У 65 ро­ків жи­ти хо­че­ться так са­мо, як і в 30

Krayina - - ПОДІЇ -

– Ки­ну­ли­ся пи­са­ти ли­сти всім на­шим де­пу­та­там. Про­си­ли хо­ча б час­тко­во про­фі­нан­су­ва­ти лі­ку­ва­н­ня. Звер­ну­ли­ся в дер­жав­ні уста­но­ви. Біль­шість не від­по­від­а­ють. А ре­шта шлють від­мо­ви. Мов­ляв, не ма­є­мо гро­шей, – го­во­рить Сві­тла­на. – Тіль­ки одна бла­го­дій­на ор­га­ні­за­ція по­обі­ця­ла по­мог­ти з пре­па­ра­та­ми для хі­міо­те­ра­пії. Але по­тім, бо за­раз не ма­ють віль­них ко­штів. Чо­ло­вік 40 ро­ків тру­див­ся на дер­жав­них за­во­дах. Кіль­ка ра­зів ви­зна­вав­ся ледь не най­кра­щим пра­ців­ни­ком. А за­хво­рів – ні­ко­му до ньо­го ді­ла не­має. По­ми­рай, та й усе. Тіль­ки у 65 ро­ків жи­ти хо­че­ться так са­мо, як і в 30. Рі­дні до­по­мо­гли сім’ї опла­ти­ти пер­ший курс хі­міо­те­ра­пії. На­сту­пний по­трі­бно прой­ти за два ти­жні. – Спи­та­ла в лі­ка­ря: що бу­де, якщо не ко­ло­ти пре­па­ра­ти? Ска­зав, що чо­ло­вік про­жи­ве не біль­ше пів­ро­ку, – про­дов­жує Сві­тла­на. –Я в шо­ці. Та нев­же вам дер­жа­ва не ви­ді­ляє хоч мі­ні­маль­ної кіль­ко­сті хі­мії, кри­чу! Що нам ро­би­ти, якщо гро­шей не най­де­мо? ”По­ми­рай­те вдо­ма”, – ска­зав.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.