Ше­лест не лю­бив Па­то­на. Хо­тів на йо­го мі­сце по­ста­ви­ти Фе­до­ра Ов­ча­рен­ка

МИ­КО­ЛА АМОСОВ ЇЗДИВ НА ДАЧУ ЕЛЕКТРИЧКОЮ

Krayina - - СПОГАДИ - текст: Сві­тла­на КОРЖЕНКО, фо­то: Та­рас ПОДОЛЯН

ПЕР­ШИЙ РАЗ ПО­БУ­ВАВ НА ВЕР­ШИ­НІ ЕЛЬБРУСУ (най­ви­ща го­ра Кав­казь­ких гір, 5542 м. – Кра­ї­на) У СТУ­ДЕНТ­СЬКІ РО­КИ. Від­ві­ду­вав гур­ток, на яко­му ви­вча­ли ко­смі­чну фі­зіо­ло­гію. Ра­зом із про­фе­со­ром Ми­ко­лою Си­ро­ти­ні­ним по­їха­ли в екс­пе­ди­цію на Ель­брус. До­слі­ди про­во­ди­ли на рі­зних ви­со­тах. А ко­ли екс­пе­ди­ція за­вер­ши­ла­ся, за­ли­ши­ли­ся в та­бо­рі з кіль­ко­ма ко­ле­га­ми. Ви­рі­ши­ли пі­дня­ти­ся вго­ру. Ди­ха­ти не було чим. Кіль­ка разів зда­ва­ло­ся, що ось-ось від­клю­чу­ся. Зу­пи­няв­ся, при­хо­див до тя­ми – і ру­шав да­лі.

З ВИСОТИ 5,3 ТИСЯЧІ МЕ­ТРІВ ЖІН­КА ЗІРВАЛАСЯ ВНИЗ

З ВИСОТИ 5,3 ТИСЯЧІ МЕ­ТРІВ ЖІН­КА З ГРУПИ ЗІРВАЛАСЯ ВНИЗ.

Її ті­ло ко­ти­ло­ся з ве­ли­кою швид­кі­стю. Бу­ла в кро­ві, мала роз­би­ту го­ло­ву. На ру­ках за­не­сли її до хи­жі на сі­дло­ви­ні. Зі шма­тка ме­та­лу зро­би­ли щось схо­же на сан­ки. У лі­кар­ню до­пра­ви­ли на­сту­пно­го дня. Все вка­зу­ва­ло на те, що в неї пе­ре­лом осно­ви че­ре­па. Але від­бу­ла­ся лег­ши­ми трав­ма­ми. Са­мі повернулися і зі­йшли на вер­ши­ну май­же без зу­пи­нок.

МОЯ КАНДИДАТСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ на­зи­ва­ла­ся ”Пі­дви­ще­н­ня стій­ко­сті гі­по­тер­мо­ва­них і зи­мо­спля­чих тва­рин до фа­кто­рів ко­смі­чно­го по­льо­ту”. Все, що сто­су­ва­ло­ся ко­смо­су, то­ді було за­се­кре­че­не, на­віть сло­во це використовувати в пу­блі­ка­ці­ях було не­ми­сли­мо. По­їхав отри­ма­ти до­звіл у Мо­скві. Там ме­ні за­яви­ли: ”Мо­же­те за­ли­ши­ти цю на­зву. Але ма­є­те надати нам один при­мір­ник ва­шої ди­сер­та­ції”.

БОРИС ПАТОН БУВ ПРО­ТИ СТВОРЕННЯ ЛАБОРАТОРІЇ КО­СМІ­ЧНОЇ ФІ­ЗІО­ЛО­ГІЇ НА ЕЛЬБРУСІ. До­по­міг Пе­тро Ше­лест (пер­ший

се­кре­тар ЦК КП Укра­ї­ни у 1963–1972 ро­ках. – Кра­ї­на). Кіль­ка разів дзво­нив Бо­ри­су Єв­ге­но­ви­чу. Пі­сля цьо­го йо­го ставлення різ­ко змінилося: від­ра­зу ста­вив під­пис на всіх до­ку­мен­тах.

