І втра­ча­є­мо зв’язок із те­пе­рі­шнім мо­мен­том”

”Уті­ка­є­мо у спо­га­ди або за­над­то пе­ре­йма­є­мо­ся май­бу­тнім.

Krayina - - РОЗМОВА ПРО ВСЕ - УСПІХ І НЕВДАЧА ЗБИВАЮТЬ ІЗ ПАНТЕЛИКУ

ПИ­СЬМЕН­НИК ЛЮБКО ДЕРЕШ ПРИЗНАЧАЄ ЗУ­СТРІЧ У РЕСТОРАНІ СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКОЇ КУ­ХНІ БІ­ЛЯ МЕТРО ДРУ­ЖБИ НА­РО­ДІВ У П’ЯТНИ­ЦЮ ВВЕЧЕРІ. Сю­ди йо­му зру­чно доби­ра­ти­ся з Лі­во­го бе­ре­га, де жи­ве. Уран­ці по­вер­нув­ся з Хмель­ни­цько­го. Там пред­став­ляв свій но­вий ро­ман ”Спу­сто­ше­н­ня”. Го­лов­ний ге­рой – успі­шний ки­їв­ський жур­на­ліст. На 34-й день народження усві­дом­лює, що йо­го жи­т­тя по­збав­ле­не сен­су. Ви­рі­шує кру­то йо­го змі­ни­ти. Не­за­ба­ром зна­йо­ми­ться з олі­гар­хом і до­по­ма­гає то­му ство­рю­ва­ти гло­баль­ний ри­нок пси­хо­те­хно­ло­гій.

2010-го ви на рік по­їха­ли в Єги­пет. Пе­ре­жи­ва­ли кри­зу схо­жу на ту, в якій опи­нив­ся го­лов­ний ге­рой ”Спу­сто­ше­н­ня” Фе­дір Мо­ги­ла?

– Так. На той мо­мент три чи чо­ти­ри ро­ки май­же ні­чо­го не пи­сав. Пе­ред цим пе­ре­жив стрім­ку лі­те­ра­тур­ну кар’єру – ви­йшли успі­шних п’ять кни­жок. Ви­рі­шив узя­ти па­у­зу, аби не по­вто­рю­ва­ти­ся в те­мах. Хо­тів, щоб пі­сля твор­чої від­пус­тки з’яви­ло­ся щось сер­йо­зні­ше, – роз­по­від­ає Любко. Ко­ли сі­дає за стіл на за­ли­тій сві­тлом те­ра­сі, вти­рає в ру­ки де­зін­фе­ктор із пля­ше­чки. На ска­тер­ти­ну ви­кла­дає два ка­шта­ни. Їх при­ніс із фо­то­се­сії на ву­ли­ці. – По­чав шу­ка­ти се­бе в ін­ших сфе­рах. Для те­а­тру ”ДАХ” пи­сав сце­на­рії, вів на те­ле­ба­чен­ні про­гра­му про книж­ки. То­ді ж вив­чав пси­хо­те­хно­ло­гії у при­ва­тно­му Уні­вер­си­те­ті ефе­ктив­но­го роз­ви­тку. Па­ра­лель­но на­ма­гав­ся пра­цю­ва­ти над ро­ма­ном ”Як ста­ти Бо­гом і не за­пла­ка­ти”. Тре­ба було зда­ва­ти обі­ця­ний текст ви­дав­ни­цтву або зі­зна­ти­ся у вла­сно­му без­сил­лі. Обрав дру­ге й по­їхав у Єги­пет. Там усе по­ча­ло на­ла­го­джу­ва­ти­ся.

Яким чи­ном?

– По­зна­йо­мив­ся з про­гра­мі­стом Ан­то­ном Ре­ві­ним. Він мо­лод­ший за мене, але зна­чно ро­зум­ні­ший. Має си­стем­не ми­сле­н­ня. Був рі­шу­че на­ці­ле­ний на по­шук істи­ни. Зно­ву за­охо­тив мене до чи­та­н­ня. Бо на той час я не міг чи­та­ти кни­жок, ди­ви­ти­ся кі­но, слу­ха­ти му­зи­ку – пе­ре­жи­вав гли­бо­ку від­ра­зу до усі­єї сві­то­вої куль­ту­ри. Ан­тон за­про­по­ну­вав ство­ри­ти куль­ту­ро­ло­гі­чний до­слі­дни­цький про­ект. Щось на зра­зок ”Ві­кі­пе­дії”. Ми до­слі­джу­ва­ли то­чки до­ти­ку рі­зних куль­тур від най­дав­ні­ших часів, аби зна­йти спіль­не між ни­ми. За­мість вто­рин­но­го – то­го, що пи­шуть за­раз, по­ча­ли чи­та­ти най­дав­ні­ші текс­ти люд­ства – ”Ріґ-ве­ду”, ”Аве­сту”, древ­ні скан­ди­нав­ські епо­си. Це на­ди­хну­ло мене на пи­са­н­ня по-іна­кшо­му.

