Ма­ти по­чне обі­йма­ти – все­ре­ди­ні все під­ні­ме­ться, і хло­пець не змо­же повернутися на фронт

ВІДХАРКУВАТИМЕМО ВІЙ­НУ НЕ МЕНШ ЯК 50 РО­КІВ

Krayina - - ДОСВ ІД - текст: Ан­дрій ЖИГАЙЛО, Юлія ПУСТОВА, фо­то: Та­рас ПОДОЛЯН

ВІЙ­НА – ЯК МУЗИКА. ДЛЯ 20 ВІД­СО­ТКІВ ЛЮДЕЙ ВО­НИ НЕ ПІДДАЮТЬСЯ СТРЕСУ НА ТРИД­ЦЯ­ТУ ДО­БУ В БІЙЦЯ ПО­ЧИ­НАЄ З’ЯВЛЯТИСЯ РОЗДРАТУВАННЯ

ТЕЛЕФОНУЄ КОМБАТ У СЕР­ПНІ 2014-ГО: ”Що ро­би­ти?

У мене стіль­ки за­ги­блих, що зла­ма­ли­ся най­стій­кі­ші”. Ка­жу: ”Знай­ди свя­ще­ни­ка”. Тре­ба про­ве­сти кор­дон між жи­ви­ми і мер­тви­ми. Хло­пці ван­та­жи­ли ті­ла по­бра­ти­мів. Це важ­ко усві­дом­лю­ва­ти, що зав­тра і те­бе, як шма­ток м’яса, мо­жуть по­кла­сти. А ко­ли про­ща­ю­ться – від­да­ють по­че­сті, дя­ку­ють Бо­го­ві, що спіл­ку­ва­ли­ся з ци­ми лю­дьми. Якщо цю ме­жу не про­ве­сти – все за­ли­ша­є­ться роз­ми­тим. За­стряє в го­ло­ві – і виходить бойова трав­ма. ПЛЕМІННИК ПРА­ЦЮ­ВАВ ЗА­СТУ­ПНИ­КОМ НА­ЧАЛЬ­НИ­КА ЮРИДИЧНОГО ВІДДІЛУ УКРСОЦБАНКУ. Пі­шов во­ю­ва­ти в ба­таль­йо­ні ”Ки­їв­ська Русь”. За рік по­вер­нув­ся. Че­рез мі­сяць пле­мін­ни­ка звіль­ни­ли – на йо­го по­са­ді вже бу­ла ін­ша лю­ди­на. Фор­маль­но во­ни до­три­ма­ли­ся за­ко­ну. А він до­сі не мо­же зна­йти ро­бо­ту. У ро­ди­ні – роз­кол, дру­жи­на пе­ре­ста­ла ро­зу­мі­ти.

ЗА ВЗЯТТЯ АВДІЇВКИ МЕДАЛЬ ВРУЧИЛИ ДІВЧИНІ ЗІ ШТАБУ. Їй комбат на­го­ро­ду ві­шає, бо во­на – жін­ка. А люди, які во­ю­ва­ли, – їх ли­ши­ло­ся ше­сте­ро в під­роз­ді­лі – ні­чо­го не отри­ма­ли.

СУЇЦИД ВЧИНЯЮТЬ, КО­ЛИ В ЛЮ­ДИ­НИ НЕ ВИ­СТА­ЧАЄ ВНУ

ТРІШНЬОГО СТЕРЖНЯ. По­трі­бно ба­чи­ти сенс у жит­ті, ма­ти на­дій­но­го то­ва­ри­ша, бу­ти ві­ру­ю­чим. Ко­ли цьо­го немає – лю­ди­на ла­ма­є­ться. Два-три від­со­тки вчиняють суїцид у при­пад­ках ”бі­ло­чки”.

КО­ЛИ ОПИНЯЄШСЯ МІЖ ЖИ­Т­ТЯМ І СМЕР­ТЮ, РО­ЗУ­МІ­ЄШ:

РЕ­ШТА – ХЕРНЯ. При­хо­диш сю­ди й оці­ню­єш життя з ті­єї по­зи­ції. Ці люди – з ін­шо­го сві­ту. Во­ни ба­чи­ли і пе­ре­жи­ли біль­ше.

