ПІ­СЛЯ СХО­ДЖЕ­Н­НЯ ПАЛЬ­ЦІ БУ­ЛИ ЧОРНІ, АЛЕ ВІДІЙШЛИ. А НАПАРНИКУ АМПУТУВАЛИ ВСІ 20

СЕР­ГІЙ БЕРШОВ ТРИЧІ ПІДНІМАВСЯ НА ЕВЕРЕСТ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - текст і фото: Ві­ктор ФОМЕНКО

У ДИ­ТИН­СТВІ ВЕСЬ ЧАС РУХАВСЯ – ФУТ­БОЛ, ВЕЛОСИПЕД,

ПЛА­ВА­Н­НЯ, КОВЗАНИ. А у 15 ро­ків ви­яви­ли про­бле­ми з сер­цем. Ді­а­гноз – ”недостатність мітрального кла­па­на” – по­зна­чи­ли­ся хро­ні­чні ан­гі­ни. Не мо­жна пе­ре­грі­ва­ти­ся, пе­ре­охо­ло­джу­ва­ти­ся, пе­ре­втом­лю­ва­ти­ся. Ко­ли ви­пи­су­вав­ся з лі­кар­ні, спи­тав чи мо­жна за­йма­ти­ся фіз­куль­ту­рою, спор­том. ”Яким спор­том? – від­по­ві­ла лі­кар­ка. – Хо­ди ти­хень­ко-ти­хень­ко”.

У 15 РО­КІВ ВИ­ЯВИ­ЛИ ПРО­БЛЕ­МИ З СЕР­ЦЕМ. ДІ­А­ГНОЗ – ”НЕДОСТАТНІСТЬ МІТРАЛЬНОГО КЛА­ПА­НА”

А ЧЕ­РЕЗ ПІВ­РО­КУ Я ВЖЕ ЗАЙМАВСЯ АЛЬПІНІЗМОМ: СЕКЦІЮ НА ЗАВОДІ ОРГАНІЗУВАВ ВИПУСКНИК ІН­СТИ­ТУ­ТУ. ”Мо­же, про­бі­жиш

крос?” – за­про­по­ну­вав. Я ле­две до­тя­гнув до фі­ні­шу. Але за­їло: як це так – усі бі­жать, а я – ні? По­чав тре­ну­ва­ти­ся що­дня. Ко­ли при під­го­тов­ці до Евересту про­хо­див об­сте­же­н­ня в Ін­сти­ту­ті ме­ди­ко-біо­ло­гі­чних про­блем, в яко­му го­ту­ва­ли ко­смо­нав­тів, ні­хто з лі­ка­рів і сло­ва не ска­зав.

ЯК ПО­ЧИ­НАВ ЗА­ЙМА­ТИ­СЯ АЛЬПІНІЗМОМ, СПОРЯДЖЕННЯ У ВІЛЬНОМУ ПРОДАЖУ НЕ БУ­ЛО. Йо­го ви­го­тов­ля­ла єди­на на всю кра­ї­ну су­дно­верф у Ле­нін­гра­ді. Звід­ти роз­по­ді­ля­ли по аль­пі­ніст­ських та­бо­рах проф­спі­лок – всьо­го в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі їх бу­ло 22. Зві­сно, був де­фі­цит. З від­хо­дів ти­та­ну, який зна­хо­ди­ли на за­вод­ських зва­ли­щах, ви­то­чу­ва­ли скель­ні й льо­до­ві га­ки, а по­тім їх мі­ня­ли на фір­мо­ві че­ре­ви­ки й ней­ло­но­ві мо­туз­ки.

У НАМЕТІ В ГО­РАХ НЕ­МАЄ ВІ­ТРУ, АЛЕ ТЕМ­ПЕ­РА­ТУ­РА ТА­КА Ж,

ЯК І НА ВУ­ЛИ­ЦІ. На ка­мінь чи на лід сте­лиш ка­ре­мат. Ре­чі, які з се­бе зняв, кла­деш під спаль­ний мі­шок або вкри­ва­є­шся ни­ми звер­ху. Кон­ден­сат осі­дає на сте­лі на­ме­ту, і вран­ці нав­ко­ло облич­чя – ба­хро­ма інею. Ви­ліз зі спаль­ни­ка і ку­хлем йо­го аку­ра­тно зі­брав.

