ВИХОВАЛА ТРЬОХ СИНІВ І ДОЧКУ. МАЮ 25 ПРАВНУКІВ. НА­ВІТЬ НІХТО НЕ НАГЛЄНЕ

НА ХУ­ТО­РІ МАРТИНІВКА ЖИ­ВУТЬ ЧЕТВЕРО ЛЮ­ДЕЙ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - МОРОЗ, Зе­но­ві­єм Се­ме­но­ви­чем. Оль­га

ПОСЕРЕД ПО­ЛЯ СТОЇТЬ ПОШТУКАТУРЕНА ЦЕГЛЯНА ХА­ТА.

Коло хлі­ва па­су­ться ку­ри. Над ве­ли­кою тер­ткою з ка­ба­чком у ру­ці схи­лив­ся чо­ло­вік. Ко­ли під­хо­джу, ті­кає до ха­ти. З бу­дин­ку ви­хо­дить жін­ка у бла­ки­тній без­ру­кав­ці поверх ко­фти й ря­бої блуз­ки. – Ту­тво жи­ти, то тра ма­ти гі­дно­го пса й го­спо­да­ра. А то – ні в кут, ні в две­рі. Так тер­плю. Але Ісус ска­зав: ”Хто тер­пен, той спа­сен”, – по­прав­ляє на го­ло­ві кві­тча­сту ко­ри­чне­ву ху­сти­ну

86 ро­ків.

Мешкає на ху­то­рі Мартинівка Бу­ча­цько­го ра­йо­ну на Тер­но­піль­щи­ні. Сю­ди не їздить ав­то­бус. Сіль­ська ра­да – за 9 км, у се­лі Пи­ля­ва. На ху­то­рі за­ли­ши­ли­ся дві ро­ди­ни.

Оль­га Гри­го­рів­на жи­ве із 83-рі­чним

Офі­цій­ний чо­ло­вік по­мер 20 ро­ків то­му.

– А то­му хло­по­ві, який жиє зі мнов, 20 ро­ків то­му жін­ка по­мер­ла, – про­дов­жує Оль­га Мороз. – Ті­лі­ві­зо­ра не маю, праль­ної не маю. Бу­ва­ло, на­віть не зна­ла, що вже за день. Хтось над’їде, то спи­та­ю­ся. Бо га­даю, як­би свє­то, то щоб не ро­би­ти. Прав­да, не­віс­тка до ме­не дзво­ни­ла. Те­пер щось пе­ре­ста­ла.

Виховала трьох синів і дочку. Маю 25 правнуків. На­віть ніхто не наглєне. Син, як же­нив­ся, при­ве­ли мо­ло­ду. Сва­хи спів­а­ли: ”Тво­ри ма­ти різ­ку, ве­де­мо ти не­віс­тку. Ви­со­ка, як дра­би­на, а гни­ла, як ко­би­ла. Корови не ви­до­їт, бо сє хво­ста бо­їт. А шма­т­тя ти не по­пе­ре, бо сє з те­бе вбе­ре”. І так бу­ло. Ніц не хо­ті­ла ро­би­ти.

Ті­лі­ві­зо­ра не маю, праль­ної не маю. Бу­ва­ло, на­віть не зна­ла, що вже за день

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.