ОДНО­ГО, КО­ЛИ ПО 10–15 ЛЮ­ДЕЙ ГИНУТЬ ЩО­ДНЯ ВАЖ­КО ОПЛАКУВАТИ КОГОСЬ

НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ”ВАТНИКІВ” – У ОДЕСІ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - – Ні.

ПИ­СЬМЕН­НИК І ВЕТЕРАН АТО ВАЛЕРІЙ АНАНЬЄВ про­по­нує зу­стрі­ти­ся в ре­сто­ра­ні на сто­ли­чно­му жи­тло­ма­си­ві По­зня­ки не­по­да­лік йо­го до­му. Сі­да­є­мо бі­ля ві­кна й про­си­мо сти­ши­ти му­зи­ку. Валерій за­мов­ляє са­лат ”Це­зар” і ке­лих су­хо­го чер­во­но­го ви­на.

– Ви­но роз­сла­бляє, – по­яснює. – Вжи­ваю за­мість лі­ків. Пі­сля звіль­не­н­ня з пе­ре­до­вої мав дов­гий час приймати лі­ки для за­спо­ко­є­н­ня нер­во­вої си­сте­ми. Во­ни ду­же до­ро­гі і при­гні­чу­ють. По­чу­ва­є­шся, як овоч. Ні ду­ма­ти не можеш, ні жи­ти, весь час бо­лить го­ло­ва. За­мість них спро­бу­вав вжи­ва­ти пе­ред сном ви­но. Три ро­ки важ­ко бу­ло за­сну­ти. Ви­но по­мо­гло. До цьо­го вза­га­лі не вжи­вав ал­ко­го­лю. За п’ять ро­ків в ар­мії – жо­дної кра­плі. При то­му, що там бу­ха­ють по­стій­но. Спо­ді­ва­ю­ся, за­раз із цим лі­пше.

П’ють, щоб роз­сла­би­тись?

– Про­сто ні в чо­му ін­шо­му не мо­жуть там се­бе зна­йти. Єди­не при­єм­не про­во­дже­н­ня ча­су – зі­бра­ти­ся й на­бу­ха­ти­ся.

Чо­му ви не вжи­ва­ли?

– Востан­нє ви­пив в 11-му кла­сі й пі­сля цьо­го не хо­тів. Не мо­жу пи­ти мі­цні­ше за 16 гра­ду­сів. То­му ві­скі роз­бав­ляю пе­псі. Ром – ви­но­гра­дним со­ком, те­кі­лу – грей­пфру­то­вим.

Ко­ли ман­дру­вав пі­шки Фран­ці­єю, при­га­дую, був ду­же важ­кий і спе­ко­тний день. Про­йшов кі­ло­ме­трів 30–40. До­брав­ся до яко­їсь фер­ми за­но­чу­ва­ти. Ме­ні за ве­че­рею за­про­по­ну­ва­ли ви­но. Я мав ра­зо­вий ста­кан­чик, але ме­ні да­ли ке­лих і по­ясни­ли: ”Це до­ма­шнє ви­но, йо­му 20 ро­ків”. Від­то­ді не п’ю ви­но зі ста­кан­чи­ків. У бо­ка­лі во­но на­віть сма­кує іна­кше.

У по­до­ро­жі пив ви­но пра­кти­чно що­дня. Но­чу­вав у со­бо­рах. Там йо­го не­мі­ря­но. І ду­же хо­ро­ше, до­ма­шнє. За­глу­шав ним біль. Стра­шен­но все бо­лі­ло, бо ін­ко­ли про­хо­див 60 кі­ло­ме­трів за день.

Чо­му пі­сля вій­ни по­да­ли­ся по­до­ро­жу­ва­ти Єв­ро­пою?

