”Слід припинити за­хи­ща­ти мо­ву і по­ча­ти на­ре­шті її утвер­джу­ва­ти”

ВИКОРИСТАННЯ УКРА­ЇН­СЬКОЇ У ВСЬОМУ ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ – НЕ ПРАВО, А ОБОВ’ЯЗОК ГРОМАДЯНИНА, – КА­ЖЕ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ ЯРО­СЛАВ ЛЕСЮК

Krayina - - ІНТЕРВ ’Ю -

25 ве­ре­сня пре­зи­дент під­пи­сав за­кон ”Про осві­ту”. Як оці­ню­є­те по­зи­ції укра­їн­ської мо­ви в ньо­му?

– Я не ска­зав би, що цей до­ку­мент – які­сний про­рив. Але за­га­лом – це крок упе­ред. Пре­зи­дент вчи­нив аб­со­лю­тно пра­виль­но, під­пи­сав­ши за­кон ”Про осві­ту”, не­зва­жа­ю­чи на ша­ле­ний ґвалт і тиск. А які за­сте­ре­же­н­ня? Що сьо­ма ста­т­тя за­ко­ну не від­по­від­ає під­пи­са­ним Укра­ї­ною між­на­ро­дним до­го­во­рам? На­при­клад, Єв­ро­пей­ській хар­тії ре­гіо­наль­них мов або мов мен­шин? Це не так. Не­має там жо­дних по­ру­шень.

Але ба­чи­те якісь не­до­лі­ки за­ко­ну?

– Ко­рінь усіх на­ших мов­них про­блем: укра­їн­ці ма­ють право чи обов’язок на мо­ву (згі­дно із законом ”Про осві­ту”, дер­жа­ва по­вин­на га­ран­ту­ва­ти ко­жно­му гро­ма­дя­ни­ну право на здо­бу­т­тя осві­ти дер­жав­ною мо­вою в дер­жав­них і ко­му­наль­них за­кла­дах. – Кра­ї­на)? Із ро­ку в рік у мов­но­му за­ко­но­дав­стві Укра­ї­ни – від за­ко­но­про­е­кту до за­ко­но­про­е­кту – мі­грує по­ло­же­н­ня про право на використання дер­жав­ної мо­ви. Право – це не обов’язок. Не­ро­зу­мі­н­ня, ігно­ру­ва­н­ня цьо­го фа­кту спо­тво­рює са­ме ви­зна­че­н­ня то­го, що та­ке дер­жав­на мова, а що та­ке – мо­ви на­ціо­наль­них мен­шин. А в ре­зуль­та­ті це за­тя­гує нас у за­ста­рі­лу ма­три­цю ви­рі­ше­н­ня мов­них про­блем, яка існу­ва­ла ще за часів УРСР. Це сто­су­є­ться мен­та­лі­те­ту. Со­тні ро­ків Укра­ї­на бу­ла ко­ло­ні­єю. Її мо­ву при­ни­жу­ва­ли й за­бо­ро­ня­ли. Ще яки­хось 40–50 ро­ків то­му лю­ди­ну са­ди­ли в тюр­му, ко­ли зна­хо­ди­ли в неї, ска­жі­мо, книж­ку Іва­на Дзю­би ”Ін­тер­на­ціо­на­лізм чи ру­си­фі­ка­ція”. Укра­їн­ці бо­ро­ли­ся за право по­слу­го­ву­ва­ти­ся рі­дною мо­вою. Пі­сля здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті, а по­тім ухва­ле­н­ня Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку, си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся прин­ци­по­во. Українська – це вже не мова етносу, що мусить за неї боротися. Те­пер мов­ні про­бле­ми му­си­мо ви­рі­шу­ва­ти з ін­шим під­хо­дом і ро­зу­мі­н­ням. Те­пер уже не за­хи­ща­ти тре­ба мо­ву, а по­ча­ти на­ре­шті її утвер­джу­ва­ти. А от­же, кра­си­ві сло­ва ”Ко­жен має право на отри­ма­н­ня осві­ти дер­жав­ною мо­вою” – не від­по­від­а­ють Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. Гро­ма­дя­ни не по­тре­бу­ють жо­дно­го пра­ва на використання дер­жав­ної мо­ви. Кон­сти­ту­цій­ний суд у сво­є­му рі­шен­ні від 14 гру­дня

УКРАЇНСЬКА – ЦЕ ВЖЕ НЕ МОВА ЕТНОСУ, ЩО МУСИТЬ ЗА НЕЇ БОРОТИСЯ

1999 ро­ку сфор­му­лю­вав це одно­зна­чно – під дер­жав­ною або офі­цій­ною мо­вою ро­зу­мі­є­ться та, якій дер­жа­вою на­да­но пра­во­вий ста­тус обов’яз­ко­во­го за­со­бу спіл­ку­ва­н­ня у пу­блі­чних сфе­рах су­спіль­но­го жи­т­тя. Українська є дер­жав­ною й офі­цій­ною на всій те­ри­то­рії кра­ї­ни в усіх пу­блі­чних

>

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.