”ІН­ТЕ­РЕС РО­СІЇ – ЗНИЩИТИ УКРА­ЇН­ЦІВ. ІН­ТЕ­РЕС ФРАН­ЦУ­ЗІВ, НІМ­ЦІВ І ВСІХ ІН­ШИХ – У ТО­МУ, ЩОБ ВИ­КО­РИ­СТА­ТИ НАС”

”Ва­жли­во все ро­би­ти вчасно. Ко­жен втра­че­ний мо­мент від­би­ва­є­ться по­раз­кою або від­хар­ку­є­ться кров’ю”

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Сте­пан ХМА­РА, по­лі­тик

Я ЗАВ­ЖДИ В ОПОЗИЦІЇ.

ЮВІЛЕЙ НАВІЮЄ СМУТОК. Ро­зу­мію, ку­ди на­бли­жа­ю­ся. Але по­ки пра­цює мо­зок і б’ється сер­це – ду­маю, чим до­по­мог­ти лю­дям і дер­жа­ві.

ВОРОГАМ НІКОЛИ НЕ МО­ЖНА ГО­ВО­РИ­ТИ ПРАВДИ. Але якщо бре­хня – за­ра­ди вла­сних ін­те­ре­сів, то це га­не­бно. Я ба­га­то чо­го не го­во­рив. Тіль­ки те­пер роз­по­від­аю, як зда­ли ядер­ну зброю, як зруй­ну­ва­ли Чор­но­мор­ське мор­ське па­ро­плав­ство, як продали флот. Це – зло­чи­ни Ле­о­ні­да Крав­чу­ка.

ЗА ПРОЙДЕНИЙ ШЛЯХ – спо­кій­ний, бо не зі­йшов із ре­йок. Бо­яв­ся не за се­бе, а за спіль­ни­ків. Не знав, чи ви­три­ма­ють, якщо їх ві­зьмуть. Я не здав ні­ко­го. ВА­ЖЛИ­ВО ВСЕ РО­БИ­ТИ ВЧАСНО. Втра­че­ний мо­мент від­би­ва­є­ться по­раз­кою або від­хар­ку­є­ться кров’ю. Так зараз для Укра­ї­ни. Крав­чук як президент був галь­мом на шля­ху роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Ми змар­ну­ва­ли час. Зараз до­ро­го пла­ти­мо за це.

ЩАСТЯ ВІДЧУВ, КО­ЛИ НАРОДИВСЯ ПЕР­ШИЙ СИН. Я хо­тів хло­пчи­ка. Ме­ні було 28. ДІ­ТЕЙ НЕ КАРАВ ФІЗИЧНО. Ли­ше раз син отри­мав ре­ме­ня. До­чка скар­жи­ла­ся, що Ро­ман її за­чі­пає і дра­жнить. Я до ньо­го: ”Було? – Було. – Скіль­ки да­ти ре­ме­нів? – Три”. Уда­рив раз. Донь­ка по­ча­ла кри­ча­ти: ”Та­ту, не тре­ба!” Так обі­йшло­ся одним уда­ром. ДІТЯМ ТРЕ­БА ДАВАТИ МОЖЛИВІСТЬ РО­БИ­ТИ ВИБІР – хоч би яким він був. Я не хо­тів, щоб донь­ка ви­їха­ла в Ка­на­ду. Ми з дру­жи­ною мо­гли б на­по­ляг­ти, щоб ли­ши­ла­ся тут. Але по­тім, як­би були невдачі, все жи­т­тя до­ко­ря­ла б нам.

ОНУКИ ОДНОЧАСНО ЩЕБЕЧУТЬ УКРА­ЇН­СЬКОЮ, Ан­глій­ською У НАШУ ХА­ТУ ЧА­СТО ЗАХОДИЛИ ПАРТИЗАНИ-УПІВЦІ – бо ми були на­дій­ною сім’єю. Я чув їхні роз­мо­ви. Вно­чі при­ки­дав­ся, що сплю, але не спав.