– Щоб по­ду­ма­ти. Ка­жуть: мо­жна й удо­ма це зро­би­ти. Але лю­ди весь час по­спі­ша­ють, бі­жать, за­пі­зню­ю­ться. Жи­вуть у де­ко­ра­ці­ях і ві­рять, що це справ­жнє жи­т­тя. Ко­ли ка­жуть, що ро­блять щось за­ра­ди ін­ших, – транс­лю­ють бре­хню. Ні­хто ні­чо­го в цьо­му сві­ті за­ра­ди когось не ро­бить.

Ви за­ра­ди се­бе пі­шли на вій­ну?

– За­ра­ди се­бе. Щоб отри­ма­ти свій мо­раль­ний про­фіт. Не знаю жо­дної лю­ди­ни, яка пі­шла ту­ди за­ра­ди чогось чи когось. Біль­шість ідуть за­ра­ди са­мо­ре­а­лі­за­ції. Хтось – по при­го­ди, хтось – щоб уте­кти від по­бу­ту, хтось – щоб від­чу­ти се­бе чо­ло­ві­ком.

Укра­їн­ське су­спіль­ство роз­ви­ва­є­ться?

– Лю­ди­на в ком­фор­ті де­гра­дує. Для роз­ви­тку по­трі­бна кри­за. У нас кри­за є, то­му су­спіль­ство роз­ви­ва­є­ться. На­віть у Ро­сії во­но роз­ви­ва­є­ться. Ко­ли ба­чу в ін­тер­не­ті, як їхні мен­ти б’ють

Ви­но по­мо­гло

Три ро­ки важ­ко бу­ло за­сну­ти. Не знаю жо­дної лю­ди­ни, яка пі­шла на вій­ну за­ра­ди чогось чи когось

лю­дей, ду­ша ра­діє. Чо­го я маю пе­ре­йма­ти­ся? Во­ни вби­ли 10 ти­сяч укра­їн­ців. На­се­ле­н­ня – слаб­ке, не зда­тне від­по­від­а­ти за вчин­ки вла­ди: ”Мы ни при чем. Это они на­ча­ли вой­ну”.

Що мо­же змі­ни­ти ро­сі­ян?

– Во­ни по­стій­но до­хо­дять до яко­їсь кон­ди­ції не­тер­пі­н­ня, і по­тім від­бу­ва­є­ться пе­ре­за­ван­та­же­н­ня вла­ди. З Ро­сій­ської ім­пе­рії – в Ра­дян­ський Со­юз, з СРСР – у РФ. Їм по­стій­но не да­ють пе­ре­йти ме­жу, де во­ни від без­ви­хо­ді по­чнуть жер­ти одне одно­го. А я хо­чу по­ба­чи­ти, ко­ли це ста­не­ться. І, мо­жли­во, во­ни змі­ня­ться, але тіль­ки ко­ли їм по­пе­рек гор­ла ста­не вла­сна ім­пе­рі­а­лі­сти­чність. То­ді на­ма­га­ти­му­ться жи­ти в ми­рі з ін­ши­ми, пе­ре­ста­нуть шу­ка­ти во­ро­гів. Бо во­ни у них скрізь – єв­реї, чур­ки, ха­чі.

від­чув сво­бо­ду 2014-го по-справ­жньо­му

Як єв­ро­пей­ці, яким ви роз­по­від­а­ли про вій­ну в Укра­ї­ні, став­ля­ться до неї?

– На вій­ну їм на­чха­ти. Якщо еко­но­мі­ці чи бла­го­устрою єв­ро­пей­ців щось за­гро­жу­ва­ти­ме, во­ни ска­жуть: та ну їх у ба­ню, укра­їн­ців. І це бу­де нор­маль­но. Не тре­ба спо­ді­ва­ти­ся, що че­рез нас хтось за­хо­че тер­пі­ти не­зру­чно­сті.

На­ше су­спіль­ство ста­ло гро­ма­дян­ським?

– Із 2014 ро­ку є тен­ден­ція до збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті лю­дей, яким не все одно. Які ро­зу­мі­ють, що від­по­від­а­ють за те, що від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні.

