Олесь ШЕВ­ЧЕН­КО

Krayina - - СПОГАДИ -

КО­ЛИ ПОЧАЛАСЬ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ, МИ ЗРО­ЗУМІ­ЛИ, ЩО НАМ БРЕХАЛИ. Ше­сти­де­ся­тни­ки взя­ли за пра­ви­ло го­во­ри­ти тіль­ки правду. В середині 1960-х почалась пер­ша хви­ля аре­штів. Дру­га – 1972-го. Я по­ши­рю­вав сам­ви­дав – пе­ред­ру­ко­ву­вав ”Істо­рію Укра­ї­ни-Ру­си” Ми­хай­ла Гру­шев­сько­го, тво­ри Ва­лен­ти­на Мо­ро­за, В’яче­сла­ва Чор­но­во­ла, Єв­ге­на Свер­стю­ка.

БУВ ЧЛЕНОМ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ СПІЛКИ. Да­ли ста­тус не­ого­ло­ше­но­го, щоб міг біль­ше зро­би­ти на сво­бо­ді. Пе­ре­прав­ляв до­ку­мен­ти з Ки­є­ва до Мо­скви. Звід­ти пе­ре­да­ва­ли на За­хід – для ”Го­ло­су Аме­ри­ки”, ”Бі-Бі-Сі”, ”Ра­діо Сво­бо­да”. Вла­да глу­ши­ла ці стан­ції, але лю­ди слу­ха­ли. Про­си­ли те­хні­ків, щоб до­да­ва­ли ді­а­па­зон у ра­діо­при­йма­чах.

1980 РО­КУ ЛЕЖАВ У КИЇВСЬКІЙ ЛІ­КАР­НІ З ВИРАЗКОЮ. Ме­не при­їхав аре­што­ву­ва­ти під­пол­ков­ник КДБ Пе­тру­ня. Я не опи­рав­ся. Пі­шов за­би­ра­ти ре­чі з бал­ко­на. Під­пол­ков­ник ки­нув­ся за мною. Ска­зав йо­му: ”Ви пе­ре­ди­ви­лись Штір­лі­ца. Я не зби­ра­ю­ся стри­ба­ти”.

УНОЧІ 1 КВІ­ТНЯ ПРИ­ВЕ­ЗЛИ В КАМЕРУ. Ро­здя­гну­ли до­го­ла, за­бра­ли па­сок, шнур­ки з че­ре­ви­ків. Під­се­ли­ли кри­мі­наль­ни­ка. Все про ме­не до­по­від­ав адмі­ні­стра­ції. Ві­сім мі­ся­ців був, як на ін­шій пла­не­ті, не мав жо­дної ін­фор­ма­ції. За сам­ви­дав су­ди­ли у Льво­ві ра­зом зі Сте­па­ном Хма­рою.