ШЕ­ЛЕСТ НЕ ЛЮ­БИВ ПА­ТО­НА. Хо­тів на йо­го мі­сце по­ста­ви­ти Фе­до­ра Ов­ча­рен­ка (вче­ний-хі­мік, 1913–1996. – Кра­ї­на), який був се­кре­та­рем ЦК з на­у­ки. Патон знав про це. За якийсь час пі­шла ”тє­лє­га” на Мо­скву: ”Ше­лест – на­ціо­на­ліст. По­ди­ві­ться на йо­го кни­гу ”Укра­ї­на на­ша ра­дян­ська”. Що це за на­зва? Та­кої дер­жа­ви вза­га­лі не­ма, а він про неї пи­ше”. Пе­тра Юхи­мо­ви­ча під­ви­щи­ли і пе­ре­ве­ли на ро­бо­ту в Мо­скву.

НА ВЕР­ШИ­НУ ЕЛЬБРУСУ ТРЕ­БА БУЛО ЯКОСЬ ДОСТАВИТИ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЗВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРІЇ. Люди під­ня­ти їх не мо­гли. Ви­рі­шив ви­ко­ри­ста­ти вер­то­літ. Звер­нув­ся до авіа­за­го­ну в П’яти­гор­ську (мі­сто в Став­ро­поль­сько­му краї РФ. – Кра­ї­на): ”Да­вай­те злі­та­є­мо на вер­ши­ну?” Во­ни по­смі­я­ли­ся: ”Наш Ми-4 ле­та­ет не выше че­тырех тысяч ме­тров, а Ель­брус – боль­ше пя­ти”. Та ко­ман­дир за­го­ну ска­зав: ”Если ми­нистр гра­ж­дан­ской ави­а­ции даст до­бро, я го­тов ри­скнуть. На вер­ши­не ся­дем. Но взле­тим вряд ли. Ну, ни­че­го. Оста­вим вер­то­лет там вме­сто па­мя­тни­ка”.

ОТРИ­МА­ТИ ДО­ЗВІЛ НЕ ВДАЛОСЯ. Але ко­ман­дир ска­зав: ”Я го­во­рю своим, что ра­зре­ше­ние по­лу­че­но. Бу­дем го­то­вить вер­то­лет”. Під час тре­ну­валь­них по­льо­тів ви­рі­ши­ли здій­сни­ти по­сад­ку на вер­ши­ні Шхель­да. Там са­ме зні­ма­ли фільм ”Вер­ти­каль” за уча­стю Во­ло­ди­ми­ра Ви­со­цько­го. На го­ру до­ста­ви­ли одну з актрис. Ко­ли по­ча­ли злі­та­ти, вер­то­літ три­чі під­ки­ну­ло. Ви­я­ви­ло­ся, чі­пляв­ся за льо­до­вик і ма­ло не впав у про­ва­л­ля. Ко­ли тре­ба було при­зем­ля­ти­ся, пі­лот на­ка­зав ме­ні ви­ско­чи­ти і під­ко­ти­ти бо­чки, щоб він міг на них сі­сти. У них виявився авіаційний бензин. Мо­гли підірватися, але пронесло. Ду­мав, пі­сля та­кої ава­рії льо­тчи­ки ки­нуть за­тію. Але їхній ко­ман­дир ви­кли­кав ре­мон­тни­ків: ”Бу­дем про­дол­жать”. 27 сер­пня 1966 року вер­то­літ сів на Ельбрусі. Ко­ман­дир авіа­цій­но­го за­го­ну отри­мав за це пі­дви­ще­н­ня.

ВЗИМ­КУ 1967-ГО УРАГАН ЗНІС НАШУ ЛА­БО­РА­ТО­РІЮ У ПРО­ВА­Л­ЛЯ. Він був та­кої сили, що в го­те­лі бі­ля під­ніж­жя по­ви­лі­та­ли шиб­ки. Ви­рі­шив, було б до­бре вста­но­ви­ти на вер­ши­ні фю­зе­ляж лі­та­ка. Ураган йо­му не стра­шний. Пі­шов до авіа­кон­стру­кто­ра Ан­то­но­ва про­си­ти, щоб ви­ді­лив спи­са­ний лі­так. Олег Ко­стян­ти­но­вич ска­зав: ”Мы тут один са­мо­лет по­сле испыта­ний мо­жем вам пе­ре­дать”. По­вів мене в ан­гар. Жар­ту­вав: ”Ка­кой вам за­вер­нуть?” Ви­бра­ли Ан-24. Але йо­го не змо­гли доставити. Від ідеї від­мо­ви­ли­ся.

