Гри­щен­ко пересварився з усі­ма в Мо­скві

Krayina - - КУЛЬТУРА -

У На­ціо­наль­но­му ху­до­жньо­му му­зеї пре­зен­ту­ва­ли книж­ку Ві­ти Су­сак ”Оле­кса Гри­щен­ко. Ди­на­мо­ко­лір” – про укра­їн­сько­го ху­до­жни­ка, пред­став­ни­ка па­ризь­кої шко­ли. Іні­ці­а­тор ви­да­н­ня фран­цузь­кий ко­ле­кціо­нер Мі­шель ЛЬЄВР МАРКОВИЧ роз­по­від­ає про твор­чість Гри­щен­ка і вла­сну збір­ку кар­тин

ПО­ЛО­ВИ­НА ”РОСІЙСЬКОГО АВАНГАРДУ” – це пред­став­ни­ки Укра­ї­ни. Зокре­ма, Ка­зи­мир Ма­ле­вич, Оле­ксандр Бо­го­ма­зов, Олександра Ек­стер.

НЕСПРАВЕДЛИВО ЗАБУЛИ ПРО ОЛЕКСУ ГРИ­ЩЕН­КА. Друг і ко­ле­кціо­нер, що має ро­бо­ти Пі­кас­со, ку­пив у ме­не дві йо­го кар­ти­ни. Ска­зав: ”В істо­рії ми­сте­цтва вже все на­пи­са­но. Не­мо­жли­во зна­йти чу­до­во­го ху­до­жни­ка, про яко­го б ні­хто не знав”.

СЬОГОДНІ ГУСТАВ КАЙБОТТ ЗАЙМАЄ СВОЄ ПОЧЕСНЕ МІ­СЦЕ В МУЗЕЯХ. Хо­ча 40 ро­ків то­му про одно­го з най­кра­щих фран­цузь­ких ім­пре­сіо­ні­стів зна­ли хі­ба ми­сте­цтво­знав­ці. Був на­віть час, ко­ли забули Бо­ті­чел­лі (іта­лій­ський жи­во­пи­сець епо­хи Ві­дро­дже­н­ня. – Кра­ї­на).

ПЕРІОД СЛАВИ ГРИ­ЩЕН­КА ПРИПАДАЄ НА 1910–1920 РО­КИ. Він був чле­ном ”Бу­бно­во­го ва­ле­та” (спіл­ка ху­до­жни­ків, які за­пе­ре­чу­ва­ли тра­ди­ції ака­де­мі­зму в ми­сте­цтві. До неї на­ле­жа­ли Ка­зи­мир Ма­ле­вич, Оле­ксандр Ку­прін, Ва­силь Кан­дин­ський. – Кра­ї­на). Вчив­ся у май­стер­ні Іл­лі Ма­шко­ва (ро­сій­ський ху­до­жник пер­шої по­ло­ви­ни ХХ ст. – Кра­ї­на), дру­жив з Оле­ксан­дром Шев­чен­ком ( укра­їн­ський ху­до­жник-аван­гар­дист. – Кра­ї­на).

УПЕРШЕ ПОБАЧИВ РО­БО­ТИ ОЛЕКСИ ГРИ­ЩЕН­КА 2002-ГО, ко­ли до­по­ма­гав ор­га­ні­зо­ву­ва­ти в Па­ри­жі ви­став­ку укра­їн­ських ху­до­жни­кі­в­емі­гран­тів. Ме­не во­ни вра­зи­ли. За п’ять ро­ків до то­го про­чи­тав йо­го книж­ку ”Укра­ї­на мо­їх бла­ки­тних днів”. Але то­ді не знав йо­го як жи­во­пи­сця. Ко­ли він при­їхав у Па­риж, пе­ре­зна­йо­мив­ся з усі­ма ві­до­ми­ми ху­до­жни­ка­ми то­го ча­су – Пі­кас­со, Ма­тіс­сом. Але уникав тусівок, про­сто ма­лю­вав. Він був трудоголіком. На­віть ди­ти­ною, ма­ю­чи ко­пій­ку в ки­ше­ні, за­хо­див до ма­га­зи­ну в рі­дно­му Кро­лев­ці й ку­пу­вав не цу­кер­ки, а фар­би.

УНИКАВ ТУСІВОК, БУВ ТРУДОГОЛІКОМ ПОСТУПОВО СТИЛЬ ЗМІНЮВАВСЯ: КО­ЛЬО­РИ СТАВАЛИ ТЕПЛІШІ Й НАСИЧЕНІШІ

У МО­СКВІ ГРИ­ЩЕН­КО ПЕРЕСВАРИВСЯ З УСІ­МА ЩО­ДО ТЕОРІЇ МИ­СТЕ­ЦТВА. Мав твер­дий ха­ра­ктер, ко­за­цький. Не лю­бив де­ко­ра­ції в те­а­трі. Вва­жав, що справ­жній ху­до­жник по­ви­нен ма­лю­ва­ти на моль­бер­ті, був при­хиль­ни­ком стан­ко­во­го жи­во­пи­су. Не спри­ймав аб­стра­кції. Був про­ти ви­ко­ри­ста­н­ня ми­сте­цтва для про­па­ган­ди. То­му по­ки­нув Мо­скву 1919-го. Про­вів два ро­ки в Стам­бу­лі. Став справ­ді віль­ним ху­до­жни­ком. Аме­ри­кан­ський ко­ле­кціо­нер То­мас Ві­тмор ку­пив 66 аква­ре­лей Гри­щен­ка. На ті гро­ші по­їхав у Гре­цію, а по­тім – у Фран­цію. Поступово йо­го стиль змінювався: ко­льо­ри ставали тепліші й насиченіші. Ри­сун­ки – де­да­лі ди­на­мі­чні­ші, з ін­шою пер­спе­кти­вою.

