо­го, сто­від­со­тко­во по­са­дять.

МАЙ­ЖЕ ВСІ БУ­ДИН­КИ – ДЕ­РЕВ’ЯНІ, БО ЛІСУ БА­ГА­ТО. У при­ва­тно­му се­кто­рі Го­ме­ля на 5-кі­ло­ме­тро­вій ву­ли­ці є всьо­го чо­ти­ри чи п’ять бу­дин­ків із це­гли. Всі – фа­са­дом ви­хо­дять на ву­ли­цю, пар­ка­ни – по жи­віт. В Укра­ї­ні пе­ред дво­ра­ми са­джа­ють кві­ти, в них – не­має ні­чо­го.

ПЕР­ШІ П’ЯТЬ ДНІВ ЖИВ БЕЗ СВІ­ТЛА. Еле­ктри­ку відрізали за бор­ги. По­тім колгосп їх по­га­сив.

У ХА­ТІ НЕ БУ­ЛО НА­ВІТЬ ГАЗОВОЇ ПЛИТИ. Сто­я­ла піч, але то­пи­ти бу­ло ні­чим. За три ха­ти від ме­не жив дядь­ко Са­шко. Ска­зав: ”Мій брат має пи­ло­ра­му. По­ї­де­мо, ві­зьме­мо дров”. Так і зро­би­ли.

>

ПІЧ ТОПИВ ЩО­ДНЯ. По­ча­ла ча­ді­ти, бо ди­мо­хід не чи­сти­ли п’ять ро­ків. Су­сід дав при­стрій для чи­ще­н­ня. Я ви­ліз на дах, але за­був за­кри­ти вхід у піч. За­йшов у хату, а там – усе в са­жі. Все те по­ба­чи­ла сусідка. На­сту­пно­го ран­ку, ко­ли ішов на ро­бо­ту, во­на по­про­си­ла клю­чі. Ввечері повертаюся – вся ха­та блищить, сусідка зу­стрі­чає з млинцями і повидлом. Спи­тав, що їй ви­нен. Від­по­ві­ла: ”Ба­чу, ти сам ста­ра­є­шся, то ви­рі­ши­ла по­мог­ти. Ні­чо­го не тре­ба”. ЗГО­ДОМ У ХАТУ ПРИ­ВЕ­ЗЛИ ХОЛОДИЛЬНИК, ЛІЖКА, ТУМБОЧКИ, НО­ВИЙ КОТЕЛ. За­мі­ни­ли все, що тре­ба. ЗА ДОЗВІЛ НА РО­БО­ТУ ЗАПЛАТИВ 900 ТИ­СЯЧ БІЛОРУСЬКИХ РУ­БЛІВ (1113 грн. – Кра­ї­на). По­ста­ви­ли май­стром із ре­став­ра­ції кон­стру­кцій. Мав хо­ди­ти по за­го­нах і при­би­ва­ти до­шки, що ко­ро­ви від­ла­ма­ли. Зі мною пра­цю­ва­ли одні ал­ка­ші. Че­рез чо­ти­ри дні при­йшов до го­ло­ви: ”Я – бу­ді­вель­ник. Хо­чу нор­маль­но пра­цю­ва­ти, а не хо­ди­ти з ал­ка­ша­ми”. Він узяв ме­не ре­мон­ту­ва­ти йо­го бу­ди­нок.

ЕЛЬБРУСА ШАХНАВАЗОВИЧА ПРИЗНАЧИЛИ ГО­ЛО­ВОЮ КОЛ­ГО­СПУ ЗА ДВА ТИ­ЖНІ ДО МО­ЄЇ ПОЯВИ. Бу­ді­вель­ни­ки при­їжджа- ли на ро­бо­ту з 2-лі­тро­вою пля­шкою пи­ва. Го­ло­ва ла­яв­ся: ”Всіх би ви­гнав. Але біль­ше ні­ко­го бра­ти”. Про­сив при­вез­ти бри­га­ду з Укра­ї­ни: ”Все тут від­ре­мон­ту­є­те, по­бу­ду­є­те, бу­дуть зар­пла­ти”.

ЛЮ­ДИ КА­ЗА­ЛИ: ”Ти не той колгосп ви­брав. Йо­му ка­пєц”. Пе­ре­ка­зав це го­ло­ві. Він від­по­вів, сам ще не ро­зі­брав­ся. За три ти­жні по­вер­нув­ся до роз­мо­ви: ”Пі­дняв усі до­ку­мен­ти. Кол­го­спу дій­сно ка­пєц. Однак я під­ні­му за два ро­ки. А до цьо­го всім на­по­ло­ви­ну зру­баю зар­пла­ти. То­бі тут ро­би­ти ні­чо­го. Їдь у мі­сто”. Під­ки­нув ме­ні за­мов­ни­ка. Пра­цю­вав у ньо­го рік.

> ВВЕЧЕРІ ПОВЕРТАЮСЯ – ВСЯ ХА­ТА БЛИЩИТЬ, СУСІДКА ЗУ­СТРІ­ЧАЄ З МЛИНЦЯМИ І ПОВИДЛОМ

ЩОБ ЗНА­ЙТИ ЖИ­ТЛО В ГОМЕЛІ, ХОДИВ ПРИВАТНИМ СЕКТОРОМ І НАПИТУВАВ. Ви­йшов о шо­стій ве­чо­ра, за 2 го­ди­ни вже до­мо­вив­ся. Бі­ло­ру­си до­брі та го­стин­ні. Зна­ють про си­ту­а­цію в Укра­ї­ні, бі­жен­ців. Бе­руть усіх, не бо­я­ться. Ка­жуть: ”Укра­ї­на – на­ша се­стра, укра­їн­ці – бра­ти”.

У ГОМЕЛІ ЖИВ У ПАВ­ЛА. Він пра­цю­вав слю­са­рем у шко­лі. Отри­му­вав 2 міль­йо­ни ру­блів зар­пла­ти (2630 грн. – Кра­ї­на), пів­то­ра від­да­вав за ко­му­наль­ні по­слу­ги. Ка­зав: ”Го­лов­не, щоб бу­ла буль­ба. Пі­двал має бу­ти за­би­тий”. Він ко­лись слу­жив у Льво­ві. Знає пі­сню ”Ой, на го­рі та й жен­ці жнуть”. Спі­вав її. Мі­сяць жив у Пав­ла без­ко­штов­но, бо шу­кав ро­бо­ту. Він ка­зав: ”Не пар­ся. Буль­ба-ци­бу­ля є, про­три­ма­є­мо­ся”.

БІЛОРУСЬКЕ САЛО НЕ СМАЧНЕ, БО ЙО­ГО НЕ СОЛЯТЬ.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.