СТАН НЕ­ВА­ГО­МО­СТІ НА ЗЕМ­ЛІ МО­ЖНА ВІДЧУТИ В ЛІТАКУ, ко­ли він іде по пев­ній тра­є­кто­рії, чи під час па­ді­н­ня з ве­ли­кої висоти. Та най­лег­ше це зробити на во­ді. Стан, ко­ли лю­ди­на в ко­стю­мі роз­сла­бле­но ле­жить на її по­верх­ні, ду­же по­ді­бний до не­ва­го­мо­сті. Ви­рі­шив ви­про­бу­ва­ти на со­бі. При­пи­нив на че­твер­тий день. Ми­ко­ла Си­ро­ти­нін то­ді ка­зав: ”Ну, что ж вы, Па­вел Ва­си­лье­вич, да­же до Лу­ны не до­ле­те­ли”. Дов­ше не міг, роз­бо­лі­ло­ся сер­це. У во­ді че­рез змі­ну ти­ску су­ди­ни, ле­ге­не­ва і сер­це­ва си­сте­ми пе­ре­ста­ють пра­цю­ва­ти зла­го­дже­но. Хоч при під­го­тов­ці ко­смо­нав­тів цю ме­то­ди­ку за­сто­со­ву­ють до­сі.

У НАШОМУ ВІД­ДІ­ЛІ ПРА­ЦЮ­ВА­ЛА ДРУ­ЖИ­НА ОПЕРНОГО СПІВАКА БОРИСА ГМИРІ, жін­ка по­е­та Ми­ко­ли Ба­жа­на й донь­ка ко­ли­шньо­го пер­шо­го се­кре­та­ря ЦК КПРС Ми­ки­ти Хру­що­ва. Юлія Ми­ки­тів­на бу­ла сим­па­ти­чною, скром­ною і при­єм­ною у спіл­ку­ван­ні. Ба­тько ча­сто брав її у за­кор­дон­ні від­ря­дже­н­ня. Якось при­ве­зла в ла­бо­ра­то­рію цел­ло­скоп – при­лад для ав­то­ма­ти­чно­го під­ра­хун­ку кіль­ко­сті еле­ктро­ци­тів лей­ко­ци­тів у кро­ві.

МИКОЛУ АМОСОВА ЦІКАВИЛА ПРОБЛЕМА АНА­БІО­ЗУ, яку ми до­слі­джу­ва­ли на Ельбрусі. Він мав дачу в Бо­ро­дян­ці, а моя ро­ди­на ме­шка­ла в Бу­чі. Ми­ко­ла Ми­хай­ло­вич мав слу­жбо­ву ма­ши­ну, та во­лів нею не ко­ри­сту­ва­ти­ся. Доби­рав­ся електричкою. Ча­сто їзди­ли ра­зом.