РОБІТ МОСКОВСЬКОГО ПЕРІОДУ ГРИ­ЩЕН­КА МАЙ­ЖЕ НЕ­МАЄ. По­їхав­ши, за­ли­шив близь­ко 600 кар­тин і етю­дів у май­стер­ні. Біль­шо­ви­ки на­ка­за­ли по­рі­за­ти їх – на по­ло­тна для сту­ден­тів. Про­те на­ді­юсь, що якісь сту­ден­ти > збе­ре­гли кіль­ка робіт. І я їх ко­лись зна­йду. Мі­шель ЛЬЄВР МАРКОВИЧ

56 ро­ків, фі­нан­сист, ко­ле­кціо­нер ви­тво­рів ми­сте­цтва На­ро­див­ся у фран­цузь­ко­му Ліо­ні 17 черв­ня 1961-го. На­ща­док ко­за­цько­го ро­ду Мар­ко­ви­чів. Пред­ків із ньо­го мав Микола Го­голь. Опа­нас Маркович був чо­ло­ві­ком пи­сьмен­ни­ці Мар­ко Вов­чок. ”Мій дід Володимир Маркович у 16 ро­ків взяв ко­ня і пі­шов во­ю­ва­ти у скла­ді Бі­лої ар­мії. У жов­тні 1920-го з ге­не­ра­лом Вран­ге­лем і ба­га­тьма офі­це­ра­ми ева­ку­ю­вав­ся з Кри­му до Кон­стан­ти­но­по­ля. Там був та­бір для бі­ло­гвар­дій­ців під за­сту­пни­цтвом Ан­тан­ти. Ні­хто не знав, що ро­би­ти з ці­єю ар­мі­єю. Сол­да­ти хо­ті­ли во­ю­ва­ти, мрі­я­ли, що по­ва­лять біль­шо­ви­ків. Вій­сько­вих пе­ре­ста­ли утри­му­ва­ти. Дід по­тра­пив спо­ча­тку в Бол­га­рію, по­тім – у Сер­бію. У Фран­цію при­був 1925-го. Я – єди­ний ді­дів на­ща­док. У ті­ток і дядь­ків не бу­ло ді­тей. Як остан­ній із мо­гі­кан, тіль­ки остан­ній із Мар­ко­ви­чів. Мій пре­док Ан­дрій Маркович був пол­ков­ни­ком, ге­не­раль­ним під­скар­бі­єм Ге­тьман­щи­ни і дру­гом Ма­зе­пи. А йо­го се­стра Ана­ста­сія вийшла за­між за Іва­на Ско­ро­пад­сько­го. Стар­ший син Яків – моя лі­нія – одру­жив­ся з донь­кою По­лу­бо­тка. Моя ма­ма й ті­тка на­ро­ди­ли­ся вже у Фран­ції. Сто­сун­ки їхні з Укра­ї­ною бу­ли ін­ші. Пер­ший раз, ко­ли при­віз ма­му сю­ди, во­на ду­же пе­ре­жи­ва­ла, на­віть бо­я­лась. А я – нав­па­ки. Ді­дусь пе­ре­дав ме­ні лю­бов до Укра­ї­ни. Хо­ча укра­їн­ську мо­ву впер­ше по­чув, ко­ли при­їхав сю­ди 1991-го. Ді­дусь на­вчав ме­не ро­сій­ської, го­во­рив укра­їн­ською ли­ше з дру­зя­ми з Укра­ї­ни. За­раз я ро­зу­мію її від­со­тків на 80, але го­во­ри­ти по­ки що не мо­жу”. За­кін­чив бі­знес-шко­лу й ма­гі­стра­ту­ру з еко­но­мі­ки в Ніц­ці. 20 ро­ків пра­цю­вав на бір­жі. По­тім ство­рив свою ком­па­нію. Кон­суль­тує й до­по­ма­гає клі­єн­там ін­ве­сту­ва­ти в не­ру­хо­мість, цін­ні па­пе­ри та ми­сте­цтво. Ко­ле­кціо­нує арт-де­ко ме­блі, під­став­ки для кни­жок, ро­бо­ти ху­до­жни­ків-аван­гар­ди­стів. Має най­біль­шу ко­ле­кцію кар­тин укра­їн­сько­го ху­до­жни­ка Олекси Гри­щен­ка. 14 ро­ків то­му одру­жив­ся з оде­си­ткою Ма­ри­ною. По­зна­йо­ми­ли­ся 1991-го, ко­ли Мі­шель уперше при­їхав в Укра­ї­ну. Дру­жи­на пра­цює арт-ди­ле­ром. По­друж­жя во­ло­діє бу­дин­ком у Греції та квар­ти­рою – в Па­ри­жі. Жи­вуть у Лон­до­ні три ро­ки. Від пер­шої дру­жи­ни має двоє до­ньок. Одна пра­цює мед­се­строю, дру­га – мар­ке­то­лог. У Ма­ри­ни теж є донька від пер­шо­го шлю­бу

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.