Пі­сля цьо­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня чи­та­є­те укра­їн­ських ко­лег?

– У мене на сто­лі ле­жить ”Ін­тер­нат” Сер­гія Жа­да­на. Ці­ка­во, що ро­блять мої дру­зі. Та й хо­чу ро­зу­мі­ти лі­те­ра­тур­ний про­цес.

”Спу­сто­ше­н­ня” по­чи­на­є­ться з дня народження Фе­до­ра. То­ді він за­ду­му­є­ться, що щось у йо­го жит­ті йде не так. Який день був най­більш зна­ко­вий для вас?

– Ва­жли­ві ві­хи у мо­є­му жит­ті пов’яза­ні з ро­бо­тою над книж­ка­ми: ко­ли в лі­цеї пи­сав ”Культ” або 15-рі­чним на дру­кар­ській ма­шин­ці – ”По­кло­ні­н­ня ящір­ці”. Це су­про­во­джу­ва­ло­ся від­чу­т­тям вла­сно­го до­ро­слі­ша­н­ня – ко­ли стан не­ро­зум­но­сті по­сту­по­во зни­кає. На­то­мість при­хо­дять гли­би­на і ясність.

Ви­йшли п’ять кни­жок. Ви­рі­шив узя­ти па­у­зу, аби не по­вто­рю­ва­ти­ся в те­мах

Оста­н­ня книж­ка про те, як втра­ча­є­мо від­чу­т­тя ре­аль­но­сті. Це біль­ше сто­су­є­ться жи­те­лів міст, ам­бі­тних, кар’єри­стів – та­ких, як го­лов­ний ге­рой ро­ма­ну?

– Це сто­су­є­ться всіх. Ми вті­ка­є­мо у ми­ну­ле, у спо­га­ди. Або бі­жи­мо впе­ред і за­над­то пе­ре­йма­є­мо­ся май­бу­тнім. Уна­слі­док ме­тань втра­ча­є­мо зв’язок із те­пе­рі­шнім мо­мен­том. Май­дан, війна зму­си­ли укра­їн­ців зі­штов­хну­ти­ся з ре­аль­ні­стю. Шок на­став для всі­єї кра­ї­ни й по­ка­зав, на­скіль­ки ми за­гу­бле­ні у сво­їх спо­ді­ва­н­нях і на­ді­ях. Ре­аль­ність будь-якої ми­ті мо­же пе­ре­тво­ри­ти­ся на ко­шмар, на смерть. А ми сві­до­мо не хо­че­мо чу­ти й пам’ята­ти про ці ре­чі. Це про­бле­ма не ли­ше укра­їн­ців. При­ро­да су­ча­сної куль­ту­ри – ви­ті­сня­ти на пе­ри­фе­рію смерть чи ін­ші екс­тре­маль­ні яви­ща. Або що швид­ше їх при­хо­ва­ти. Якщо по­ми­ра­ють ро­ди­чі,

ста­ра­є­мо­ся ско­рі­ше від­бу­ти по­мин­ки. Ра­ні­ше з похо­рон­ною про­це­сі­єю йшли ор­ке­стри че­рез усе мі­сто й на­га­ду­ва­ли про ми­ну­щість жи­т­тя. Фо­ку­су­є­мо­ся на при­єм­них мо­мен­тах. Але ”тінь” все одно ви­ла­зить у спо­тво­ре­них фор­мах: філь­ми жа­хів, спа­ла­хи на­силь­ства, по­тяг до збо­че­них форм у су­ча­сно­му ми­сте­цтві. Це є си­гна­ли втра­ти лю­ди­ною ці­лі­сно­сті. Ві­дби­ва­є­ться від­чу­т­тям пус­тки все­ре­ди­ні се­бе, не­вдо­во­ле­но­сті жи­т­тям, са­мим со­бою. Ні­би жи­ву, але не­має від­чу­т­тя пов­но­кров­но­сті, ща­стя. За­ну­рю­ва­ти­ся в се­бе – участь лю­дей, яких жи­т­тя при­ти­сну­ло.

Гро­ші від­да­ля­ють від по­шу­ків сво­їх основ?