ГІРСЬКУ ХВОРОБУ НА­ЗИ­ВА­ЮТЬ ”ГОРНЯТКА”: ГО­ЛОВ­НИЙ БІЛЬ, НУДОТА, БЛЮВОТА, РОЗЛАД КООРДИНАЦІЇ. У ме­не па­ру ра­зів бу­ла – ор­га­нізм не всти­гав аклі­ма­ти­зу­ва­ти­ся. Пе­ре­тер­пів. Хо­ча ро­би­ти це тре­ба до пев­ної ме­жі. Якщо ба­чиш, що лю­ди­на ”го­то­ва”, для екс­тре­ної ева­ку­а­ції по ра­ції ви­кли­ка­єш вер­то­літ. Іна­кше – пнев­мо­нія і на­бряк ле­ге­нів. ДО 1982 РО­КУ РА­ДЯН­СЬКИХ АЛЬ­ПІ­НІ­СТІВ НА ЕВЕРЕСТ НЕ ПУ­СКА­ЛИ. Кошти бу­ли бю­дже­тні, рі­ше­н­ня при­йма­ли на най­ви­що­му рів­ні. Го­лов­на при­чи­на – не олім­пій­ський вид спор­ту.

1961-ГО ЗАПЛАНУВАЛИ ЕКСПЕДИЦІЮ СПІЛЬ­НО З КИТАЙЦЯМИ. Вже і спорядження від­пра­ви­ли, але ар­мія КНР уві­йшла на те­ри­то­рію Ти­бе­ту, по­лі­ти­чна об­ста­нов­ка за­го­стри­ла­ся, й на­шу ко­ман­ду повернули з ае­ро­пор­ту. А ки­тай­ці з на­ши­ми мо­туз­ка­ми успі­шно зі­йшли. Їм, прав­да, не по­ві­ри­ли: во­ни не на­да­ли ві­део- і фо­то­ма­те­рі­а­ли. Ще одна спро­ба бу­ла 1975го. Про­ве­ли від­бір, але по­їзд­ку зно­ву ска­су­ва­ли. На­сту­пну да­ту при­зна­чи­ли на 1980 рік. По­тім сха­ме­ну­ли­ся: в Мо­скві Олім­пі­а­да – яка ще екс­пе­ди­ція? Ви­рі­ши­ли роз­не­сти за ча­сом – по­мі­ня­ли­ся з ка­над­ськи­ми аль­пі­ні­ста­ми. Во­ни пі­шли 1980-го, а ми то­ді тіль­ки по­ча­ли від­бір. Йшли по мар­шру­ту, який са­мі роз­ро­би­ли. Вся екс­пе­ди­ція зайня­ла три мі­ся­ці. Із 18 лю­дей на вер­ши­ну під­ня­ли­ся 11. На­віть за­раз наш шлях за­ли­ша­є­ться най­скла­дні­шим, йо­го ні­хто не по­вто­рив.

ТЕ, ЩО ЗІ­ЙШЛИ НА ЕВЕРЕСТ ВНО­ЧІ, ВИ­ЙШЛО ВИ­ПАД­КО­ВО. Пер­ша двій­ка пі­сля схо­дже­н­ня зу­пи­ни­ла­ся на спу­ску – по­про­си­ли до­по­мо­гу. Ми з Ми­хай­лом Тур­ке­ви­чем взя­ли пе­ре­кус, ки­сень, ком­пот у тер­мо­сах і ви­йшли о шо­стій ве­чо­ра. Штур­мо­вий та­бір був на ви­со­ті 8500 ме­трів, а хло­пці – на 250 ме­трів ви­ще. Ко­ли зу­стрі­ли­ся, від­по­ї­ли їх і на­го­ду­ва­ли. Зв’яза­ли­ся з та­бо­ром по ра­ції: до­зво­ли­те під­ня­ти­ся на го­ру? Зви­чай­но, по­чу­ли ка­те­го­ри­чне ”ні”. Я до хло­пців: чи го­то­ві са­мі йти? По­чув ствер­дну від­по­відь. Даю їм мі­кро­фон ра­діо­стан­ції: по­вто­ріть. І нам до­зво­ли­ли. Че­рез 45 хви­лин бу­ли на вер­ши­ні, на го­дин­ни­ку – 22:22. Че­рез 30 хви­лин на­здо­гна­ли хло­пців і до ран­ку до­по­ма­га­ли їм спу­ска­ти­ся.

