ТРАГЕДІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Krayina - - КОЛОНКА -

1984 РО­КУ ЧЕСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК МІЛАН КУНДЕРА ПУБЛІКУЄ ЕСЕЙ ”ТРАГЕДІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ”. До­во­дить, що кра­ї­ни то­ді­шньо­го со­ці­а­лі­сти­чно­го та­бо­ру не є тим, чим зда­ю­ться. По­за їхнім ”схі­дним” со­ці­а­лі­сти­чним фа­са­дом при­хо­ву­ю­ться єв­ро­пей­ські гли­би­ни Ав­стро-Угор­ської ім­пе­рії. Цій ”Цен­траль­ній Єв­ро­пі” вла­сти­вий ”максимум роз­ма­ї­т­тя на мі­ні­му­мі про­сто­ру”, вва­жав Кундера. Це роз­ма­ї­т­тя бу­ло для ньо­го про­обра­зом Європи вза­га­лі: кон­ти­нен­ту, де про­стір ущіль­нив­ся, вмі­стив­ши в се­бе ба­га­то куль­тур. То­му ”Цен­траль­на Єв­ро­па” є не ”схо­дом” – во­на бу­ла тим, що Кундера на­зи­вав ”укра­де­ним За­хо­дом”. По­лі­ти­чно на схо­ді, але куль­тур­но – на Заході. Роз­ма­ї­т­тя справ­ді бу­ло облич­чям Ав­стро-Угор­ської ім­пе­рії. Її пи­сьмен­ни­ка­ми бу­ли єв­реї Го­фман­сталь, Цвайґ, Шні­тцлер, Ка­фка. Її ме­ди­ка­ми мо­гли бу­ти слов’яни – на­при­клад, чех Ро­кі­тан­ський, ба­тько ві­ден­ської ме­ди­ци­ни. На­ро­дже­ний у Льво­ві За­хер-Ма­зох пи­сав ні­ме­цькою – але зде­біль­шо­го про укра­їн­ців, угор­ців, по­ля­ків чи ро­сі­ян. Май­бу­тні зір­ки ві­ден­ської куль­ту­ри ча­сто по­хо­ди­ли зі слов’ян­ських око­лиць: ба­тьки Зи­ґмун­да Фрой­да, на­при­клад, пе­ре­їха­ли з Га­ли­чи­ни. Кундера про це на­га­дав. Він до­по­міг за­хі­дним єв­ро­пей­цям по­ди­ви­ти­ся на Цен­траль­ну Єв­ро­пу як на ”вкра­де­ний” За­хід. Це був ва­жли­вий мен­таль­ний зсув. Зав­дя­ки йо­му за­хі­дні єв­ро­пей­ці зре­штою прийня­ли ідею, що кра­ї­ни Цен­траль­но­Схі­дної Європи ма­ють пра­во ста­ти чле­на­ми ЄС. Утім, Кун­де­ро­ві ме­та­фо­ри ма­ли і сер­йо­зні обме­же­н­ня. Їх на со­бі від­чу­ли ув’язнені в СРСР на­ції, зокре­ма укра­їн­ці. Письменник чі­тко про­вів лі­нію між віль­ним ”За­хо­дом” і не­віль­ним ”Схо­дом”. Для Укра­ї­ни ці ме­жі ви­яви­ли­ся фа­таль­ним не­по­ро­зу­мі­н­ням. Якщо ”справ­жні” кор­до­ни між Єв­ро­пою і не-Єв­ро­пою збі­га­ю­ться із за­хі­дни­ми кор­до­на­ми СРСР, то мен­таль­ні за­ли­ши­ли­ся не­по­ру­шни­ми на­віть пі­сля роз­ва­лу Со­ю­зу. В уяві і Схо­ду, і За­хо­ду СРСР про­дов­жу­вав існу­ва­ти на­віть пі­сля сво­го кін­ця. Не у фор­мі ім­пе­рії, а у фор­мі сто­сун­ків між сю­зе­ре­ном та йо­го ва­са­ла­ми. Ни­ні жи­ве­мо, однак, в ін­ші ча­си. Від епо­хи Кун­де­ри кор­до­ни єв­ро­пей­сько­го про­е­кту по­су­ну­ли­ся да­лі на схід. Сьогодні во­ни про­хо­дять не між Цен­траль­ною Єв­ро­пою та