ОДИН СХО­ПИВ ЗА РУ­КИ, ДРУ­ГИЙ – ЗА БО­РО­ДУ: ”ДЕ ЖИ­ВЕШ?”

Krayina - - СПОГАДИ -

ПІД ЧАС ДОПИТІВ ВКЛЮЧАЛИ ДИ­НА­МІ­КИ – аби су­сі­ди не чу­ли кри­ків ка­то­ва­них. Пи­та­ли, ко­го я знаю. Ме­ні бу­ло ли­ше 15 – на­зи­вав школярів, із яки­ми вчив­ся.

ЗА ТРИ ДО­БИ МЕ­НЕ ВИ­ВЕ­ЗЛИ ВНОЧІ ВАНТАЖНОЮ МАШИНОЮ. Про­ве­ли де­зін­фе­кцію в ла­зні й по­ве­ли в тем­ни­цю. Все­ре­ди­ні бу­ло ледь сві­тло. Лю­ди ле­жа­ли одне на одно­му чи си­ді­ли у два ря­ди – облич­чям до одної й ін­шої сті­ни. Про­си­дів до шо­стої ран­ку, а по­тім за роз­по­ряд­ком був під­йом. До 23:00 сі­да­ти чи ля­га­ти бу­ло за­бо­ро­не­но.

ПІД СЛІДСТВОМ У ТЮРМІ НА ЛОНЦЬКОГО ПРО­БУВ ДЕВ’ЯТЬ МІ­СЯ­ЦІВ. У ка­ме­рі 3,5 на 4 ме­три бу­ли 30–40 осіб. Па­ра­ша все­ре­ди­ні – всі хо­ди­ли в ков­шик. Нав­про­ти на­шої ка­ме­ри був кар­цер. Там ба­га­то лю­дей із ро­зу­му схо­ди­ли. Осо­бли­во жінки. По­стій­но чу­ли, ні­би хтось б’є ре­ме­нем по сто­лі, а то­ді до­но­си­ли­ся жі­но­чі й ди­тя­чі го­ло­си. Вночі не­мо­жли­во бу­ло спа­ти.

ПІД ЧАС ДОПИТІВ МЕ­НЕ ЗАПИХАЛИ В ШАФУ, де си­дів із зі­гну­ти­ми но­га­ми. Би­ти не бу­ло ко­го: два ра­зи по шиї – і я па­дав на під­ло­гу. Мою спра­ву вів слід­чий Ли­сен­ко. Ка­зав, що був у мо­єї ма­те­рі на об­шу­ку. А во­на три мі­ся­ці не зна­ла, ку­ди я по­дів­ся.

ПІ­СЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ СЛІДСТВА від­ве­зли в тюрму на ву­ли­ці Го­ро­до­цькій. По­рів­ня­но з пер­шою – це був ку­рорт. Ні з то­го ні з сьо­го за­бра­ли з ка­ме­ри і по­са­ди­ли в ”оди­но­чку”. Бу­ло тем­но, бо вікна ви­хо­ди­ли в ко­ри­дор. Ого­ло­сив го­ло­дів­ку. На тре­тю до­бу не міг хо­ди­ти, па­дав. Ме­не ви­кли­кав стар­ший лей­те­нант Ра­діо­нов. Ска­зав йо­му: ”Слід­ство за­кін­чи­ло­ся, мої ма­те­рі­а­ли го­то­ві. Чо­му ме­не по­са­ди­ли в оди­но­чну ка­ме­ру?” Він по­сту­кав паль­цем: ”Кто здесь хо­зяин? Я”.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.