Однак основ­на ма­са лю­дей не змі­ни­ться і за сто ро­ків. Як 1917-го ін­фан­ти­лів лег­ко бу­ло об’єд­на­ти нав­ко­ло га­сла ”Хто був остан­нім – ста­не пер­шим”, так і за­раз зро­би­ти це не­скла­дно. То­му в Ти­мо­шен­ко ви­со­кий рей­тинг. Лю­ди лю­блять по­пу­лі­стів. Мо­жуть на­віть Яну­ко­ви­ча по­вер­ну­ти на пре­зи­ден­та, якщо вмі­ло ни­ми зма­ні­пу­лю­ва­ти. 80 від­со­тків лю­дей – це ін­фан­ти­ли. Їхню дум­ку ба­жа­но ігно­ру­ва­ти. Про­бле­ми на­ста­ють, ко­ли ре­шта 20 від­со­тків актив­но­го на­се­ле­н­ня ста­ють слаб­ки­ми. То­ді ”ва­та” бе­ре вла­ду в кра­ї­ні у свої ру­ки.

Усі змі­ни, що від­бу­ли­ся в на­шій дер­жа­ві, зро­би­ли оці не­бай­ду­жі. Во­ни за­да­ли ве­ктор ру­ху. Ба­га­то що не вда­ло­ся. Але ре­во­лю­ція про­дов­жу­є­ться.

Що галь­мує про­це­си?

– У нас мен­таль­но слаб­ка вла­да. На будь-ко­го з укра­їн­ських мо­жно­влад­ців мо­жна зна­йти ку­пу ком­про­ма­ту. То­му Ро­сія, ма­ю­чи йо­го, кон­тро­лює біль­шість на­ших чи­нов­ни­ків. Плю­ва­ти, хто бу­де пре­зи­ден­том. Го­лов­не, щоб актив­на ча­сти­на на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни по­стій­но збіль­шу­ва­ла­ся. Під її ти­ском ви­рів­ня­є­ться все, вла­да – та­кож.

Ви ка­за­ли, що ми про­гра­ли вій­ну за дум­ки лю­дей.

– Вій­на на Донбасі по­ча­ла­ся са­ме че­рез це. Стрєл­ков при­йшов не з ро­сій­ською ар­мі­єю. Він приїхав і об’єд­нав нав­ко­ло се­бе ін­фан­ти­лів зі Схі­дної Укра­ї­ни – на­ших спів­гро­ма­дян. Ми про­гра­ли вій­ну до по­ча­тку бо­йо­вих дій.

Ви ви­ро­ста­ли в Лу­ган­ську. Бу­ли ін­фан­ти­лом?

– Я не го­во­рю про осо­би­сте, сім’ю, про свій дім. Да­вай­те аб­стра­гу­є­мо­ся від то­го, звід­ки я.

Ком­фор­тно по­чу­ва­ли­ся там в юно­сті? Чо­му у 18 одра­зу пі­шли в ар­мію?

– Бо ін­фан­тиль­ний ідіот. Ото­чив се­бе ілю­зі­я­ми.

Що до­по­мо­гла зро­зу­мі­ти вій­на?

– Лю­ди спри­йма­ють її че­рез істо­рії, кі­но, па­фо­сні ре­чі. Вій­на – це су­ціль­ний бруд. Амо­раль­ність. Але там не­мо­жли­во бре­ха­ти. Біль­шість лю­дей – це тва­ри- ни. Вій­ни від­бу­ва­ю­ться то­му, що во­ни хо­чуть во­ю­ва­ти. Як­би не хо­ті­ли, по­лі­ти­ки мо­гли б що зав­го­дно ка­за­ти, але лю­ди не під­три­ма­ли б їх.