Укра­ї­ною. А там, де йде вій­на на Дон­ба­сі. Однак і са­ма Цен­траль­на Єв­ро­па змі­ни­ла­ся. Во­на вже не є ”ма­кси­му­мом роз­ма­ї­т­тя на мі­ні­му­мі про­сто­ру”. Во­на поступово стає ма­кси­му­мом одно­ма­ні­тно­сті, за­кри­то­сті і ксе­но­фо­бії. У Цен­траль­ній Єв­ро­пі домінує закомплексований і оборонний націоналізм. Ка­чин­ський у Поль­щі, Ор­бан в Угор­щи­ні, Зе­ман та Ба­біш у Че­хії (остан­ній щой­но ви­грав ви­бо­ри), Штра­хе в Ав­стрії (мав дру­ге мі­сце в не­що­дав­ніх ви­бо­рах), Фі­цо у Сло­вач­чи­ні про­ва­дять по­лі­ти­ку, що ба­зу­є­ться на олі­гар­хі­чних ін­те­ре­сах, за­кри­ває две­рі для мі­гран­тів та по­вер­тає істо­ри­чні фан­то­ми. Че­рез 30 ро­ків пі­сля ле­ген­дар­но­го текс­ту Кун­де­ри Цен­траль­на Єв­ро­па більше не є ”вкра­де­ним За­хо­дом”: во­на рад­ше є ”кон­тра­бан­дно за­ве­зе­ним Схо­дом”. Схо­дом пост­ра­дян­ської по­лі­ти­ки, ксе­но­фоб­ської та ци­ні­чної, чи­єю мо­де­л­лю сьогодні є пу­тін­ська Ро­сія. Ця си­ту­а­ція зму­шує по-но­во­му осми­сли­ти пи­та­н­ня кор­до­нів Європи. За­вер­шив­ся період ”транс­фор­ма­ції” 1990–2000-х, ко­ли за­хі­дна де­мо­кра­ти­чна мо­дель до­мі­ну­ва­ла, а схід до неї на­ма­гав­ся на­бли­зи­ти­ся. Сьогодні де­мо­кра­ти­чний За­хід і ав­то­ри­тар­ний Схід вза­єм­но за­ра­жа­ють один одно­го. Во­ни зче­пи­ли­ся у клін­чі, зав­да­ю­чи дрі­бних уко­лів, – але тепер не­ві­до­мо, хто ко­го пе­ре­мо­же. Укра­ї­на пе­ре­бу­ває у дво­зна­чній си­ту­а­ції. З одно­го бо­ку – в аван­гар­ді ві­дро­дже­н­ня єв­ро­пей­ської ідеї. Але во­дно­час у нас про­цві­та­ють най­гір­ші пра­кти­ки пост­ра­дян­ської ”схі­дної” по­лі­ти­ки. І тут ми по­ді­бні до сво­їх за­хі­дних су­сі­дів, де здо­ро­ві єв­ро­пей­ські тен­ден­ції ме­жу­ють із не­здо­ро­ви­ми ксе­но­фоб­ськи­ми. Кор­до­ни між Єв­ро­пою та не-Єв­ро­пою сьогодні не є гео­гра­фі­чни­ми. Во­ни про­хо­дять у ко­жній окре­мій кра­ї­ні і в ко­жно­му окре­мо­му суспільстві. Бо­роть­ба Європи і не-Європи вже не є ду­е­л­лю чи спа­рин­гом. Во­на є бо­роть­бою з вну­трі­шньою хво­ро­бою, яка ата­кує зсе­ре­ди­ни. З ві­ру­сом не­сво­бо­ди, не­рів­но­сті та ци­ні­зму. У ко­жної кра­ї­ни він має своє за­барв­ле­н­ня – і во­дно­час він скрізь одна­ко­вий. Йо­го уні­каль­но­сті не вар­то пе­ре­біль­шу­ва­ти

НА­РО­ДЖЕ­НИЙ У ЛЬВО­ВІ ЗАХЕРМАЗОХ ПИ­САВ НІ­МЕ­ЦЬКОЮ – АЛЕ ЗДЕ­БІЛЬ­ШО­ГО ПРО УКРА­ЇН­ЦІВ, УГОР­ЦІВ, ПО­ЛЯ­КІВ, РО­СІ­ЯН У ЦЕН­ТРАЛЬ­НІЙ ЄВ­РО­ПІ ДОМІНУЄ ЗАКОМПЛЕКСОВАНИЙ І ОБОРОННИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

Володимир ЄРМОЛЕНКО, фі­ло­соф

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.