БАТЬКІВ БРАТ ДЯДЬКО ВАСИЛЬ БУВ ПОВСТАНЦЕМ. Ті­кав від обла­ви, від­стрі­лю­вав­ся. За­стре­лив­ся – аби не по­тра­пи­ти до НКВДи­стів. Йо­го труп прив’яза­ли мо­туз­кою до ко­ня і про­во­ло­кли се­лом. По­кла­ли бі­ля то­поль. Ні­хто не при­зна­вав­ся, хто це. Вно­чі ба­тьки за­бра­ли йо­го.

БІЛЬША ЧА­СТИ­НА ЖИ­Т­ТЯ МИНУЛА У ЧАС, ко­ли по­стій­но тре­ба було ду­ма­ти, що і ко­му го­во­ри­ти. Ба­тьки при­вча­ли до цього з ди­тин­ства. До нас у ха­ту в 1940-х пе­рі­о­ди­чно за­хо­див НКВДист. Зо мною ба­ла­кав укра­їн­ською, пі­сень­ки спів­ав, де­ше­ви­ми цу­кер­ка­ми при­го­щав. А ма­ма пе­ред тим на­ка­за­ла ні­чо­го йо­му не ка­за­ти. Я брав цу­кер­ки, але мов­чав. Із су­сі­дньої ха­ти хло­пець був у під­піл­лі. Ко­ли ба­тьки пі­шли по­ра­ти­ся з ху­до­бою, НКВДист узяв ме­не на ру­ки і під­ніс до ві­кна, по­ка­зує на су­сід­ські ві­кна й пи­тає: ”А той дя­дя при­хо­дить?” Ду­мав, ска­жу. А я був, як глу­хо­ні­мий.

РАЗ НА УРОЦІ ВЧИТЕЛЬКА ПІДІЙШЛА ДО ВІ­КНА І ЗАЦІПЕНІЛА З ВІДКРИТИМ РОТОМ. Ми по­ба­чи­ли стра­шну кар­ти­ну: на шкіль­но­му по­двір’ї бі­ля са­рай­чи­ка не­ру­хо­мо ле­жа­ли троє чо­ло­ві­ків. По­ряд бу­ла це­гла для ре­мон­ту шко­ли. Ра­дян­ські сол­да­ти бра­ли її і роз­би­ва­ли чо­ло­ві­кам го­ло­ви. То були три під­піль­ни­ки. Один із них – ба­тько мо­єї одно­кла­сни­ці. У їхній ха­ті за­сту­ка­ли двох пар­ти­за­нів, і йо­го вби­ва­ли ра­зом із ни­ми. Їх на­віть не до­стрі­лю­ва­ли, а до­би­ва­ли.

ДІТЯМ ТРЕ­БА ДАВАТИ МОЖЛИВІСТЬ РО­БИ­ТИ ВИБІР – ХОЧ БИ ЯКИМ ВІН БУВ

ХЛОПЧАКОМ ЗАПАМ’ЯТАВ ФРАЗУ, яку ба­тькам ска­зав пов­ста­нець: ”Ро­зу­мі­є­мо, що всі за­ги­не­мо. Цю вій­ну не ви­гра­є­мо. Але не мо­же­мо не во­ю­ва­ти. Му­си­мо. Та­ка на­ша до­ля. На на­шо­му при­кла­ді бу­дуть ви­хо­ву­ва­ти­ся на­сту­пні по­ко­лі­н­ня”.

ТАК ХО­ТІВ УЧИТИСЯ, що всту­пив одра­зу у два ін­сти­ту­ти. За це від­ра­ху­ва­ли з обох. То­ді це вва­жа­ли кра­мо­лою. Спо­ча­тку опу­стив ру­ки, а по­тім по­ду­мав: ні, по­бо­ре­мось. По­їхав пра­цю­ва­ти в Ка­зах­стан, по­вер­нув­ся і всту­пив уже без ускла­днень.