– Це за­ле­жить від сили ха­ра­кте­ру та зрі­ло­сті лю­ди­ни. Але пси­хо­ло­ги й пси­хо­те­ра­пев­ти ка­жуть, пра­цю­ва­ти з ба­га­ти­ми клі­єн­та­ми важ­че, ніж із бі­дни­ми. Для остан­ніх є ще на­дія, що розба­га­ті­ють і ста­нуть ща­сли­ви­ми. А за­мо­жні та­кої ілю­зії не ма­ють.

Го­лов­ний ге­рой ”Спу­сто­ше­н­ня” – жур­на­ліст. Лю­ди ці­єї про­фе­сії ча­сті­ше ри­зи­ку­ють втра­ти­ти се­бе?

– Фе­дір Мо­ги­ла був жур­на­лі­стом і пропу­стив че­рез се­бе ба­га­то рі­зних сві­то­гля­дів. Це при­ско­ри­ло йо­го вну­трі­шнє роз­ча­ру­ва­н­ня. До­по­мо­гло по­ба­чи­ти, що він не ори­гі­наль­ний у сво­їх по­мил­ках, фан­та­зі­ях і на­ді­ях. Він міг би бути ще пи­сьмен­ни­ком. Я теж іно­ді втра­чаю від­чу­т­тя ре­аль­но­сті.

Що на вас так впли­ває?

– Ко­ли при­хо­дить успіх, це що­ра­зу ви­клик. Як і невдача, він зби­ває з пантелику. Все­ляє оман­ні дум­ки – бу­цім­то уда­ча вже ніколи не по­ді­не­ться від те­бе.

По­дії ро­ма­ну від­бу­ва­ю­ться у Ки­є­ві. Ви, га­ли­ча­нин, до­ста­тньо йо­го від­чу­ва­є­те?

– Я не є йо­го ве­ли­ким знав­цем. Але він ме­ні близь­кий. У ро­ма­ні опи­сую не­ту­ри­сти­чні мі­сця – транс­порт­ний ву­зол на Пе­трів­ці, розв’яз­ку на Ли­бід­ській. Во­ни ма­ло­при­єм­ні. Але я лю­блю цю ур­ба­ні­сти­чну жорс­ткість, а не кра­си­ві Ли­пки чи Хре­ща­тик.

До цьо­го жи­ли у Льво­ві. Які з ним сто­сун­ки?

– Лю­блю по­вер­та­ти­ся ту­ди. Там до­бре про­во­ди­ти ви­хі­дні. Але у Льво­ві важ­ко жи­ти. Йо­го енер­ге­ти­ка ско­вує мене. Я ба­га­то їжджу. Ко­ли дов­го зу­пи­ня­ю­ся в одно­му мі­сці, стає не­за­ти­шно. У Льво­ві оцю зу­пин­ку від­чу­ваю осо­бли­во. Ки­їв – ди­на­мі­чні­ший, від­кри­ті­ший, тут біль­ше мо­жли­во­стей про­фе­сій­но­го ро­сту. У Ки­є­ві по­чу­ва­ю­ся ча­стин­кою чо­гось ве­ли­ко­го.

Ви хо­ті­ли би бути ін­шим пи­сьмен­ни­ком?

– Це по­стій­на про­бле­ма лі­те­ра­то­рів – чи пра­виль­но пи­шу, чи тим за­йма­ю­ся? То­му ча­сто й ка­жу, що є Дереш-1, Дереш-2, Дереш-3. Із ро­ма­ном ”Спу­сто­ше­н­ня” зно­ву пе­ре­йшов у но­ву фа­зу – від­чув смак до сло­ва, до ро­бо­ти з ре­че­н­ням. У цьому ба­га­то зав­дя­чую сво­є­му на­став­ни­ку Во­ло­ди­ми­ро­ві Ра­фе­єн­ку (ро­сій­сько­мов­ний пи­сьмен­ник із До­не­цька. 2014-го пе­ре­їхав до Ки­є­ва. – Кра­ї­на). Хо­джу до ньо­го на кур­си з лі­те­ра­тур­ної май­стер­но­сті. На за­ня­т­тях ана­лі­зу­є­мо тво­ри лі­те­ра­ту­ри, кі­но.

Не­що­дав­но ви ста­ли по­слом до­брої во­лі ООН. Із пи­сьмен­ни­ків – та­кож Ла­ри­са Де­ни­сен­ко й Мар’яна Сав­ка. Ко­ли­шній ”ре­гіо­нал” Ми­хай­ло Доб­кін у се­бе на Fasebook від­ре­а­гу­вав на­смі­шку­ва­тим по­стом про українську куль­ту­ру й ”изве­стных пи­са­те­лей”. За­пи­тав: ”Кто все эти лю­ди?” Вас це ро­зі­зли­ло?

