РОЗМОСКОВЛЕННЯ

Krayina - - СЛОВНИК - Текст: Де­нис МАНДЗЮК, малюнок: Во­ло­ди­мир КАЗАНЕВСЬКИЙ

ВОЗИТЬСЯ ГОДІ З МОСКАЛЯМИ, УКРАЙНІ ЦАРСТВОМ БУТЬ ПО­РА

– На­ре­шті до Ки­є­ва при­бу­ли ек­зар­хи Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха го­ту­ва­ти рішення про на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії Пра­во­слав­ній цер­кві в Укра­ї­ні, – ка­же пре­зи­дент 53-рі­чний Пе­тро ПО­РО­ШЕН­КО в що­рі­чно­му по­слан­ні до Верховної Ра­ди 20 ве­ре­сня. – Ми з ва­ми ро­би­мо цю над­зви­чай­но ва­жли­ву спра­ву. І ми то­чно пе­ре­мо­же­мо! Спра­ву, яку ми­тро­по­лит Іла­ріон (Огі­єн­ко) на­зи­вав ді­лом ”пов­но­го розмосковлення” на­шої цер­кви. На цих сло­вах пред­став­ни­ки фра­кції ”Опо­зи­цій­ний блок” Оле­ксандр Віл­кул, Ва­дим Но­вин­ський і Не­стор Шу­фрич за­ли­ши­ли за­лу

МО­СКВА – РІЧКА В ЦЕН­ТРІ ЄВ­РО

ПЕЙСЬКОЇ ЧА­СТИ­НИ РО­СІЇ. Най­імо­вір­ні­ше, на­зва по­хо­дить від пра­слов’ян­сько­го сло­ва ”моск”, що пе­ре­кла­да­є­ться як ”бо­ло­то”. Істо­рик Сте­пан Ку­знє­цов (1854–1913) при­пу­скав, що то­по­нім має ма­рій­ське по­хо­дже­н­ня і озна­чає ”са­ми­ця ве­дме­дя”. Ще одна вер­сія – від іме­ні бі­блій­но­го пер­со­на­жа Мо­со­ха, вну­ка Ноя.

Мі­сто Мо­сква на одно­ймен­ній рі­чці впер­ше зга­ду­ють в Іпа­ті­їв­сько­му лі­то­пи­сі 1147 ро­ку. Мо­сков­ське цар­ство – офі­цій­на на­зва ро­сій­ської дер­жа­ви від 1547-го. 1721 ро­ку цар Пе­тро І пе­ре­йме­ну­вав її на Все­ро­сій­ську ім­пе­рію, а се­бе про­го­ло­сив ім­пе­ра­то­ром. Сто­ли­цю пе­ре­не­сли в Санкт-Пе­тер­бург. Йо­го внук Пе­тро ІІ (1715–1730) по­вер­нув свій двір до Мо­скви. В цей час у мі­сті ста­ла­ся ве­ли­ка по­же­жа, що су­про­во­джу­ва­ла­ся ма­со­ви­ми гра­бун­ка­ми. Пі­сля смер­ті мо­нар­ха го­лов­ним мі­стом зно­ву став Санкт-Пе­тер­бург. Із 1918 ро­ку Мо­сква – сто­ли­ця Ра­дян­ської Ро­сії, з 1922-го – но­во­ство­ре­но­го СРСР. Пі­сля роз­па­ду Со­ю­зу 1991-го ста­ла сто­ли­цею Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. За­раз у мі­сті жи­вуть май­же 12 млн осіб.

МОСКАЛЬ – ІРОНІЧНА НА­ЗВА ГРОМА

ДЯН РФ, не­за­ле­жно від їхньо­го по­хо­дже­н­ня і мі­сця про­жи­ва­н­ня. Впер­ше тер­мін зга­ду­ють у су­до­вій кни­зі Кра­ко­ва. Nicol. Moscal cum Jacus – так там опи­са­ний один з уча­сни­ків су­до­вої спра­ви 15 ли­пня 1389 ро­ку.

Єв­ген Гре­бін­ка (1812–1848) у пе­ре­кла­ді по­е­ми Оле­ксан­дра Пу­шкі­на ”Пол­та­ва” по­дає сло­ва, на­чеб­то про­мов­ле­ні геть­ма­ном Іва­ном Ма­зе­пою: ”Возиться годі з москалями, Украйні царством буть по­ра”. Та­рас Шев­чен­ко (1814–1861) про­сить: ”Ко­хай­те­ся, чор­но­бри­ві, та не з москалями!” А Іван Фран­ко (1856–1916) за­кли­кає: ”Не по­ра, не по­ра, не по­ра мо­ска­ле­ві й ля­хо­ві слу­жить”. Слов­ник Бо­ри­са Грін­чен­ка (1863–1910) по­дає та­кі зна­че­н­ня цьо­го сло­ва:

1. Ве­ли­ко­рос.

2. Сол­дат.

