Пі­сля ве­сі­л­ля Лев Тол­стой дав дру­жи­ні по­чи­та­ти про сво­їх ко­ха­нок

Krayina - - ДАТИ - під­го­ту­вав Ігор ШЕВЧУК

”СКАЖІТЬ ЯК ЧЕСНА ЛЮ­ДИ­НА, ЧИ ВИ ХОЧЕТЕ БУ­ТИ МОЄЮ ДРУ­ЖИ­НОЮ? Тіль­ки якщо це на­справ­ді від ду­ші і ви впев­не­но мо­же­те да­ти зго­ду. Кра­ще скажіть – ні, якщо у вас є хоч кра­пля сум­ні­ву. За­ра­ди Бо­га, пе­ре­пи­тай­те се­бе добре. Ме­ні стра­шно бу­де по­чу­ти: ні, але я зна­йду в со­бі си­ли це пе­ре­жи­ти. Якщо ме­ні не ста­ти по-справ­жньо­му ко­ха­ним чо­ло­ві­ком це бу­де жа­хли­во!” – пи­ше ро­сій­ський пи­сьмен­ник граф Лев Тол­стой у ли­сті до на 16 ро­ків мо­лод­шої вчи­тель­ки Со­фії Брес. 16 ве­ре­сня 1862-го вру­чає йо­го під час від­ві­дин сім’ї Бре­сів у се­лі Іві­ца – те­пер Біл­го­род­ська область у Ро­сії. Тол­стой дав­но хо­че одру­жи­ти­ся. Ме­шкає у са­ди­бі Ясна По­ля­на – за 14 км від ро­сій­сько­го мі­ста Ту­ла. За­ли­ця­є­ться до мі­сце­вої жи­тель­ки Ва­ле­рії Ар­се­ньє­вої. У сво­їх що­ден­ни­ках то ви­хва­ляє її, то во­на зда­є­ться йо­му не­осві­че­ною і дур­ною. Пред­став­ляє її як свою на­ре­че­ну ро­ди­чам та при­я­те­лям. Ро­бить про­по­зи­цію, але не одру­жу­є­ться. За­яв­ляє, що по­ба­чив у сні, як Ва­ле­рія ці­лу­є­ться з ін­шим. У сер­пні 1862 ро­ку Со­фія Брес го­стює у Льва Тол­сто­го в Ясній По­ля­ні. Пі­сля то­го пи­ше по­вість про ко­ха­н­ня дів­чи­ни до стар­шо­го чо­ло­ві­ка. Тол­стой чи­тає і впі­знає се­бе.

