Зи­мо­вий спорт в Укра­ї­ні зни­ще­ний

РЕАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ МА­Є­МО ЛИ­ШЕ В БІАТЛОНІ

Krayina - - ПОГЛЯД -

У ЛЮТОМУ 2018 РО­КУ В ПІВДЕННІЙ КОРЕЇ ПРОЙДУТЬ ЗИМОВІ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ. З укра­їн­ців реальні перспективи здо­бу­ти на­го­ро­ди ма­ють ли­ше бі­а­тло­ніс­тки. З усьо­го роз­ма­ї­т­тя зи­мо­вих ви­дів спор­ту в нас ре­аль­но існує ли­ше бі­а­тлон. Са­ме ці спортс­ме­ни, більш успі­шні жінки й менш успі­шні чо­ло­ві­ки, отри­му­ють від­чу­тну до­по­мо­гу від спор­тив­но­го мі­ні­стер­ства й чи­слен­них спон­со­рів. Їх при­ва­блює яскра­ва те­ле­ві­зій­на кар­тин­ка за­хо­пли­вих зма­гань за уча­стю укра­їн­ців упро­довж кіль­кох мі­ся­ців. Та й нам приємно, що є за ко­го вбо­лі­ва­ти під час по­ка­зу най­ви­до­ви­щні­шо­го із зи­мо­вих ви­дів спор­ту. Так мо­же три­ва­ти ще до­сить дов­го. Зна­йти кіль­кох зді­бних спортс­ме­нів і ство­ри­ти умо­ви для пов­но­цін­них тре­ну­вань за кор­до­ном не так уже й скла­дно та до­ро­го. Але тіль­ки для кіль­кох спортс­ме­нів і ли­ше за кор­до­ном. У черв­ні я опи­нив­ся в Ні­меч­чи­ні. Не міг не за­зир­ну­ти до Ру­поль­дін­га – сві­то­вої Мек­ки бі­а­тло­ну. За кіль­ка кілометрів від ста­діо­ну гір­ською до­ли­ною чу­ли­ся по­стрі­ли. Це спортс­ме­ни га­ня­ли на ли­же­рол­ле­рах асфаль­том зна­ме­ни­тої тра­си й стрі­ля­ли по мі­ше­нях. Під па­лю­чим сон­цем тре­ну­ва­ли­ся й до­ро­слі, і зов­сім юні. Упев­не­ний, те ж са­ме бу­ло і в ав­стрій­сько­му Го­хфіль­це­ні, і в іта­лій­сько­му Ант­голь­ці, і всю­ди в Аль­пах, де є бі­а­тлон­ні ста­діо- ни й спор­тив­ні шко­ли при них. Мо­жли­во, десь там тре­ну­ва­ла­ся й на­ша на­ціо­наль­на збір­на. То­му що опла­ти­ти про­жи­ва­н­ня й тре­ну­ва­н­ня за кор­до­ном для пів­то­ра де­ся­тка спортс­ме­нів зна­чно де­шев­ше, ніж бу­ду­ва­ти вла­сні тре­ну­валь­ні ба­зи. А ті, що за­ли­ши­ли­ся від Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, зблизь­ка кра­ще не по­ка­зу­ва­ти. І це бі­а­тлон – на­ша гор­дість і олім­пій­ська ві­зи­тка. ПРО ТЕ, ЧИ Є В УКРА­Ї­НІ ЗИ­МО­ВИЙ СПОРТ, ОКРІМ БІ­А­ТЛО­НУ, ГО­ВО­РИ­ТИ ТАК СА­МО СКЛА­ДНО, ЯК ПРО ТЕ, ЧИ Є ЖИ­Т­ТЯ ПІ­СЛЯ СМЕР­ТІ. Ні­би ма­є­мо на­ціо­наль­ні фе­де­ра­ції з усіх зи­мо­вих ви­дів спор­ту. На­віть фе­де­ра­ція ек­зо­ти­чно­го для нас кьор­лін­гу при­су­тня. Про ньо­го й по­го­во­ри­мо, пропу­стив­ши ли­жі, са­ни, ков­за­ни, хо­кей, фі­гур­не ка­та­н­ня, стриб­ки з трам­плі­на та ін­ше. На­ві­що ятри­ти ста­рі ра­ни, зга­ду­ю­чи, що чи не в усіх зга­да­них ди­сци­плі- нах ми ма­ли ко­лись олім­пій­ських чем­піо­нів, пе­ре­мож­ців і при­зе­рів Куб­ка сві­ту. На­ві­що по­вер­та­ти­ся до ру­їн ли­жних трам­плі­нів у Во­ро­хті, льо­до­во­го ста­діо­ну в Ки­є­ві та ін­ших або зруй­но­ва­них, або не­до­бу­до­ва­них чи вза­га­лі зне­се­них спор­тив­них об’єктів? Кра­ще взя­ти­ся за щось ек­зо­ти­чне й ма­ло­ві­до­ме. Ку­пи­ти кіль­ка ка­ме­нюк для кьор­лін­гу і ви­гля­да­ти, май­же як шве­ди. А ма­со­вість? Уяв­ля­є­те, як ти­ся­чі мо­ло­дих укра­їн­ців, по­ли­шив­ши пив­ні ба­ри та ні­чні клу­би, за­хо­пля­ться кьор­лін­гом? Хо­ча ним мо­жна за­йма­ти­ся, не від­хо­дя­чи да­ле­ко від ба­ру. Глу­зую? Ні – про­сто бо­ля­че за зни­ще­ний зи­мо­вий спорт, за ру­ї­ну ко­лись мо­гу­тньої спор­тив­ної стру­кту­ри, яку на­ма­га­ю­ться при­кри­ти хоч якою ме­даль­кою. І щоб об­хо­ди­ла­ся во­на по­де­шев­ше. Щоб не тре­ба бу­ло ви­тра­ча­ти за­ра­ди неї со­тні міль­йо­нів на льо­до­ві па­ла­ци, ли­жні тра­си й трам­плі­ни. Єдине, що збе­ре­гли пі­сля Со­ю­зу без змін, – це делегацію. Ту саму, яка зно­ву поїде у лютому на зимові Олімпійські ігри й приємно проведе там два ти­жні. Ну­дно її чле­нам не бу­де: по­руч пе­ре­бу­ва­ти­муть ко­ле­ги з Ямай­ки, що вже тре­тій де­ся­ток ро­ків по­си­лає на Ігри один-єди­ний боб­слей­ний екі­паж. Він ці­ка­вить пу­блі­ку – до­їде до фі­ні­шу чи пе­ре­ки­не­ться. А ще бу­де де­ле­га­ція Зім­ба­бве. Там зна­йшли лю­ди­ну, що мо­же спу­сти­ти­ся з го­ри на ли­жах і не впа­сти. Й за­яви­ли її на Олім­пі­а­ду – на ра­дість ке­рів­ни­кам Мі­жна­ро­дно­го олім­пій­сько­го ко­мі­те­ту. Справ­ді, а чим ми від­рі­зня­є­мо­ся від Ямай­ки та Зім­ба­бве? І в нас, і в них не­має су­ча­сних спо­руд для зи­мо­вих ви­дів спор­ту. За­те є фе­де­ра­ції й чи­нов­ни­ки, які ці ви­ди спор­ту пред­став­ля­ють на кон­гре­сах у рі­зних ку­то­чках сві­ту. Ска­же­те, що в нас є бі­а­тлон? Не­має в нас бі­а­тло­ну – є кіль­ка бі­а­тло­ні­стів і бі­а­тло­ні­сток. А в Ямай­ки – кіль­ка боб­сле­їстів. Якщо на­ші в біатлоні не ви­гра­ють ме­да­лей – рі­зни­ця зни­кне вза­га­лі

