”ДОБРО – ЦЕ ВСЕ ТЕ, ЩО ВЕ­ДЕ ДО РАДОСТІ. ТЕ, ЩО ВЕ­ДЕ ДО СТРА­Ж­ДАНЬ, – ЗЛО”

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - 54 ро­ки, ТЕАТРАЛЬНИЙ РЕ­ЖИ­СЕР

Я ЗАЙМАЮСЬ НЕМОЖЛИВИМ. Іно­ді на ви­хо­ді це не­мо­жли­ве вда­є­ться – і то­ді ста­є­ться ди­во. А бу­ває, на жаль, не скла­да­є­ться.

УСЕ ТЕ, ЩО ДЛЯ ЛЮ­ДИ­НИ Є ВЕРШИНОЮ, – це не вер­ши­на.

ЖИ­Т­ТЯ – ве­ли­ка за­гад­ка. На­що цим клі­тин­кам бу­ти ва­ми? Ка­жуть, там – ду­ша. А за ду­шею – Бог, тоб­то не­зба­гнен­не. Але як сві­до­мо­сті вмі­ща­ти­ся в ку­пці цих клі­ти­нок?

АБИ ЩОСЬ СТВО­РИ­ТИ, ма­ло ли­ше фан­та­зії. Це – як жи­вий ор­га­нізм: він має бу­ти жит­тє­зда­тний. Не­до­ста­тньо від­най­ти щось своє, йо­го тре­ба ще й зба­лан­су­ва­ти. Ти ма­єш ста­ти і твор­цем, і кри­ти­ком одно­ча­сно. Ге­ні­аль­ність – це вмі­н­ня по­єд­на­ти об’єктив­ність і суб’єктив­ність. Для ме­не ге­ній – Ва­силь Сте­фа­ник.

КОМІЧНЕ – це ка­те­го­рія есте­ти­чна. На­при­клад, в ”Ідіо­ті” До­сто­єв­сько­го є ба­га­то ко­мі­чно­го, але по­га­ний кі­нець. Тіль­ки від фі­на­лу за­ле­жить: ко­ме­дія це чи тра­ге­дія. Дра­му не лю­блю – це се­ре­дній жанр.

ЧИ­ТА­Ю­ЧИ ЧИ ДИВЛЯЧИСЬ ХУ­ДО­ЖНІЙ ТВІР, лю­ди­на ні­би роз­су­ває рам­ки сприйня­т­тя жи­т­тя. Ін­фор­ма­цію і від­чу­т­тя отри­му­є­мо за­зви­чай на по­бу­то­во­му рів­ні. За­га­лом го­ри­зонт до­сить вузь­кий. Ми­сте­цтво ж йо­го роз­су­ває.

УСЕ ТЕ, ЩО ДЛЯ ЛЮ­ДИ­НИ Є ВЕРШИНОЮ, – НЕ ВЕР­ШИ­НА ЦЕ

ЩОБ БУ­ТИ ГЕНІЄМ, потрібно ося­гну­ти по­за­час­ся. ДРАТУЄ ЖЛОБСТВО – лю­ди, які не по­мі­ча­ють ото­чу­ю­чих. НАЙВАЖЧА РО­БО­ТА – са­па­ти го­род. У ба­бу­сі бу­ло 45 со­ток.

У 54 РО­КИ НІ­БИ ВЖЕ ВСЕ МА­ЄШ ЗНА­ТИ. А от сфор­му­лю­ва­ти, що та­ке жи­т­тя, не мо­жу. Ди­ви­шся на зір­ки і не мо­жеш зба­гну­ти: а що во­но та­ке? Твоя сві­до­мість від­мас­шта­бо­ва­на. Тіль­ки ге­нії, та­кі як Ейн­штейн, мо­жуть ви­йти за ме­жі сприйня­т­тя.

БА­ЧИ­ТИ СЕ­БЕ ЗБО­КУ потрібно про­тя­гом усьо­го жи­т­тя.

ДЕР­ЖА­ВА ДОТУЄ НЕ ТЕ­АТР, а гля­да­ча. Бо пу­блі­ка не змо­же пла­ти­ти за кви­ток йо­го ре­аль­ну вар­тість. КИ­ЇВ – мі­сто при­їжджих. Але во­но при­ймає лю­дей і ро­бить ки­я­на­ми. По­віль­но, але ро­бить.

НАЙНЕПРАВИЛЬНІШЕ В ЖИТ­ТІ – ав­то­ма­тизм і не­ува­жність. Я– ка­во­ман. Це моя най­го­лов­ні­ша їжа. МАЮ ТА­КЕ КОЛО СПІЛ­КУ­ВА­Н­НЯ, від яко­го від­по­чи­ва­ти не тре­ба. АЛКОГОЛІЗМ – най­дур­ні­ший спо­сіб змі­ни­ти сприйня­т­тя сві­ту. ПОДОБАЮТЬСЯ ВІНТАЖНІ РЕ­ЧІ. У них є ми­ну­ле, істо­рія. Во­ни пе­ре­но­сять в ін­ший час.

УСПІШНА ЛЮ­ДИ­НА – ЦЕ ОПТИМІСТ, ЯКИЙ ГАРУЄ ДО СЬОМОГО ПОТУ

УСПІШНА ЛЮ­ДИ­НА – це оптиміст, який гарує до сьомого поту. ЩАСТЯ день. в то­му, що то­бі ці­ка­во про­жи­ва­ти ко­жен від­пу­ще­ний ТВОР­ЧІСТЬ СТАЄ МИСТЕЦТВОМ – ко­ли в за­лі си­дить осві­че­ний гля­дач.

БУ­ВАЄ, ВІДЧУВАЄШ: на спе­кта­клі в за­лі є лю­ди­на, яка ні­чо­го не ро­зу­міє і всім обу­ре­на.

НАЙЯСКРАВІШИЙ ДИ­ТЯ­ЧИЙ СПОГАД: дід да­рує ме­ні ве­ли­ку ігра­шко­ву чер­во­ну по­же­жну ма­ши­ну. ЯКЩО В ЛЮ­ДИ­НИ Є ІНТЕРЕС ДО ЖИ­Т­ТЯ, їй бу­де ком­фор­тно і в Па­ри­жі, і в яко­мусь мі­сте­чку, й на ху­то­рі. УСІ ХО­РО­ШІ П’ЄСИ, за ве­ли­ким ра­хун­ком, – про Гам­ле­та.

НІ­КО­ЛИ НЕ ЗНАЄШ, ЩО ЗАВТРА ВДАСТЬСЯ У ВИСТАВІ з то­го, що сьо­го­дні на­ре­пе­ти­ру­ва­ли. Те­а­тру не­має, до­ки гля­дач не сів у зал, а акто­ри не по­ча­ли гра­ти.

МОЄ ДИ­ТИН­СТВО ПАХНЕ БАБУСИНИМИ ПИРІЖКАМИ. Во­на пра­цю­ва­ла ку­ха­рем у ди­тсад­ку. Ча­стень­ко да­ва­ла ме­ні ті­сто, і я лі­пив з ньо­го див­них пер­со­на­жів. >

”ДОБРО – ЦЕ ВСЕ ТЕ, ЩО ВЕ­ДЕ ДО РАДОСТІ. ЗЛО” ТЕ, ЩО ВЕ­ДЕ ДО СТРА­Ж­ДАНЬ, –

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.