Я ЗАКОХАНИЙ. ЗАВТРА ПІДУ І ВСЕ СКАЖУ АБО ЗАСТРЕЛЮСЯ

”Я закоханий. Не ду­мав, що так ко­лись бу­ду ко­ха­ти. Завтра піду і все скажу або застрелюся”, – пи­ше у що­ден­ни­ку то­го ж ве­чо­ра. Про освід­че­н­ня гра­фа стає ві­до­мо сім’ї Бре­сів. Се­стра Лі­за ви­ма­гає, щоб Со­фія від­мо­ви­ла­ся. Ба­тьки ж ра­ді ви­да­ти донь­ку за гра­фа. 23 ве­ре­сня Со­фія і Лев він­ча­ю­ться. На­ре­че­ний за­пі­зню­є­ться на го­ди­ну, бо не­має на­кро­хма­ле­ної со­ро­чки. Від хви­лю­ва­н­ня мо­ло­да ледь не зом­лі­ває. Пі­сля ве­сі­л­ля Тол­стой дає дру­жи­ні про­чи­та­ти свої що­ден­ни­ки. Там йде­ться про йо­го за­хо­пле­н­ня азар­тни­ми ігра­ми, не­вда­лі сва­та­н­ня та про лю­бов­ний зв’язок із се­лян­кою Ксе­ні­єю, яка че­ка­ла від гра­фа ди­ти­ну. ”Я ду­рень, ско­ти­на. Закоханий, як ніколи в жит­ті. Ні про що біль­ше не ду­маю. Му­чу­ся”, – опи­сує граф по­чу­т­тя до крі­па­чки. Лев і Со­фія жи­вуть у Ясній По­ля­ні. На дру­гий день чо­ло­вік пи­ше: ”Ніч, важ­кий сон. Не во­на”. Дру­жи­на теж за­но­то­вує пер­ші вра­же­н­ня про чо­ло­ві­ка: ”Ве­ли­ку роль для ньо­го зна­чить фі­зи­чна сто­ро­на лю­бо­ві. Це жа­хли­во – для ме­не во­на не­ва­жли­ва, нав­па­ки”. Тол­стой по­чи­нає ро­ман ”Вій­на і мир”. Со­фія пе­ре­пи­сує ру­ко­пи­си на чи­сто­вик. Пе­ре­жи­ває, що не зав­жди ро­зу­міє чо­ло­ві­ка. ”Хо­ті­ло­ся б йо­го ося­гну­ти, зро­зу­мі­ти, – пи­ше во­на. – Щоб він був зі мною так, як був зі сво­єю ті­ткою. Знаю, що це не­мо­жли­во. Щоб бу­ти та­кою, як во­на, тре­ба бу­ти стар­шою, без­ді­тною і не­за­мі­жньою”. Со­фія рев­нує Льва. Най­біль­ше жін­ку дра­тує її се­стра Те­тя­на, яку во­ни за­бра­ли жи­ти до се­бе. Тол­стой пи­ше з неї ге­ро­ї­ню сво­го ро­ма­ну На­та­шу Ро­сто­ву. ”На Та­ню сер­ди­та, що во­на вти­ра­є­ться над­то в жи­т­тя Льо­во­чки. По­їха­ли на по­лю­ва­н­ня вер­хи. Ме­ні спа­дає на дум­ку Бог знає що”, – обу­рю­є­ться Со­фія. Во­на на­ро­джує 13 ді­тей. Чо­ло­вік ни­ми ма­ло ці­ка­ви­ться і не ви­хо­вує. Лю­тує, ко­ли якось у Со­фії не стає гру­дно­го мо­ло­ка і не­мов­ля від­да­ють го­ду­валь­ни­ці. Вва­жає, що дру­жи­на при­ки­да­є­ться. Пі­сля шо­стих по­ло­гів лі­ка­рі за­бо­ро­ня­ють жін­ці ва­гі­тні­ти.

ХТО ТИ? МАТИ? ТИ НЕ ХОЧЕШ БІЛЬ­ШЕ НАРОДЖУВАТИ!

