Пер­ший ви­па­док в Аме­ри­ці, що укра­ї­нець здо­бу­ває таке при­зна­н­ня за свої ін­стру­мен­таль­ні ком­по­зи­ції

МИ­ХАЙ­ЛО ГАЙВОРОНСЬКИЙ ОРГАНІЗУВАВ ХОРОВЕ ТОВАРИСТВО З 50 КОЛЕКТИВІВ США І КАНАДИ

Krayina - - ІСТОРІЯ -

”ПРИЄМНО НАМ, ЩО ТИ ДІСТАВАВ НАГОРОДИ ВІД ЧУЖИХ, А ЩЕ ПРИЄМНІШЕ, ЩО ДІЖДАВСЯ ПРИ­ЗНА­Н­НЯ ВІД СВО­ЇХ. БО ЦЕ, БРАТЕ, БА­ГА­ТО ТЯЖЧЕ, – пи­ше у від­кри­то­му ли­сті фей­ле­то­ніст Га­ла­ктіон Чі­пка до ком­по­зи­то­ра Ми­хай­ла Гай­во­рон­сько­го у львів­ській га­зе­ті ”Ді­ло” 26 кві­тня 1933 ро­ку. – Зда­ва­ло­ся, що ти про­па­деш у хо­ло­дній кра­ї­ні Ро­ке­фе­лє­ра і Фор­да. Що за­ки мо­ре пе­ре­ле­тиш, то кри­ла зі­треш об твер­де, не­рі­дне повітря і впа­деш без сил на асфальт ме­тро­по­лії ма­мо­ни. А ти пе­ре­ле­тів, хоч кри­ла ни­ли, зму­че­ні да­ле­кою до­ро­гою, хоч сер­це бо­лі­ло за всім тим, що ли­шав у рі­днім краю”. Му­зи­кант Ми­хай­ло Гайворонський 10 ро­ків жи­ве у США. За кіль­ка місяців до пу­блі­ка­ції у ”Ді­лі” в Нью-Йор­ку від­був­ся ве­ли­кий кон­церт на йо­го честь. Укра­їн­ська га­зе­та ”Сво­бо­да” пи­са­ла: ”Аме­ри­кан­ські укра­їн­ці те­пер пі­зна­ли, що ма­ють між собою не тіль­ки стрі­ле­цько­го спів­ця і ком­по­зи­то­ра, а й ве­ли­ко­го ди­ри­ген­та й ор­га­ні­за­то­ра”. Стрі­ле­цьким спів­цем йо­го на­зи­ва­ють че­рез слу­жбу в Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­цях. Був у цьому фор­му­ван­ні під час Пер­шої світової вій­ни. Во­ю­вав на бо­ці ав­стро-угор­ців про­ти ро­сій­ської ар­мії. Гайворонський на­ле­жав до другої чо­ти. В ній бу­ло ба­га­то пред­став­ни­ків ін­те­лі­ген­ції. ”У пер­шій чо­ті бу­ли най­ви­щі та най­стар­ші, а ми в дру­гій чо­ті бу­ли де­що ниж­чі, мо­лод­ші, але най­го­ло­сні­ші. Ми бу­ли гру­дьми со­тні, бо спів­а­ли, – роз­по­від­ав пі­зні­ше він в ін­терв’ю га­зе­ті ”Ді­ло”. – Який крок ми тримали, та­кий му­сі­ли всі три­ма­ти”. Пі­сля бо­їв на кар­пат­ській го­рі Ма­ків­ка у кві­тні–травні 1915 ро­ку Гайворонський зля­гає від ти­фу. Кіль­ка місяців перебуває в го­спі­та­лях Слав­ська та Му­ка­че­во­го. Звід­ти йо­го від­прав­ля­ють до збір­но­го пун­кту но­во­бран­ців та стріль­ців – пі­сля хво­ро­би або від­пус­тки. Про­хо­дять до­да­тко­вий ви­шкіл. Ко­ли на­би­ра­є­ться до­ста­тня гру­па – їх від­прав­ля­ють на фронт. Ми­хай­ло про­по­нує ко­ман­ду­ван­ню ство­ри­ти ор­кестр. 20 ін­стру­мен­тів ви­ко­пав із зем­лі й від­дав свя­ще­ник із Вов­чин­ців – те­пер се­ло у пе­ред­мі­сті Іва­но-Фран­ків­ська. При цер­кві був ор­кестр. Із по­ча­тком вій­ни му­зи­кан­ти пі­шли у вій­сько, а ін­стру­мен­ти схо­ва­ли. Зі збір­но­го пун­кту Гайворонський по­тра­пляє на по­зи­ції бі­ля се­ла Со­снів і ху­то­ра Ту­дин­ка – те­пер Те­ре­бов­лян­ський ра­йон на Тер­но­піль­щи­ні.

Ми бу­ли гру­дьми со­тні, бо спів­а­ли. Який крок ми тримали, та­кий му­сі­ли всі три­ма­ти На під­ло­зі, під ліж­ком спить 15, а на­го­рі на ліж­ку – та­кож 15

– Ви ду­ма­є­те, то­ва­ри­шу Бо­бер­ський, що я да­ром так ба­га­то опо­від­аю, аж гор­ло зму­чи­ло­ся. Му­си­те нам зі скар­бу Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців да­ти гро­ші на ві­о­лон­че­лю, ві­о­лю, скри­пку – одну скри­пку вже маю – а та­кож на но­ти, – звер­та­є­ться Гайворонський до одного з ор­га­ні­за­то­рів УСС Іва­на Бо­бер­сько­го. Отри­мує все не­об­хі­дне. Сол­да­ти-му­зи­кан­ти жи­вуть у за­не­дба­но­му бу­дин­ку. ”Ха­тка ма­лень­ка, два ві­кна за­би­ті: одно до­шка­ми, дру­ге – це­глою, а в тре­тім є три шиб­ки. По­за­кла­да­є­мо сві­чки на ба­гне­тах і гра­є­мо, – пи­сав у спо­га­дах ке­рів­ник ор­ке­стру. – В одній кім­на­ті є ви­со­ке ліж­ко, що ся­гає від сті­ни до сті­ни. На під­ло­зі, під ліж­ком сплять 15, а на­го­рі на ліж­ку – та­кож 15. Сте­ли­мо со­бі то со­ло­мою, то по­ло­тном із на­ме­тів”. У су­сі­дній ха­ті ме­шка­ють чле­ни ми­сте­цько­го об’єд­на­н­ня – по­е­ти, ху­до­жни­ки, фо­то­гра­фи й жур­на­лі­сти. – Хло­пці, маю ме­ло­дію, тре­ба слів, – за­хо­дить до них Гайворонський. – А яких? – Лю­бов­них і дуже на­ро­дних. – Бу­де!

>

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.