НЕ ОБЕРТАЮСЯ НАЗАД І НІ ПРО ЩО НЕ ШКОДУЮ. ДРУГ – це одно­ду­мець. УСІ ВИПАДКОВОСТІ – за­ко­но­мір­ні.

З ДРУ­ЖИ­НОЮ ПОЗНАЙОМИВСЯ В ІНСТИТУТІ. Я за­кін­чу­вав, а Га­ля бу­ла на тре­тьо­му кур­сі. У їдаль­ні сто­ї­мо з то­ва­ри­шем по кім­на­ті і пе­ре­ми­ва­є­мо кі­сто­чки дів­ча­там. І тут про­бі­гає щось сим­па­ти­чне й кру­глень­ке. Спо­до­ба­ла­ся, зра­зу за­хо­ті­лось по­зна­йо­ми­тись. По­чав зби­ра­ти інформацію – в якій кім­на­ті жи­ве, на яко­му кур­сі вчи­ться. Пе­ред одру­же­н­ням ска­зав їй: ”Зі мною бу­де важко. Мо­жу і в тюр­му за­гри­мі­ти. Я – на­ціо­на­ліст і не­на­ви­джу цю си­сте­му. Ти не бо­ї­шся? – Ні”. НАЙТЯЖЧИЙ МО­МЕНТ – ко­ли був під слід­ством, а дру­жи­на потрапила в лі­кар­ню із сер­цем. Донь­ка ще в шко­лу не хо­ди­ла, а син – у мо­лод­ших кла­сах. Си­дів у ка­ме­рі й ду­мав: чи мо­жу по­жер­тву­ва­ти ідей­ни­ми прин­ци­па­ми за­ра­ди ді­тей? Ці­лу ніч не спав. Зро­зу­мів: не мо­жу пі­ти на це.

У КАРЦЕРАХ НА УРАЛІ ТОРТУРИ ГОЛОДОМ ПЕРЕНОСИТИ БУЛО НЕ ТАК ВАЖКО, ЯК ТОРТУРИ ХОЛОДОМ. За­сну­ти мо­жна тіль­ки в ли­пні. Всі ре­шта мі­ся­ців там хо­ло­дно.

КАРЦЕР – це ка­ме­ра з до­шкою, що від­ки­да­ла­ся на ніч для сну. У ній ма­ло бу­ти 18 гра­ду­сів, однак зав­жди було хо­ло­дні­ше. Їсти да­ва­ли че­рез день. Про­си­дів у кар­це­рі 306 діб.

УПІВЦІ В ТАБОРІ БУЛИ ОКРЕМОЮ КАСТОЮ. Лю­ди че­сті, які зна­ють, що та­ке гі­дність. Смерть для них – дру­го­ря­дне. Ко­ли їх змі­ша­ли в ка­ме­рах із кри­мі­наль­ни­ка­ми, упівці зна­ли: з ни­ми до­мов­ля­ти­ся не тре­ба. За пер­шу ж ніч лі­кві­ду­ва­ли па­ру де­ся­тків уго­лов­ни­ків. І та шпа­на по­тім ті­ка­ла від упів­ців. Українці в усіх та­бо­рах ке­ру­ва­ли пов­ста­н­ня­ми – у Вор­ку­ті, на Ко­ли­мі, в Но­риль­ську.

НЕ ЛЮБЛЮ СЛОВА ”ДИСИДЕНТ”. Во­но ши­ро­ке і не­кон­кре­тне. Я – укра­їн­ський на­ціо­на­ліст. ЗА ВСЮ ВІДСИДКУ БУЛО ТІЛЬ­КИ ОДНЕ ПОБАЧЕННЯ – на пер­шо­му ро­ці. По­тім усі ска­со­ву­ва­ли. Ді­тей не ба­чив сім ро­ків.