ОСОБЛИВОГО ЗА­ХО­ПЛЕ­Н­НЯ НА ВЕР­ШИ­НІ НЕ ВІД­ЧУВ. На­ма­га­ли­ся зро­би­ти фото – у нас бу­ли ”Змі­ни”, спе­ці­аль­но обро­бле­ні га­сом, щоб не за­мер­за­ли. Але без спа­ла­ху ні­чо­го не ви­йшло. А під­твер­дже­н­ня по­трі­бно. За­ли­ши­ли на вер­ши­ні по­ро­жній ба­лон з-під ки­сню, на ньо­му – вим­пел До­не­цько­го аль­пклу­бу і герб Хар­ко­ва. Ко­ли під­ня­ла­ся дру­га гру­па, офі­цер, який сте­жив за по­ряд­ком від Мін­ту­ри­зму Не­па­лу, за­пи­тав по ра­ції: ”Що ви ба­чи­те на вер­ши­ні?” Во­ни пе­ре­ра­ху­ва­ли.

ПІ­СЛЯ ЕВЕРЕСТУ ”ВГОРІ” ДУ­МА­ЛИ: ЯКУ ПРЕ­МІЮ НАМ ДА­ТИ? Це ж не чем­піо­нат сві­ту і не Олім­пій­ські ігри. Ви­рі­ши­ли при­рів­ня­ти до ре­кор­ду Єв­ро­пи – ви­да­ли по дві ти­ся­чі карбованців.

РА­НІ­ШЕ, ЩОБ ЗІЙТИ НА ЕВЕРЕСТ, ТРЕ­БА БУ­ЛО ЗА КІЛЬ­КА РО­КІВ ВПЕ­РЕД ЗАПИСАТИСЯ Й ЗА­ПЛА­ТИ­ТИ. Дозвіл на схо­дже­н­ня ко­шту­вав 2,5 ти­ся­чі до­ла­рів – за всіх чле­нів екс­пе­ди­ції. За­раз тіль­ки за одну лю­ди­ну по­трі­бно за­пла­ти­ти 10 ти­сяч до­ла­рів не­паль­ській сто­ро­ні і шість ти­сяч – Ти­бе­ту. При цьо­му кіль­кість охо­чих об­чи­слю­є­ться со­тня­ми. ДРУ­ГА РАДЯНСЬКА ЕКС­ПЕ­ДИ­ЦІЯ В ГІМАЛАЇ ВІД­БУ­ЛА­СЯ 1989 РО­КУ. Кан­чен­джа­нґа – тре­тя за ви­со­тою вер­ши­на сві­ту, роз­та­шо­ва­на на кор­до­ні Не­па­лу та Ін­дії. Має чо­ти­ри пі­ки. Ви­рі­ши­ли зро­би­ти тра­верс: під­ня­ти­ся на пер­ший і, не спу­ска­ю­чись, прой­ти ін­ші. Пі­сля нас цей мар­шрут теж ні­хто не по­вто­рив.

НАЙПОШИРЕНІША ТАКТИКА СХО­ДЖЕ­Н­НЯ – ГІМАЛАЙСЬКА. Гру­пи пра­цю­ють по чер­зі. Одна про­кла­дає мар­шрут, ін­ша під­но­сить ван­та­жі й від­по­чи­ває, по­тім змі­ню­ють один одно­го. Є ба­зо­вий та­бір, є штур­мо­вий – пе­ред остан­нім рив­ком, і кіль­ка про­мі­жних. Від­ста­ні між ни­ми про­ві­шу­ють мо­туз­ка­ми – так зва­ні пе­ри­ла. У на­ме­ти за­но­си­мо спорядження, про­ду­кти, спаль­ні мі­шки. Ко­ли мар­шрут до штур­мо­во­го та­бо­ру го­то­вий, гру­пи ру­ша­ють на вер­ши­ну одна за одною.

АЛЬПІНІЗМ – ЦЕ СХО­ДЖЕ­Н­НЯ НА ВЕР­ШИ­НИ РІ­ЗНОЇ ВИ­СО­ТИ І СКЛАДНОСТІ. Є скель­ні, ви­со­тні й ви­со­тно-те­хні­чні. Сам ор­га­ні­зо­ву­єш стра­хов­ку і про­кла­да­єш мар­шрут. А ске­ле­ла­зі­н­ня – це спорт у чи­сто­му ви­гля­ді. Є та­ка ди­сци­плі­на – ета­лон­на тра­са: 15-ме­тро­вий стенд і на ньо­му два мар­шру­ти ши­ри­ною по 3 ме­три. Кру­ти­зна – 105 гра­ду­сів. Та­ка со­бі бі­го­ва до­ріж­ка на двох, на якій ре­є­стру­ю­ться ре­кор­ди сві­ту.