ДО ТАБОРУ ВЕЗЛИ ЕТАПОМ. До зви­чай­но­го по­їзда при­че­пи­ли ва­гон із в’язня­ми. У ньо­му одна по­ло­ви­на ку­пе для по­лі­ти­чних – з ґра­та­ми. 24 го­ди­ни на до­бу пе­ре­ді мною сто­яв вій­сько­вий. Ко­жні дві до­би во­ни мі­ня­ли­ся. Ма­ли зав­да­н­ня – чи­ни­ти пси­хо­ло­гі­чний тиск. СИДІВ У 36-Й ЗО­НІ – КОНЦТАБОРІ В СЕ­ЛІ КУЧИНО ПЕРМСЬКОЇ ОБЛА­СТІ РО­СІЇ. Пер­ша ра­дість – ко­ли ви­ве­ли на те­ри­то­рію. 14 мі­ся­ців ба­чив тіль­ки сті­ни й ґра­ти. Не уяв­ляв, де я: ви­со­кі пар­ка­ни, ви­шки з ав­то­ма­тни­ка­ми, сім ря­дів ко­лю­чо­го дро­ту, три з яких – під на­пру­гою. У Ки­є­ві з одно­дум­ця­ми тіль­ки по­ше­пки го­во­ри­ли. А тут усі свої – письменник Ми­ко­ла Ру­ден­ко, пра­во­за­хи­сник 77 ро­ків, ко­ли­шній по­літв’язень На­ро­див­ся 22 лю­то­го 1940-го у мі­сті Скви­ра Ки­їв­ської обла­сті. Ба­тько Єв­ген Сте­па­но­вич пра­цю­вав бух­гал­те­ром, ма­ти Лі­дія Пе­трів­на бу­ла крав­чи­нею. Мав трьох стар­ших бра­тів і се­стру. ”У 4 ро­ки віль­но чи­тав укра­їн­ською і російською. Вдо­ма ма­ли ве­ли­ку бі­бліо­те­ку, слу­ха­ли ра­діо ”Голос Аме­ри­ки”, ”Бі­Бі-Сі”. Ба­тьки ка­за­ли: ”Слу­хай­те, але ні­ко­му не ка­жіть”. Сло­во ”Ста­лін” не ви­мов­ля­ли. Ба­тько го­во­рив ”він”. За­кін­чив фа­куль­тет жур­на­лі­сти­ки Київського на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Та­ра­са Шев­чен­ка. Ви­да­вав не­ле­галь­ний жур­нал ”Укра­їн­ський ві­сник”. 1980-го був аре­што­ва­ний за ан­ти­ра­дян­ську ді­яль­ність. За­су­ди­ли до п’яти ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі в та­бо­рах су­во­ро­го ре­жи­му та трьох – за­сла­н­ня. По­ка­ра­н­ня від­бу­вав у се­лі Кучино Чу­сов­сько­го ра­йо­ну Пермської обл. Ро­сії та в ау­лі Жа­скай­рат Гур’єв­ської обл. у Ка­зах­ста­ні. 30 кві­тня 1987-го ви­йшов на во­лю. За рік за­сну­вав Укра­їн­ський куль­ту­ро­ло­гі­чний клуб – пер­шу не­за­ле­жну гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію в ра­дян­ській Укра­ї­ні. Був членом Укра­їн­ської Гельсінської спілки та се­кре­та­рі­а­ту Укра­їн­ської на­ціо­наль­ної пар­тії. 1990-го став на­ро­дним де­пу­та­том. У бе­ре­зні то­рік очо­лив гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію ”Ве­те­ран­ське об’єд­на­н­ня Укра­їн­ська Гель­сін­ська Спіл­ка”. Дру­жи­на Лі­дія Ми­ко­ла­їв­на по­мер­ла. Пра­цю­ва­ла на за­во­ді Ін­сти­ту­ту еле­ктро­зва­рю­ва­н­ня ім. Єв­ге­на Па­то­на. ”У сім’ї не свя­тку­ва­ли 8 бе­ре­зня. 9-го від­зна­ча­ли рі­чни­цю ве­сі­л­ля і день на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шев­чен­ка”. Донь­ки жи­вуть у ка­над­сько­му Він­ні­пе­гу. 50-річна Ме­чи­сла­ва пра­цює ар­хі­те­кто­ром, на шість ро­ків мо­лод­ша Яро­сла­ва – скри­паль, ви­кла­дає у кон­сер­ва­то­рії Ми­ро­слав Ма­ри­но­вич, по­ет Ві­ктор На­ки­пє­лов. Ство­ри­ли ядро по­лі­ти­чних ди­си­ден­тів, спіль­но пи­са­ли за­яви. Пе­ре­да­ва­ли їх під час по­ба­чень. У ко­жно­го бу­ло одне на весь тер­мін. 4 ВЕ­РЕ­СНЯ 1982 РО­КУ НАШ ЗА­ГІН ВЕЛИ НА РО­БО­ТУ. Я на­дя­гнув фу­фай­ку, бо був хво­рий. На­ка­за­ли ски­ну­ти, бо на зи­мо­вий одяг ще не пе­ре­хо­ди­ли. Скру­ти­ли й ро­здя­гну­ли. Пі­сля то­го ру­ка на­пу­хла, пра­цю­ва­ти не міг. По­руч за вер­ста­том сидів Ми­ро­слав Ма­ри­но­вич. Роз­по­вів про ме­не ін­шим, усі гур­том ого­ло­си­ли страйк про­ти за­сто­су­ва­н­ня фі­зи­чної си­ли. Ме­не від­ве­ли у мед­пункт. Ви­пи­са­ли до­від­ку, що не ви­яв­ле­но слі­дів на­си­л­ля, і по­са­ди­ли у кар­цер.

УСІМ СТРАЙКАРЯМ ДА­ЛИ ПО 15 ДІБ КАРЦЕРУ. Ме­ні – 30. По­тім на­ки­ну­ли ще сім днів, бо від­мо­вив­ся ре­мон­ту­ва­ти ко­лю­чий дріт. По­тім до­да­ли ще, бо не хо­тів ла­го­ди­ти ту­а­лет адмі­ні­стра­ції. У карцері просидів 66 діб. Це був ре­корд Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.

У КАРЦЕРІ ГОДУВАЛИ ЧЕ­РЕЗ ДЕНЬ – БАЛАНДОЮ. Спа­ти не міг. По­сте­лі й те­пло­го одя­гу не да­ва­ли. З 10-ї ве­чо­ра до 6-ї ран­ку опу­ска­ли го­лу до­шку. Дві­чі за ніч бі­гав на мі­сці, щоб зі­грі­ти­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.