ПЕРЕДІ МНОЮ СТО­ЇТЬ КО­МАН­ДИР РОЗ­РА­ХУН­КУ ВЕСЬ НА НЕР

ВАХ. Ви­го­во­рив­ся. А по­тім роз­по­від­ає, що жи­ве з ма­тір’ю і не хоче їха­ти до­до­му. Ма­ти по­чне обі­йма­ти – все­ре­ди­ні все під­ні­ме­ться, і він не змо­же повернутися на вій­ну.

КО­ЛИ ХЛО­ПЦІ ВІД 18 ДО 26 РО­КІВ ПРИХОДЯТЬ ІЗ ПЕ­РЕ­ДО­ВОЇ – У НИХ АДРЕ­НА­ЛІН ЗАШКАЛЮЄ. Ма­ють ски­ну­ти емо­цій­ні пе­ре­жи­ва­н­ня. Зокре­ма, вар­то їсти фру­кти, а не м’ясо. Во­но збіль­шує рі­вень адре­на­лі­ну.

ДЛЯ 20 ВІД­СО­ТКІВ ЛЮДЕЙ ВІЙ­НА – ЯК МУЗИКА. Во­ни не піддаються стресу. А ре­шта – силь­но пе­ре­жи­ва­ють. Ма­ють роз­ван­та­жи­ти­ся пе­ред тим, як іти до­до­му. Чимало ко­му це не вда­є­ться. То­му біль­шість су­ї­ци­дів ста­ю­ться вдо­ма.

80 ВІДСОТКАМ БІЙ­ЦІВ СКЛАДНО ПРИ­СТО­СУ­ВА­ТИ­СЯ ДО МИР

НО­ГО ЖИТТЯ. Біль­шість мо­жуть ма­ти три­во­гу або де­пре­сив­ний стан. Пост­трав­ма­ти­чний син­дром роз­ви­ва­є­ться че­рез шість місяців і мо­же про­яв­ля­ти­ся про­тя­гом 15 ро­ків. І ви­ско­чи­ти в не­о­чі­ку­ва­ний мо­мент за бу­дья­ких об­ста­вин. ЗБРОЙ­НІ СИЛИ ЗНИЩУЮТЬ КАДРИ ТИМ, ЩО НЕ ДОТРИМУЮТЬСЯ ПРАВИЛА ”45 ДІБ”. На трид­ця­ту до­бу в бійця по­чи­нає з’являтися роздратування. Це озна­чає, що адре­на­лін пе­ре­йшов на най­ви­щу фа­зу. Ли­ша­є­ться ще пів­мі­ся­ця, про­тя­гом яко­го лю­ди­на кон­тро­лює си­ту­а­цію. Да­лі – нер­во­вий зрив. А на­ші бій­ці за­мість 45 днів пе­ре­бу­ва­ють на пе­ре­д­ку сім-вісім місяців.

ДМИТРО КОВАЛЕНКО – БА­ТЬКО П’ЯТЬОХ ДІ­ТЕЙ, ВІРУЮЧИЙ, ПАЛАМАР. Пі­шов удру­ге во­ю­ва­ти. Лю­ди­на во­льо­ва, з ха­ра­кте­ром. По­дзво­нив у сер­пні торік, по­про­сив до­по­мог­ти. Бі­гав в ата­ку, ледь сво­їх не по­стрі­ляв. Май­же пів­то­ра мі­ся­ця не спав нор­маль­но. Во­ни на по­зи­ції бу­ли вдвох – гр­ана­то­ме­тник і ку­ле­ме­тник. Хо­ча за шта­том має бу­ти 22 лю­ди­ни. Від них до по­зи­ції бо­йо­ви­ків – 400 ме­трів.

ЩО­ДНЯ ЧЕКАВ ІЗ ЗАВМИРАННЯМ СЕР­ЦЯ ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ НАШИХ ЕКІПАЖІВ ІЗ ПЕРЕДКА. То­ді по­чи­на­ла­ся моя робота. Хло­пці при­йма­ють душ. Зні­ма­ють із се­бе 25 кі­ло­гра­мів бро­ні. Да­лі – ла­зня. На ра­нок зно­ву ма­ють бу­ти го­то­ві йти в бій.