ПЕРЕЖИВ ВІДЧАЙ, КО­ЛИ В ГО­РАХ ЗА­ГИ­НУ­ЛА ПЕР­ША ДРУ­ЖИ­НА. Во­на ве­ла експедицію на пік Мон­голь­ської На­ро­дної Республіки на Кав­ка­зі, че­твер­та ка­те­го­рія складності. А я в цей час був в ін­шо­му аль­пі­ніст­сько­му та­бо­рі – при­ймав іта­лій­ців. Що ста­ло­ся, не­зро­зумі­ло. Усі че­тве­ро про­ле­ті­ли 800 ме­трів і за­ги­ну­ли. Звер­ху їх мо­гло зби­ти ка­мі­н­ням або ж хтось зі­рвав­ся і по­тя­гнув за со­бою ін­ших.

1990-ГО ВЛАШТУВАЛИ ЕКСПЕДИЦІЮ НА ПІВ­ДЕН­НУ СТІНУ ЛХОЦЗЕ (ВЕР­ШИ­НА В ГІ­МА­ЛА­ЯХ НА КОР­ДО­НІ КИТАЮ І НЕ­ПА­ЛУ. – КРА­Ї­НА):

ДО 1982 РО­КУ РА­ДЯН­СЬКИХ АЛЬ­ПІ­НІ­СТІВ НА ЕВЕРЕСТ НЕ ПУ­СКА­ЛИ ПІ­СЛЯ ЕВЕРЕСТУ ”ВГОРІ” ДУ­МА­ЛИ: ЯКУ ПРЕ­МІЮ НАМ ДА­ТИ? ВИДІЛИЛИ ПО ДВІ ТИ­СЯ­ЧІ КАРБОВАНЦІВ

8516 МЕ­ТРІВ, ЧЕ­ТВЕР­ТА ЗА ВИ­СО­ТОЮ. Про­тя­жність мар­шру­ту – 3,5 кі­ло­ме­тра. Сті­на вва­жа­ла­ся про­бле­мою сві­то­во­го аль­пі­ні­зму. Усі ві­сім по­пе­ре­дніх екс­пе­ди­цій за­кін­чи­ли­ся нев­да­чею. Ми пі­шли по най­важ­чій ді­лян­ці – цен­траль­ній. Спо­ча­тку – стін­ка в 90 гра­ду­сів. По­тім сні­жно-льо­до­вий схил, і на­ре­шті, клю­чо­ва ді­лян­ка – сті­на. Про­блем одра­зу чо­ти­ри: кру­ти­зна, ске­лі, лід, сніг. У гру­пі бу­ло 16 чо­ло­вік, із них дев’ять – українці. Зі­йшли тіль­ки двоє – я і Володимир Ка­ра­та­єв. У ре­шти – обмо­ро­же­н­ня, хво­ро­би, ви­сна­же­н­ня. Один день ви­тра­ти­ли на по­шу­ки шля­ху. Ніч про­ве­ли у ви­ри­тій пе­че­рі на сні­жно-льо­до­во­му схи­лі. На вер­ши­ну зі­йшли о шо­стій ве­чо­ра на­сту­пно­го дня – вже без ки­сню. СПУСКАЛИСЯ ДО П’ЯТОЇ РАН­КУ. Стою на­го­рі, стра­хую, а на­пар­ник рухається по­віль­но-по­віль­но, зу­пи­ня­є­ться че­рез кожні 2 ме­три, зги­на­є­ться і кричить: бо­лять ну­тро­щі! Це – вплив гі­по­ксії. Але він хоч по­віль­но, але рухався. А я сто­яв не­ру­хо­мо. На­ма­гав­ся во­ру­ши­ти паль­ця­ми рук, бо на но­гах їх уже не від­чу­вав. Пі­сля цьо­го схо­дже­н­ня во­ни бу­ли чорні, але відійшли. А напарнику ампутували всі 20 паль­ців. Як ка­жуть фі­зіо­ло­ги, ки­сне­ве ви­сна­же­н­ня ста­ло­ся на клі­тин­но­му рів­ні.

КІЛЬ­КА РА­ЗІВ ПІ­СЛЯ ЦЬО­ГО НА ЛХОЦЗЕ НА­МА­ГА­ЛИ­СЯ ЗІЙТИ ЯПОНЦІ Й КОРЕЙЦІ. При­чо­му не по на­шо­му ди­ре­кту (схо­дже­н­ня на вер­ши­ну по пря­мій лі­нії. – Кра­ї­на), а пра­ві­ше, по так зва­но­му слов’ян­сько­му шля­ху – про­сті­шо­му. Не змо­гли. І ні в ко­го ще не ви­йшло.