– Хто ти? Мати? Ти не хочеш біль­ше народжувати! Го­ду­валь­ни­ця? Ти бе­ре­жеш се­бе і зма­ню­єш ма­тір у чу­жої ди­ти­ни! По­дру­га мо­їх но­чей? На­віть із цьо­го ти ро­биш ігра­шку, щоб взя­ти на­ді мною вла­ду! – сва­ри­ться Тол­стой. Со­фія ве­де все го­спо­дар­ство. ”Що­хви­ли­ни я ма­ла пе­ре­йма­ти­ся бор­га­ми, про­да­жа­ми і пла­на­ми ма­є­тку, – пи­ше во­на в що­ден­ни­ку 16 гру­дня 1887-го. – Ви­да­н­ням но­вої і 13-ї ча­сти­ни із за­бо­ро­не­ної ”Крей­це­ро­вої со­на­ти”, про­ха­н­ням про роз­діл зі свя­ще­ни­ком, ко­ре­кту­ра­ми 13-го то­му, ні­чни­ми со­ро­чка­ми Ми­хай­ли­ка, про­сти­ра­дла­ми і чо­бо­та­ми Ан­дрій­ка, пла­те­жа­ми по до­му, стра­ху­ва­н­ням, по­вин­но­стя­ми по ма­є­тку, па­спор­та­ми людей, ра­хун­ка­ми, пе­ре­пи­су­ва­ти все-все”. Со­фія Ан­дрі­їв­на не лю­бить по­слі­дов­ни­ків чо­ло­ві­ка, яких на­зи­ва­ють тол­стов­ця­ми. Вва­жає їх тем­ни­ми лю­дьми. Її дра­тує, що во­ни за­пе­ре­чу­ють цін­ність шлю­бу. Ша­ну­валь­ни­ки до­рі­ка­ють пи­сьмен­ни­ку, що до­сі жи­ве з дру­жи­ною. Лев Ми­ко­ла­йо­вич роз­дає гро­ші се­ктан­там, без­ко­штов­но до­зво­ляє пу­блі­ку­ва­ти свої тво­ри. Со­фії Ан­дрі­їв­ні по­стій­но зда­є­ться, що сім’я на ме­жі бан­крут­ства. Стар­ші си­ни під­три­му­ють ма­тір. Донь­ка стає на бік ба­тька. 28 жов­тня 1910 ро­ку Лев Тол­стой ті­кає з Ясної По­ля­ни на Кав­каз. У по­тя­зі за­сту­джу­є­ться і хво­ріє на пнев­мо­нію. Менш ніж за мі­сяць по­ми­рає. По­хо­ва­ний бі­ля сво­єї са­ди­би. Со­фія Ан­дрі­їв­на пе­ре­жи­ла чо­ло­ві­ка на дев’ять ро­ків.

6ПІДСТАВ ДЛЯ НЕГАЙНОГО РОЗ­ЛУ­ЧЕ­Н­НЯ ПЕРЕДБАЧАВ ПРИЙНЯТИЙ У ФРАНЦІЇ 20 ВЕ­РЕ­СНЯ 1792 РО­КУ ШЛЮБНИЙ ЗАКОН. РОЗВЕСТИСЬ МОЖНА БУ­ЛО У ВИПАДКУ: 1) БОЖЕВІЛЛЯ ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ, 2) ЗАСУДЖЕННЯ ЗА ЗЛОЧИН СЕРЕДНЬОЇ АБО ВАЖКОЇ ТЯЖКОСТІ, 3) КО­ЛИ ПАРТНЕР СКОЇВ ЗЛОЧИН ПРО­ТИ ІНШОГО, ЖОРСТОКО З НИМ ПОВОДИВСЯ ЧИ ДУЖЕ ОБРА­ЗИВ, 4) АМОРАЛЬНА ПОВЕДІНКА, 5) ВІДСУТНІСТЬ ПРОТЯГОМ П’ЯТИ РО­КІВ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ ЗВІСТОК, 6) ЕМІГРАЦІЯ. ПОДАВАТИ НА РОЗ­ЛУ­ЧЕ­Н­НЯ МАЛИ ПРА­ВО І ЧО­ЛО­ВІК, І ДРУ­ЖИ­НА. ЗАЯВУ РОЗГЛЯДАЛИ УПРОДОВЖ ЧОТИРЬОХ МІСЯЦІВ. 1816 РО­КУ РОЗРИВАТИ ШЛЮБ ЗАБОРОНИЛИ

За­кла­да­н­ня бу­дів­лі ме­рії у мі­сті Бо­стон, США, 18 ве­ре­сня 1963 ро­ку. Мер Джон Кол­лінз одя­гну­тий у ко­стюм пор­ту­галь­сько­го ко­ло­ні­а­лі­ста. Йо­му до­по­ма­га­ють гу­бер­на­тор Ен­ді­котт Пі­бо­ді й ко­ли­шній мі­ський го­ло­ва Джон Хайнс. Для ці­єї по­дії ви­го­то­ви­ли хро­мо­ва­ні ло­па­ти й роз­да­ли при­су­тнім на це­ре­мо­нії го­ро­дя­нам

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.