– Мене це на­смі­ши­ло. Ще й по­ті­шив­ся – про нас про­чи­та­ли та­кі лю­ди.

Але лю­ди з такими по­гля­да­ми на українську куль­ту­ру си­дять у Вер­хов­ній Ра­ді й ви­рі­шу­ють до­лю на­ро­ду.

– Ми ж їх обра­ли. Са­мі вин­ні.

Ви не­що­дав­но ска­за­ли, що ме­шкан­ців ОРДЛО ра­ні­ше не­до­ста­тньо на­ді­ли­ли лю­бов’ю в Укра­ї­ні. Чия в тім ви­на?

– Мо­жна ска­за­ти, дер­жа­ви, яка не бу­ду­ва­ла куль­тур­них мо­стів. Мо­жна ски­ну­ти ви­ну на по­ко­лі­н­ня ін­те­ле­кту­а­лів, які ма­ли би зро­зу­мі­ти, що там від­бу­ва­є­ться, їзди­ти ту­ди, до­ки було не пі­зно. Мо­жна ска­за­ти, ви­ну роз­ді­ля­ють усі укра­їн­ці з обох бо­ків, бо по­го­ди­ли­ся на мо­дель по­ді­лу на схі­дня­ків і за­хі­дня­ків. Уко­рі­ни­ли­ся у сво­є­му стра­ху до чу­жо­го. Але ці зви­ну­ва­че­н­ня не при­тя­гнуть ні­ко­го до від­по­від­аль­но­сті. Ма­є­мо ду­ма­ти, як про­дов­жу­ва­ти да­ва­ти лю­бов, перш за все, все­ре­ди­ні кра­ї­ни, на­ла­го­ди­ти спіл­ку­ва­н­ня між со­бою. Зокре­ма – че­рез мов­не пи­та­н­ня. Якщо від­мо­ви­мо­ся від ри­то­ри­ки на­силь­ства, не­на­ви­сті, а пе­ре­йде­мо до по­ро­зу­мі­н­ня, це бу­де ве­ли­ка пе­ре­мо­га. То­ді ясні­ше по­ба­чи­мо, як ді­я­ти ра­зом щодо зов­ні­шньо­го агре­со­ра. Поки що сту­пінь стра­ху у на­шо­му су­спіль­стві за­шка­лює. На ньо­го ре­а­гу­є­мо тва­рин­ною агре­сі­єю. Але стра­ху про­ти­ді­я­ти мо­жна ли­ше лю­бов’ю, яку са­мі ге­не­ру­ва­ти­ме­мо.

>

пра­цю­ва­ти з ба­га­ти­ми Пси­хо­ло­ги й пси­хо­те­ра­пев­ти ка­жуть, клі­єн­та­ми важ­че, ніж із бі­дни­ми

Сту­пінь стра­ху за­шка­лює. На ньо­го ре­а­гу­є­мо тва­рин­ною агре­сі­єю

Оста­н­ня ва­ша книж­ка час­тко­во по­бу­до­ва­на на по­ле­мі­ці фу­ту­ро­ло­гів про май­бу­тнє люд­ства. Яких сце­на­рі­їв роз­ви­тку най­біль­ше бо­ї­те­ся?

– На пре­зен­та­ції у Хмель­ни­цько­му за­пи­та­ли: ”Чи ві­ри­те, що са­мо­тність – це но­ва ре­лі­гія?” Це було би най­більш дра­ма­ти­чним сце­на­рі­єм для лю­ди­ни, ко­ли сту­пінь ізо­льо­ва­но­сті до­ся­гне та­кої ме­жі, що по­ся­де роль ви­щої фор­ми ате­ї­зму – ре­лі­гії, що за­пе­ре­чу­ва­ти­ме всіх і вся, вво­ди­ти­ме у пов­ний ау­тизм.

Яким ба­чи­те май­бу­тнє Укра­ї­ни за пів­сто­лі­т­тя?

– Усе бу­де до­бре. На­ше май­бу­тнє бу­де пов’яза­не з ін­те­ле­кту­аль­ним ре­сур­сом укра­їн­ців, із за­ці­кав­ле­ні­стю в не­ма­те­рі­аль­но­му – твор­чо­сті, ін­те­ле­кту­аль­ній ро­бо­ті, ду­хов­но­сті. В Укра­ї­ні є пе­ред­умо­ви до ре­во­лю­ції цін­но­стей. Ми пе­ре­бу­ва­є­мо в центрі кон­флі­кту сві­то­во­го зна­че­н­ня. Й го­стро від­чу­ва­є­мо не­об­хі­дність рив­ка.

В Укра­ї­ні є пе­ред­умо­ви до ре­во­лю­ції цін­но­стей

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.