СКРЕ­БА­ЧКИ, ОБ ЯКІ ВИТИРАЛИ БАГНО ТА ГНІЙ

Krayina - - ДОКУМЕНТ - Текст і фо­то: Оль­га ШВЕД

– Пер­ше, що мав зро­би­ти гість, ко­ли за­хо­див у бу­ди­нок, – по­чи­сти­ти від бру­ду чи сні­гу, бо­ло­та або кін­ських кі­зя­ків чо­бо­ти об скре­ба­чки. Во­ни сто­я­ли чи не під ко­жним львівським бу­дин­ком і бра­мою, – ка­же 55-рі­чний львів’янин Іван Са­про­нюк. – Їх ще на­зи­ва­ли шкре­ба­чки, шкреб­ки, шкрі­ба­чі, зі­шкрі­ба­чі, шкра­бав­ки. Ка­жуть, у Льво­ві во­ни з’яви­ли­ся з ча­су ство­ре­н­ня мі­ста. За­лі­зні скре­ба­чки для чис­тки взу­т­тя вста­нов­лю­ва­ли ко­штом ме­шкан­ців або мі­ськра­ди бі­ля під’їздів бу­дин­ків, вхо­дів у хра­ми, шко­ли, їдаль­ні та ін­ші гро­мад­ські за­кла­ди. Во­ни бу­ли рі­зні за роз­мі­ром, фор­мою і роз­та­шу­ва­н­ням. Най­ча­сті­ше – ви­гну­ті із за­лі­зних пру­тів у фор­мі лі­те­ри ”П”. Бі­ля ба­га­тших бу­дин­ків скре­ба­чки ро­би­ли ко­ва­ни­ми або на­віть у фор­мі тва­рин, до­да­ва­ли де­ко­ра­тив­ні еле­мен­ти. Осна­щу­ва­ли ру­чка­ми. – Моя ба­бу­ся Лю­дми­ла Пав­лів­на жи­ла бі­ля Стрий­сько­го пар­ку, на ву­ли­ці Пар­ко­вій. Там дві скре­ба­чки за­би­ли про­сто в зем­лю по оби­два бо­ки не­ви­со­ких схо­дів, що ве­дуть у під’їзд, – про­дов­жує Іван Са­про­нюк – Ко­валь ви­го­то­вив їх на за­мов­ле­н­ня ме­шкан­ців під’їзду у фор­мі ка­чки: за­лі­зна го­ло­ва, хвіст, за­го­стре­ний ту­луб – са­ме об ньо­го зі­шкрі­ба­ли бруд. Ду­маю, ка­чки – бо не­по­да­лік в озер­ці їх ба­га­то плавало. Вста­но­ви­ли скре­ба­чки на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя – ба­бу­ся їх пам’ята­ла з ди­тин­ства. А зни­кли во­ни в 1990-х – то­ді якраз ре­мон­ту­ва­ли бу­ди­нок. Мо­же хтось за­брав для ко­ле­кції. А мо­жли­во, ро­бі­тни­ки по­ду­ма­ли, що це – не­по­тріб.

У Льво­ві за­раз є близь­ко со­тні скре­ба­чок. Най­біль­ше – у цен­трі мі­ста. Тут їх не ви­ки­да­ли під час ре­мон­тів. Збе­ре­гли як ту­ри­сти­чну ці­ка­вин­ку. – Ще 300 ро­ків то­му у Льво­ві не­мо­жли­во бу­ло нор­маль­но ди­ха­ти. Ву­ли­ці бу­ли за­пов­не­ні ба­гном, гно­єм, сті­чни­ми во­да­ми ім­про­ві­зо­ва­них ка­на­лі­за­цій, смі­т­тям, – роз­по­від­ає 53-рі­чний екс­кур­со­вод Пе­тро Рад­ко­вець. – Ко­жен, хто хо­тів прой­ти Пло­щу Ри­нок із по­ча­тку до кін­ця, сту­пав у це бо­ло­то май­же по ко­лі­на. На по­ча­тку ХІХ сто­лі­т­тя тут без­на­дій­но за­стря­ла ка­ре­та най­ясні­шо­го ці­са­ря Фран­ца ІІ. До бу­дин­ку йо­го не­сли на ру­ках. То­му скре­ба­чки бу­ли не­за­мін­ні пе­ред вхо­дом у при­мі­ще­н­ня. Як­би взу­т­тя не чи­сти­ли, та­кий же смо­рід і бруд бу­ли б усе­ре­ди­ні бу­дів­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.