НА­ПРИ­КІН­ЦІ 1970-Х ДО НАС НА ЕЛЬ­БРУС ПРИЇХАВ ПАТОН. Ра­зом під­ня­ли­ся на пік Тер­скол – 3,1 тисячі ме­трів, де бу­ла астро­но­мі­чна об­сер­ва­то­рія. Бо­ри­су Єв­ге­но­ви­чу було 60 ро­ків. Він цю ви­со­ту здо­лав спо­кій­но. На вер­ши­ні по­мі­ряв йо­му пульс – 120 на 80. Пі­сля під­йо­му на­віть не від­по­чи­вав – одра­зу по­чав гра­ти в на­стіль­ний те­ніс. По­тім хло­пці з об­сер­ва­то­рії за­про­по­ну­ва­ли пі­ти в са­у­ну. Па­то­на ту­ди не пу­стив. Ска­зав: ”Ми не зна­є­мо, як роз­рі­дже­не по­ві­тря в су­ку­пно­сті з ви­со­кою тем­пе­ра­ту­рою впли­ває на люд­ський ор­га­нізм. Кра­ще не ри­зи­ку­ва­ти”. Борис Єв­ге­но­вич до­слу­хав­ся. А я ви­рі­шив до­слі­ди­ти, як лю­ди­на пе­ре­но­сить під­ви­ще­ну тем­пе­ра­ту­ру в умо­вах роз­рі­дже­но­го по­ві­тря. Ек­спе­ри­мент про­во­ди­ли в тер­мо­ба­ро­ка­ме­рі (в ній мо­жна вста­нов­лю­ва­ти тем­пе­ра­ту­ру, швид­кість ві­тру і тиск по­ві­тря. – Кра­ї­на), яку на за­мов­ле­н­ня ви­го­то­ви­ли в Ні­меч­чи­ні. Під­до­слі­дни­ми ста­ли ви­про­бо­ву­ва­чі з Мо­скви. З’ясу­ва­ли: на ви­со­ті з по­верх­ні ті­ла швид­ше ви­па­ро­ву­є­ться рі­ди­на і ор­га­нізм не так силь­но пе­ре­грі­ва­є­ться за ви­со­ких тем­пе­ра­тур. За­па­тен­ту­вав ме­тод – ”Са­у­на на ви­со­ті”.

У БОЧКАХ ВИЯВИВСЯ АВІАЦІЙНИЙ БЕНЗИН. МО­ГЛИ ПІДІРВАТИСЯ, АЛЕ ПРОНЕСЛО У ВО­ДІ ЧЕ­РЕЗ ЗМІ­НУ ТИ­СКУ СУ­ДИ­НИ, ЛЕ­ГЕ­НЕ­ВА І СЕР­ЦЕ­ВА СИ­СТЕ­МИ ПЕ­РЕ­СТА­ЮТЬ ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ ЗЛА­ГО­ДЖЕ­НО ДОНЬ­КА ХРУ­ЩО­ВА ПРИ­ВЕ­ЗЛА В ЛА­БО­РА­ТО­РІЮ ТЕЛЕСКОП

НА ЕЛЬ­БРУС ПРИЇХАВ АКА­ДЕ­МІК ВО­ЛО­ДИ­МИР ЕНГЕЛЬГАРДТ (біо­хі­мік, спе­ці­а­ліст із мо­ле­ку­ляр­ної біо­ло­гії, 1894–1984. – Кра­ї­на). Спи­тав йо­го: ”Во­ло­ди­ми­ре Оле­ксан­дро­ви­чу, а ви ча­сом не з тих Ен­гель­гард­тів, які му­чи­ли на­шо­го Та­ра­са Шев­чен­ка?” Він від­по­вів: ”Да, из этих. Но наш род этим гор­ди­тся. Мы по­мо­гли ему по­дня­ться”.

1973 РОКУ В КИЄВІ ПО­ЧАВ ВИХОДИТИ ЖУРНАЛ ”КОСМИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В УКРАИНЕ”. У дру­гий но­мер написав ста­т­тю ”Укра­ї­на – дер­жа­ва ко­смі­чна”. Не на­дру­ку­ва­ли. Пі­сля пер­шо­го ви­пу­ску журнал лі­кві­ду­ва­ли.