На вій­ні не­ма жа­хів – є прав­да. Бе­реш труп то­ва­ри­ша, все, що від ньо­го за­ли­ши­лось. Кла­деш на ма­ши­ну. Лю­ди ство­ри­ли культ нав­ко­ло смер­ті. А смерть – це про­сто смерть. Важ­ко оплакувати когось одно­го, ко­ли по 10–15 лю­дей гинуть що­дня. На вій­ні не­мо­жли­во гра­ти роль. Там усе ви­ла­зить на­зов­ні. Можеш уби­ти чи зґвал­ту­ва­ти – ти ха­зя­їн сво­їх рі­шень. Твоя си­сте­ма цін­но­стей є єди­ним тво­їм кон­тро­ле­ром.

Був страх за се­бе?

– Там стра­ху не­ма. Ко­ли пі­ді­йма­є­ться адре­на­лін, сві­до­мість від­клю­ча­є­ться.

Ця ”при­го­да” бу­ла вар­та то­го, щоб її спро­бу­ва­ти?

– 2014-й – най­кра­щий рік у моєму жит­ті. То­ді по-справ­жньо­му від­чув сво­бо­ду.

Спри­йма­є­те філь­ми про вій­ну?

– Ду­же лю­блю кі­но. В пер­шу чер­гу див­лю­ся на ньо­го як на кар­ти­ну.

Як оці­ню­є­те ”Кі­бор­гів”?

– Для укра­їн­сько­го кі­но – це ви­со­кий рі­вень. Але укра­їн­ське ди­ви­ти­ся не хо­че­ться. Кви­тки на ньо­го ку­пую ли­ше для то­го, щоб під­три­ма­ти на­шу кі­но­ін­ду­стрію.

Чо­му не по­до­ба­ю­ться ві­тчи­зня­ні філь­ми?

– За­над­то де­ше­ві, а ге­рої – за­над­то ка­ри­ка­тур­ні. Не­має ба­га­то­гран­но­сті й ба­га­то­рів­не­во­сті в сю­же­ті. Ди­вив­ся трей­лер ”Ко­ро­ля Да­ни­ла” (прем’єра істо­ри­чно­го бо­йо­ви­ка Та­ра­са Хи­ми­ча від­бу­де­ться 22 ли­сто­па­да 2018-го. – Кра­ї­на). Грим – де­ше­вий, ко­стю­ми – де­ше­ві, по­ста­нов­ка – де­ше­ва. Ду­ма­єш: ну хоч у пи­лю­ку за­бру­дніть їхні ру­ка­ви. Во­ни ж во­ю­ють.

80 від­со­тків лю­дей – ін­фан­ти­ли. це Їхню дум­ку ба­жа­но ігно­ру­ва­ти

Де на­вча­ли­ся?

– Тіль­ки у шко­лі. Пі­сля по­вер­не­н­ня з вій­ни хо­тів іти вчи­ти­ся. А по­тім за­ду­мав­ся: що ме­ні це дасть? Я ж не кар­діо­хі­рур­гом хо­чу бу­ти, де без ви­щої спе­ці­аль­ної осві­ти не обі­йти­ся. По­трі­бні зна­н­ня мо­жу отри­ма­ти на кур­сах.

Скла­дно бу­ло про­су­ва­ти свою де­бю­тну книж­ку?

– Я у сво­є­му жит­ті ні з чим скла­дним не сти­кав­ся. Якщо чогось не зна­єш, зав­жди мо­жна спи­та­ти.

Да­ва­ли ха­ба­рі?

– Жо­дно­го ра­зу. Ко­ли оформ­лю­вав се­бе при­ва­тним під­при­єм­цем, юрист ска­за­ла: ”При­не­си хо­тя бы шо­ко­лад­ку”. Пи­таю: ”А на­ві­що?” – ”Ку­шать”.

Я її в очі по­слав на х…й.

Вій­на ста­ла мо­жли­вою че­рез те, що десь хтось дав ха­ба­ра. Десь хтось на щось за­крив очі.

Якою по­ба­чи­ли Укра­ї­ну, об’їздив­ши її мі­сяць із пре­зен­та­ці­єю книж­ки?