ПО­РУЧ ПЕ­РЕ­БУ­ВА­ТИ­МУТЬ КО­ЛЕ­ГИ З ЯМАЙ­КИ І ЗІМ­БА­БВЕ ОПЛА­ТИ­ТИ ПРО­ЖИ­ВА­Н­НЯ Й ТРЕ­НУ­ВА­Н­НЯ ЗА КОР­ДО­НОМ ДЛЯ ПІВ­ТО­РА ДЕ­СЯ­ТКА СПОРТС­МЕ­НІВ ЗНА­ЧНО ДЕ­ШЕВ­ШЕ, НІЖ БУ­ДУ­ВА­ТИ ВЛА­СНІ ТРЕ­НУ­ВАЛЬ­НІ БА­ЗИ

”ЄДИНЕ, ЩО ЗБЕ­РЕ­ГЛИ ПІ­СЛЯ СО­Ю­ЗУ БЕЗ ЗМІН, – ЦЕ ДЕЛЕГАЦІЮ. ТУ САМУ, ЯКА ЗНО­ВУ ПОЇДЕ У ЛЮТОМУ НА ЗИМОВІ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ Й ПРИЄМНО ПРОВЕДЕ ТАМ ДВА ТИ­ЖНІ”, – ВВАЖАЄ ЖУР­НА­ЛІСТ МИКОЛА НЕСЕНЮК. ДМИТРО СКАЖЕНИК ВТІЛИВ ЦЮ ДУМКУ В ТА­КО­МУ ОБРАЗІ

Микола НЕСЕНЮК, жур­на­ліст

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.