3. Сорт льо­ну, на­сі­н­ня яко­го не ви­лу­щу­є­ться са­мо по со­бі.

4. Сорт ча­сни­ку.

5. Pyrrhocoris apterus – чер­во­но­клоп чер­во­ний, ко­ма­ха ро­ди­ни чер­во­но­кло­пів.

”ГЕТЬ ВІД МО­СКВИ! ДАЙОШ ЄВ

РОПУ” – та­ке га­сло ви­сло­вив у 1920-х пи­сьмен­ник Ми­ко­ла Хви­льо­вий, справ­жнє прі­зви­ще – Фі­ті­льов (1893–1933). Уряд но­во­ство­ре­ної ра­дян­ської дер­жа­ви са­ме впро­ва­джу­вав по­лі­ти­ку укра­ї­ні­за­ції. Хви­льо­вий за­кли­кав при тво­рен­ні но­вої укра­їн­ської куль­ту­ри орі­єн-

ту­ва­ти­ся не на на­дба­н­ня ро­сій­ських ми­тців, а на Єв­ро­пу. Вла­да сприйня­ла ви­слов­лю­ва­н­ня пи­сьмен­ни­ка як ан­ти­ро­сій­ську про­па­ган­ду. ”У той час, як за­хі­дно­єв­ро­пей­ські про­ле­тар­ські кла­си та їхні ко­му­ні­сти­чні пар­тії пов­ні сим­па­тії до ”Мо­скви”, до ці­єї ци­та­де­лі мі­жна­ро­дно­го ре­во­лю­цій­но­го ру­ху та ле­ні­ні­зму, в той час,

ко­ли за­хі­дно­єв­ро­пей­ський про­ле­та­рі­ат із за­хо­пле­н­ням ди­ви­ться на пра­пор, що ма­йо­рить над Мо­сквою, укра­їн­ський ко­му­ніст Хви­льо­вий не має ні­чо­го ска­за­ти на ко­ристь ”Мо­скви”, як тіль­ки за­кли­ка­ти укра­їн­ських ді­я­чів ті­ка­ти яко­мо­га швид­ше геть від Мо­скви. І це на­зи­ва­є­ться ін­тер­на­ціо­на­лі­змом!” – Йо­сип Ста­лін пи­ше ке­рів­ни­ку Укра- їн­ської РСР Ла­за­ре­ві Ка­га­но­ви­чу 1926 ро­ку.

У пре­сі ста­ли кри­ти­ку­ва­ти тво­ри Хви­льо­во­го. Кон­фі­ску­ва­ли весь на­клад дру­гої ча­сти­ни йо­го ро­ма­ну ”Вальд­шне­пи”. Він був зму­ше­ний опу­блі­ку­ва­ти в га­зе­ті ”Ко­му­ніст” ли­ста з по­ка­я­н­ням. А по­тім за­стре­лив­ся у бу­дин­ку пи­сьмен­ни­ків ”Сло­во” в Хар­ко­ві. Мо­ги­ла не збе­ре­гла­ся. По­хо­ва­ли на пер­шо­му мі­сько­му цвин­та­рі. Пі­зні­ше йо­го зруйнували, те­пер на цьо­му мі­сці – парк. ”РОЗМОСКОВЛЕННЯ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ЦЕР­КВИ” – під­роз­діл книж­ки ”Укра­їн­ська Цер­ква” Іва­на Огі­єн­ка (1882– 1972). Ав­тор ви­кла­дав істо­рію і фі­ло­со­фію, пе­ре­кла­дав бі­блій­ні текс­ти, був мі­ні­стром на­ро­дної осві­ти уря­ду УНР. 1940-го прийняв чер­не­цтво під іме­нем Іла­ріон. За чо­ти­ри ро­ки про­го­ло­ше­ний ми­тро­по­ли­том Укра­їн­ської ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви. Дво­том­ну пра­цю ви­дав 1942-го, ко­ли жив у Хол­мі, те­пер Поль­ща. Опо­від­ає про те, як у ХVІІ ст. Мо­сков­ська па­трі­ар­хія по- гли­ну­ла Ки­їв­ську ми­тро­по­лію Кон­стан­ти­но­поль­ської пра­во­слав­ної цер­кви, і подаль­ше пе­ре­слі­ду­ва­н­ня укра­їн­сько­го ду­хо­вен­ства.

”Се­ред укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства па­нує лег­кість і по­вер­хо­вий погляд на ві­дро­дже­н­ня Укра­їн­ської Цер­кви, – пи­ше Огі­єн­ко. – За­про­ва­ди­ти бо­го­слу­жі­н­ня укра­їн­ською мо­вою, та­кі ж про­по­віді, й на цьо­му кін­ча­є­ться ”укра­ї­ні­за­ція” на­шої цер­кви. Але Укра­їн­ська Цер­ква ма­ла пов­не своє вла­сне жи­т­тя, вну­трі­шнє й зов­ні­шнє, дов­ги­ми ві­ка­ми ви­ро­бле­не. Бо­го­слу­жбо­ва мо­ва – тіль­ки ча­сти­на цьо­го жи­т­тя. Та й не­має нам чо­го укра­ї­ні­зу­ва­ти, бо не про укра­ї­ні­за­цію сво­єї цер­кви йде­ться, а про її пов­не розмосковлення. Цеб­то про при­вер­не­н­ня їй усьо­го то­го, що Цер­ква на­ша дав­ні­ше вже ма­ла, але що від неї за­бра­ли”.