СКЛАДНО ГОВОРИТИ ПРО ЖІ­НОК, ЯКІ ХО­ЧУТЬ СТРІЛЯТИ. Не­о­дно­зна­чне до них ставлення. Во­ни ма­ють да­ва­ти життя, а на вій­ні за­би­ра­ють йо­го. Але по­ва­жаю жі­нок, які йдуть ту­ди з осо­би­сти­ми мо­ти­ва­ми.

ДЛЯ ЛЮДЕЙ ІЗ СИМПТОМАМИ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СИНДРОМУ до­ста­тньо най­мен­шо­го хло­пка – і вми­ка­є­ться про­гра­ма ре­а­гу­ва­н­ня в бо­йо­вій об­ста­нов­ці.

КО­ЛИ ЛЮ­ДИ­НА НЕ МО­ЖЕ ПОВЕРНУТИСЯ В СУСПІЛЬСТВО – по­чи­на­ю­ться про­бле­ми зі здо­ров’ям. Он­ко­ло­гія роз­ви­ва­є­ться, якщо бій­ці три­ма­ють усе в со­бі. За­ли­ва­ю­ться спир­тним, однак не мо­жуть роз­ван­та­жи­ти­ся. Емо­ції по­чи­на­ють би­ти по ге­не­ти­чно най­слаб­ших мі­сцях.

У ГРУ­ДНІ 2015 РОКУ ЗІ ЗВ’ЯЗКОВИМ ЇХА­ЛИ СІВЕРСЬКОМ (мі­сто в До­не­цькій обла­сті. – Кра­ї­на). По­руч із ма­ши­ною зу­пи­ни­ли­ся ба­бу­ся з ону­ком. Хло­пчик по­ма­хав. А ми їх одра­зу не по­мі­ти­ли. Во­ни сто­я­ли роз­ча­ро­ва­ні. Во­дій зу­пи­нив­ся. Ви­йшов, обняв ма­ло­го. Той був ща­сли­вий.

З ВЕ­СНИ 2016-ГО ЧИМАЛО ПОСАД У ЗБРОЙ­НИХ СИ­ЛАХ ЗАЙНЯЛИ ВІЙСЬКОВИКИ ”РАДЯНСЬКОЇ ШКОЛИ”, які хо­чуть отри­ма­ти пе- ре­ра­хо­ва­ні пен­сії. Во­ни не во­ю­ва­ли. А ко­ман­ду­ють лю­дьми, які на жи­во­тах пов­за­ли по пе­ре­до­вій. Ко­ли та­кі ко­ман­ди­ри по­чи­на­ють стро­ї­ти, що хтось не так звер­нув­ся, бо­єць мо­же і пу­сти­ти йо­му ку­лю в ло­ба. На вій­ні все бу­ду­є­ться на по­ва­зі.

ІЗ 286 МО­ЇХ ДЕСАНТНИКІВ ЛИ­ПНЯ 2014 РОКУ АТЕЇСТАМИ ЛИ­ШИ­ЛИ­СЯ ЧЕ­ТВЕ­РО. 60 від­со­тків ста­ють ві­ру­ю­чи­ми пі­сля пер­шо­го бою.

60 ВІД­СО­ТКІВ СТА­ЮТЬ ВІ­РУ­Ю­ЧИ­МИ ПІ­СЛЯ ПЕР­ШО­ГО БОЮ

УКРАЇНЦЯМ ДОВЕДЕТЬСЯ НАВЧИТИСЯ ПРИ­ЙМА­ТИ З ПОВАГОЮ БІЙ­ЦІВ, ЯКІ ПРИ­ЙШЛИ З ФРОН­ТУ. Лю­ди­ні у фор­мі має від­да­ти ша­ну ко­жен гро­ма­дя­нин. Якщо ска­же­те ”Ти – ге­рой. Дя­кую”, зні­ме­те ба­га­то про­блем для су­спіль­ства.

ВІДХАРКУВАТИМЕМО ВІЙ­НУ ДВА-ТРИ ПОКОЛІННЯ – не менш як 50 ро­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.