УСІ ВИПАДКОВОСТІ – ЗА­КО­НО­МІР­НІ

У СТОСУНКАХ МІЖ ДЕРЖАВАМИ НЕМАЄ ДРУЗІВ – є ін­те­ре­си. Ін­те­рес Ро­сії – знищити укра­їн­ців. Ін­те­рес фран­цу­зів, нім­ців і всіх ін­ших – у то­му, щоб ви­ко­ри­ста­ти нас.

ЯДЕР­НА ЗБРОЯ ПОТРІБНА НЕ ДЛЯ ВІЙ­НИ, а для ве­ли­кої по­лі­ти­ки. З нею ми мо­гли б дав­но ста­ти чле­ном НАТО. Були б ша­но­ва­ною дер­жа­вою. Весь світ кру­тив паль­цем бі­ля скро­ні, ко­ли від­да­ва­ли ядер­ну зброю – си­лу, за яку пла­ти­ли зли­дня­ми і го­ло­до­мо­ра­ми. У її ство­рен­ні на­ші ін­же­не­ри бра­ли біль­шу участь, ніж мо­ска­лі.

НЕ МО­ЖУ СПОКІЙНО ВИМОВИТИ СЛОВО ”АТО”. Ме­не ви­вер­тає від цього фор­му­лю­ва­н­ня. У нас іде вій­на з Ро­сі­єю.

ЗІР­КУ ГЕРОЯ ОДЯГАЮ ТІЛЬ­КИ НА ДЕНЬ НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО­СТІ. Не люблю но­си­ти на­го­ро­ди. УКРА­ЇН­СЬКИЙ НА­ЦІО­НА­ЛІСТ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ НЕ ПО КРО­ВІ, а по ду­ху.

КЛЮЧ ДО РОЗ­ПА­ДУ РО­СІЇ ЛЕЖИТЬ В УКРАЇНІ. РФ – ВЕ­ЛИ­КА, АЛЕ НЕ СИЛЬ­НА

НАЙЩАСЛИВІШИМ У ЖИТ­ТІ ПОЧУВАВСЯ, ко­ли ухва­ли­ли Де­кла­ра­цію про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет. Зро­зу­мів, що Укра­ї­на як дер­жа­ва від­бу­де­ться. Ко­ли – вже ін­ше пи­та­н­ня.

КЛЮЧ ДО РОЗ­ПА­ДУ РО­СІЇ ЛЕЖИТЬ В УКРАЇНІ. РФ – ве­ли­ка, але не силь­на. БІЙ­КА МО­ЖЕ БУ­ТИ ВИПРАВДАНА – якщо за ді­ло. У Вер­хов­ній Ра­ді до­во­ди­лось так зри­ва­ти за­сі­да­н­ня – ко­ли бу­ла за­гро­за, що про­тя­гнуть стра­шну для Укра­ї­ни річ. Ча­сом із дру­зя­ми заходили до ка­бі­не­ту го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Іва­на Плю­ща й ка­за­ли: ”Іва­не Сте­па­но­ви­чу, не смій ви­но­си­ти на го­ло­су­ва­н­ня, бо не допу­сти­мо. Бу­де бій­ка, все по­ла­ма­є­мо, за­па­ли­мо Вер­хов­ну Ра­ду”. Це впли­ва­ло.

КУРИВ МАЙЖЕ ВСЕ ЖИ­Т­ТЯ, з пе­ре­р­ва­ми. По­чав після шко­ли. Ки­нув ве­сною цього року.

ЖИВЕМО У ЧАС, ко­ли са­ме на нашій те­ри­то­рії сти­кну­ли­ся у бо­роть­бі до­бро і зло.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІ­ДНО­СТІ ВИКОНАЛА СВОЮ РОЛЬ – ви­окре­ми­ла мен­шість, яка го­то­ва від­да­ти все за май­бу­тнє Укра­ї­ни.

УСЕ МОЄ ЖИ­Т­ТЯ – це по­лі­ти­ка.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.