НОВОМОСКОВСЬК – мі­сто на рі­чці Са­ма­рі у Дні­про­пе­тров­ській обла­сті. На­при­кін­ці ХVІ ст. тут за­сно­ва­но ко­за­цький мо­на­стир Са­мар­ська пу­стинь. Пі­зні­ше – сло­бо­да Но­во­се­ли­ця, яка ста­ла цен­тром Са-

”Не­хай Мо­сква ле­жить в ру­ї­нах, Та нам на це на­чха­ти! За на­ми вся ве­ли­ка Укра­ї­на,

І ми під­три­му­єм ”Кар­па­ти”!” – кри­чал­ка фа­на­тів львів­сько­го фут­боль­но­го клу­бу ”Кар­па­ти”.

Уча­сни­ки мар­шу на­ціо­на­лі­сти­чних пар­тій у За­по­ріж­жі 15 кві­тня то­рік ви­гу­ку­ва­ли це га­сло, за­мі­нив­ся остан­ній ря­док на: ”І ми йде­мо пе­ре­ма­га­ти!”

мар­ської па­лан­ки За­по­розь­кої Сі­чі. Пі­сля лі­кві­да­ції Сі­чі мі­сто уві­йшло до скла­ду Азов­ської гу­бер­нії Ро­сій­ської імперії. 1794-го отри­ма­ло су­ча­сну на­зву. 2009 ро­ку на­ро­дний де­пу­тат від БЮТ Юрій Гна­тке­вич вніс за­ко­но­про­ект про пе­ре­йме­ну­ва­н­ня мі­ста на Са­мар. Та­ку са­му на­зву за­про­по­ну­вав 2015-го Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті в рам­ках здій­сне­н­ня де­ко­му­ні­за­ції. ”Новомосковськ не під­па­дає під ви­зна­че­н­ня ко­му­ні­сти­чної сим­во­лі­ки, – обго­во­рю­ють іні­ці­а­ти­ву на ін­тер­нет-форумі Independent. – На­зву Мо­скви при­ду­ма­ли не ко­му­ні­сти, а угро-фін­ські во­жді в ХІІ сто­літ­ті. Якщо вже в Ки­є­ві ко­мусь кор­тить уві­чню­ва­ти іме­на ве­ли­ких укра­їн­ців, то ре­зон­но бу­де пе­ре­йме­ну­ва­ти Новомосковськ на Іва­но-Ма­зе­пинськ”.

”ДЕФІЛЯДА У МО­СКВІ” – ро­ман у жан­рі аль­тер­на­тив­ної істо­рії Ва­си­ля Ко­же­лян­ка (1957–2008), впер­ше ви­да­ний 2000 ро­ку.

Пі­сля на­па­ду на СРСР улі­тку 1941-го Гі­тлер до­зво­ляє укра­їн­цям ство­ри­ти не­за­ле­жну дер­жа­ву. Її пре­зи­ден­том стає про­від­ник ОУН Сте­пан Бан­де­ра, го­ло­вою уря­ду – Яро­слав Сте­цько, пар­ла­мен­ту – Ан­дрій Мель­ник. За до­по­мо­гою укра­їн­ської ар­мії на­ци­сти швид­ко до­хо­дять до Мо­скви. На Спа­ській ве­жі Крем­ля вста­нов­лю­ють си­ньо-жов­тий пра­пор. Твір за­вер­шу­є­ться опи­сом уро­чи­сто­го па­ра­ду на Кра­сній пло­щі. В пер­ших ря­дах кро­ку­ють укра­їн­ські сол­да­ти. ”Війська йшли, тро­хи заплітаючись, бо зран­ку мусили бу­ли напитися. На мав­зо­леї-пі­ра­мі­ді, де ра­ні­ше ле­жа­ла му­мія нев­да­тно­го адво­ка­та Улья­но­ва, сто­я­ли по­си­ні­лі від хо­ло­ду во­жді Ан­ти­ста­лін­ської ко­а­лі­ції. Де­хто на­віть ма­хав ру­кою, але не­дов­го. 7 ли­сто­па­да 1941 ро­ку війська пря­мо з па­ра­ду йшли, ні, не на фронт, ішли в те­плі ка­зар­ми. Пи­ти”.

ВІЙСЬКА ЙШЛИ, ТРО­ХИ ЗАПЛІТАЮЧИСЬ, БО ЗРАН­КУ МУСИЛИ БУ­ЛИ НАПИТИСЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.