– У ко­жно­го мі­ста – свій мен­та­лі­тет. Іва­но-Фран­ківськ справ­ляє вра­же­н­ня мі­ста ща­сли­вих лю­дей, яких ні­чо­го не хви­лює. За­по­ріж­жя ви­гля­дає, як ску­пче­н­ня не­ща­сних жи­те­лів із ве­ли­ки­ми про­бле­ма­ми. Те са­ме Хер­сон. Лю­ди – хо­ро­ші, але ду­же бі­дні. І фі­нан­со­во, і ду­хов­но. Най­гір­ша си­ту­а­ція – в Одесі. Во­на не вва- жає се­бе Укра­ї­ною. Їхав у та­ксі. Ро­змов­ляв укра­їн­ською, ска­зав сло­во ”не­ді­ля”. Пе­ре­пи­та­ли: ”Не­ді­ля – это по­не­дель­ник?” Укра­їн­ської не зна­ють аб­со­лю­тно. Там не­має гро­ма­дян. У цен­трі сто­їть пам’ятник Ка­те­ри­ні ІІ. Стіль­ки ”ва­ти” не ба­чив у жо­дно­му ін­шо­му мі­сті.

Те, що Оде­су ще кон­тро­лює укра­їн­ська вла­да, – ди­во. Во­но мо­жли­ве зав­дя­ки та­ким, як Сер­гій Стер­нен­ко (до 2017-го очо­лю­вав обла­сний осе­ре­док ”Пра­во­го се­кто­ра”. Був ор­га­ні­за­то­ром за­кри­т­тя нар­ко­то­чок, ”сміт­тє­вої лю­стра­ції”, про­ти­сто­я­н­ня штур­му обл­держ­адмі­ні­стра­ції про­ро­сій­ськи­ми си­ла­ми, зри­ву кон­цер­ту Ані Ло­рак 2014 ро­ку. – Кра­ї­на).

На за­хо­ді Укра­ї­ни лю­ди ща­сли­ві­ші. Їх мен­ше хви­лює вій­на на Донбасі. Жи­вуть ближ­че до Єв­ро­пи, їздять ту­ди на за­ро­бі­тки. У ”ва­тно­му” За­по­ріж­жі на пре­зен­та­цію книж­ки при­йшли біль­ше со­тні лю­дей. У Він­ни­ці – ле­две 40, і то ви­пад­ко­вих.

Спра­ву Оле­га Сен­цо­ва роз­гля­да­ти­ме Єв­ро­пей­ський суд із прав лю­ди­ни. Чи дасть це ре­зуль­тат?

– Для Ро­сії зда­ти Сен­цо­ва – це слаб­кість. Не ду­маю, що мо­жли­вий офі­цій­ний обмін. Але вже те, що Мо­сква ви­су­ну­ла умо­ви, – це вже ве­ли­че­зний крок упе­ред. Але Шта­ти на них не пі­дуть (РФ го­то­ва обмі­ня­ти Сен­цо­ва на трьох сво­їх гро­ма­дян, за­су­дже­них у США за тор­гів­лю нар­ко­ти­ка­ми і шпи­гун­ство. – Кра­ї­на). Олег – ду­же силь­на лю­ди­на. Я та­ко­го не ви­три­мав би.

У вас не­має від­чу­т­тя, що ви стар­ший за свій вік?

– Усі дру­зі – стар­ші за ме­не на 10 ро­ків, на 20. Усі мої дів­ча­та бу­ли стар­ші на кіль­ка ро­ків. По­мі­тив, що в ото­чен­ні ро­ве­сни­ків по­чу­ва­ю­ся стар­пе­ром.

Грим – ко­стю­ми по­ста­нов­ка де­ше­вий, – де­ше­ві, – де­ше­ва

Іва­но-Фран­ківськ вра­же­н­ня справ­ляє мі­ста ща­сли­вих лю­дей, яких ні­чо­го не хви­лює

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.