1988-ГО МЕ­НІ ЗА­ПРО­ПО­НУ­ВА­ЛИ СТАТИ ДИРЕКТОРОМ єди­но­го в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі на­у­ко­во-до­слі­дно­го ін­сти­ту­ту про­блем ви­со­ко­гір’я. Дві­чі від­мов­ляв­ся. На тре­тій раз по­дзво­нив спів­ро­бі­тник се­ред но­чі: ”Ты что не по­ни­ма­е­шь, от че­го отка­зыва­е­шься? Да че­рез год ты ста­не­шь ака­де­ми­ком. При­чем двух ака­де­мий”. Від­по­вів: ”По­ки­ну­ти свій Ель­брус не мо­жу”. КО­ЛИ ВЕРХОВНА РАДА ПРИЙНЯЛА ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ДЕР­ЖАВ­НИЙ СУВЕРЕНІТЕТ 16 ЛИ­ПНЯ 1990 РОКУ, був у кав­казь­ких го­рах. Зрозумів: щоб не­за­ле­жність ста­ла ре­аль­ні­стю, ко­жен укра­ї­нець, хоч би де був, по­ви­нен це під­три­ма­ти. Ра­зом із на­у­ков­ця­ми ви­рі­ши­ли від­свя­тку­ва­ти це під­ня­т­тям укра­їн­сько­го пра­по­ра на го­ру Ель­брус. По­ши­ли йо­го жін­ки із се­ли­ща Тер­скол у Ка­бар­ди­но-Бал­ка­рії. Але то­го дня роз­хо­див­ся ві­тер і вда­рив мо­роз. Ро­згор­ну­ли пра­пор на вер­ши­ні Мон­блан 9 сер­пня. ПОБУВАТИ НА ЯПОНСЬКИХ ВЕР­ШИ­НАХ ВИ­ЙШЛО З ТРЕТЬОЇ СПРОБИ. У сер­пні 1991-го пла­ну­вав їха­ти ту­ди на між­на­ро­дний сим­по­зі­ум із про­блем ви­со­ко­гір­ної ме­ди­ци­ни. Мав кви­ток, запрошення, під­го­ту­вав до­по­відь, до­мо­вив­ся про ві­зи. Але в Мо­скві від­був­ся путч – і япон­ці при­пи­ни­ли ви­да­чу до­зво­лів на в’їзд. За кіль­ка ро­ків та­ки по­ле­тів ту­ди – на Все­сві­тній кон­грес із ви­со­ко­гір­ної фі­зіо­ло­гії. Був на ньо­му єди­ним пред­став­ни­ком від Укра­ї­ни, то­му не міг по­да­ти­ся в го­ри. Пі­дня­ти­ся на Оку-Хо­та­ку та Фу­дзі­я­му вдалося 1998-го. РА­ЗОМ ІЗ ВІСЬМОМА АЛЬПІНІСТАМИ ста­ли пер­ши­ми укра­їн­ця­ми, які по­бу­ва­ли на вер­ши­ні Акон­ка­гуа.

ВПЕРШЕ ПОБАЧИВ БОРИСА ПА­ТО­НА НА ЗУ­СТРІ­ЧІ З АСПІРАНТАМИ В 1962 РОКУ. Він ви­сту­пав укра­їн­ською. Я по­ду­мав: ”Мо­ло­дець! У Києві все зро­сій­ще­но, а він го­во­рить рі­дною мо­вою”. Та ко­ли по­чав пра­цю­ва­ти в Ака­де­мії на­ук, від­чув йо­го фальш. Усі спів­ро­бі­тни­ки під­пи­су­ва­ли кон­тра­кти на рік. Якщо гар­но по­во­ди­ли­ся – йо­го про­дов­жу­ва­ли. Ко­ли ме­ні ви­пов­ни­ло­ся 69, по­ду­мав: ”Якщо по­мру ра­бом, то бу­ду ним і на то­му сві­ті”. У га­зе­ті ”Дзер­ка­ло ти­жня” опу­блі­ку­вав ста­т­тю, в якій написав прав­ду про ме­то­ди ке­рів­ни­цтва Па­то­на. Пі­сля її пу­блі­ка­ції один зі спів­ро­бі­тни­ків ска­зав: ”Ти під­пи­сав со­бі смер­тний ви­рок”. Кон­тракт на на­сту­пний рік ме­ні не про­дов­жи­ли.

ВИ ЧА­СОМ НЕ З ТИХ ЕН­ГЕЛЬ­ГАРД­ТІВ, ЯКІ МУ­ЧИ­ЛИ НА­ШО­ГО ТА­РА­СА ШЕВ­ЧЕН­КА? НАПИСАВ ПРАВ­ДУ ПРО МЕ­ТО­ДИ КЕ­РІВ­НИ­ЦТВА ПА­ТО­НА

Пав­ло Білошицький (у цен­трі) ра­зом з чле­на­ми екс­пе­ди­ції на най­ви­щій вер­ши­ні Афри­ки го­рі Кі­лі­ман­джа­ро, сі­чень 1995 року

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.