ВИШИТИЙ БУЗЬКАМИ, ЯКІ ЖИ­ЛИ НА ХА­ТІ

Krayina - - ДОКУМЕНТ - Текст і фо­то: Мар­та ЧОРНА

– За 120 ро­ків цей ке­птар но­си­ли всі дів­ча­та на­шої сім’ї. Ви­ши­ла йо­го ще пра­пра­ба­ба Яв­до­ха, – каже 71-рі­чна Сте­фа­нія Ма­ри­но­шен­ко із се­ла За­рі­чне Жи­да­чів­сько­го району на Львів­щи­ні. – Ра­ні­ше всіх дів­чат зма­ле­чку вчи­ли ви­ши­ва­ти. Умі­н­ня пе­ре­да­ва­ли ма­те­рі. Са­мі кон­стру­ю­ва­ли, кро­ї­ли, ши­ли й оздо­блю­ва­ли одяг. Ві­зе­ру­нок пра­пра­ба­ба ви­га­да­ла. На ньо­му ви­ши­ті бузь­ки. Па­ра пта­хів зви­ла гні­здо на нашій ха­ті. При­див­ля­ла­ся до них і ви­рі­ши­ла зо­бра­зи­ти на одя­зі. Ба­тьки три­ма­ли магазин. Про­да­ва­ли бі­сер і тка­ни­ни. Ку­пу­ва­ли їх за кор­до­ном. На ке­птар пра­пра­ба­ба взя­ла най­до­рож­чий ма­те­рі­ал. Ви­ши­ва­ла мі­сяць. Пе­ре­ва­жно вно­чі, бо вдень ма­ла ба­га­то до­ма­шньої ро­бо­ти.

– Спо­ча­тку пра­пра­ба­ба одя­га­ла ке­птар ли­ше на Рі­здво, Ве­лик­день і Бла­го­ві­ще­н­ня. Ко­ли зно­сив­ся, вби­ра­ла­ся ча­сті­ше, – зга­дує Сте­фа­нія Гри­го­рів­на. – В ро­ди­ні ке­птар вва­жа­ли сим­во­лом до­брої до­лі. Хо­ди­ли по черзі із се­стра­ми. Ко­ли ста­вав ма­лень­кий на одну, пе­ре­да­вав­ся дру­гій. У ра­дян­ські ча­си було ба­га­то сі­ро­го одя­гу, а ке­птар – яскра­вий, стиль­ний, ав­тен­ти­чний. Ми по­чу­ва­ли­ся в ньо­му мо­дни­ця­ми. Ке­птар жодного ра­зу не по­рвав­ся. Має тіль­ки мі­сця­ми ви­цві­лий бі­сер і тро­хи ви­тя­гну­ті ни­тки. Зараз йо­го но­сить най­мо­лод­ша 9-рі­чна ону­ка Ан­на. Всі зав­жди пи­та­ють, де я взя­ла та­ку кра­си­ву ка­мі­зель­ку. По­прав­ляю, що це – ке­птар. І йо­го ви­ши­ла моя пра­пра­ба­ба. Ме­ні про­по­ну­ва­ли за ньо­го ти­ся­чу гри­вень, але не про­даю. Для на­шої сім’ ї він – без­цін­ний. Ба­чи­ла по­ді­бні по те­ле­ві­зо­ру на по­ка­зах мод іно­зем­них ди­зай­не­рів. А в нас та­ка кра­са під ру­кою – по­над сто­лі­т­тя.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.