ЧАС ПЕ­РЕ­БУ­ВА­Н­НЯ НА ВЕР­ШИ­НІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОГОДИ НА ГОРІ. На Лхоцзе бу­ли хви­лин п’ять. А на Еве­ре­сті, на який я схо­див тричі, 2000-го про­вів пів­то­ри го­ди­ни. Сон­це і від­су­тність ві­тру: єди­ний ви­па­док, ко­ли отри­мав за­до­во­ле­н­ня. 2005 ро­ку під­ня­ли­ся на вер­ши­ну з Іго­рем Свер­гу­ном. Був мо­роз гра­ду­сів 30. Щоб за­фі­ксу­ва­ти під­йом, я зняв ру­ка­ви­ці, зро­бив фото і ві­део­за­пис. Пі­сля цьо­го пів­го­ди­ни ві­ді­грі­вав паль­ці.

СЬО­ГО­ДНІ МО­ЖНА ЗАРОБИТИ НА КОМЕРЦІЙНИХ ЕКСПЕДИЦІЯХ – КО­ЛИ ВЕДЕШ КОГОСЬ НА ГО­РУ. Ти­ждень то­му був на Мон­бла­ні – най­ви­щій то­чці За­хі­дної Єв­ро­пи: су­про­во­джу­вав бі­зне­сме­на з Хар­ко­ва. У сер­пні на Ель­бру­сі до­по­ма­гав укра­їн­сько-ро­сій­ській гру­пі. На­ве­сні пра­цю­вав на Ші­ша-Пан­гмі – най­ниж­чо­му во­сьми­ти­ся­чни­ку. У та­бо­рі бу­ло че­тве­ро іта­лій­ців, двоє укра­їн­ців, бол­га­рин й уго­рець. У бол­га­ри­на Бо­я­на Пе­тро­ва за спи­ною бу­ло 11 во­сьми­ти­ся­чни­ків. Че­рез ти­ждень він пі­шов із та­бо­ру – хо­тів під­ня­ти­ся ще на одну вер­ши­ну – і не по­вер­нув­ся. Йо­го на­мет зна­йшли за­си­па­ний сні­гом. Або зі­рвав­ся і по­ле­тів у трі­щи­ну, або на­кри­ла ла­ви­на.

ТІ, ХТО ЗІЙШОВ НА ВСІ 14 ВО­СЬМИ­ТИ­СЯ­ЧНИ­КІВ, ПО­ТРА­ПЛЯ­ЮТЬ ДО РЕЙ­ТИН­ГУ МІЖ­НА­РО­ДНОЇ ФЕДЕРАЦІЇ АЛЬ­ПІ­НІ­ЗМУ. Але що це за мар­шру­ти? Кла­си­чні шля­хи – зви­чні й про­сті. Де­які уча­сни­ки бе­руть ін­ди­ві­ду­аль­но­го шер­па-по­мі­чни­ка, який ко­штує від 5 до 15 ти­сяч до­ла­рів. Він не­се ба­ло­ни й ма­ло не при­сті­бає стра­хов­ки. До спор­ту це сто­сун­ку не має. За­те у сві­то­вий топ по­тра­пи­ти ре­аль­но.

ДЖЕНТЛЬМЕНСЬКИЙ НАБІР СПОРЯДЖЕННЯ НА ПРОСТУ ГО­РУ ВКЛЮ­ЧАЄ 20 ПУНКТІВ, на во­сьми­ти­ся­чник – 40–50: льо­до­ру­би, тре­кін­го­ві па­ли­ці, стра­ху­валь­на си­сте­ма, кі­шки, тер­мо­бі­ли­зна, ві­тро­за­хи­сні мем­бран­ні тка­ни­ни, пу­хо­ві кур­тки, ша­пки, оку­ля­ри, ру­ка­ви­ці. Спорядження тягне при­бли­зно на 5 ти­сяч до­ла­рів.

ХО­ТІВ ПОБУВАТИ У ВСІХ ГІР­СЬКИХ СИ­СТЕ­МАХ – ПО­КИ НЕ ВИ­ЙШЛО. У ре­зер­ві за­ли­ши­ли­ся Ан­тар­кти­да, Ав­стра­лія і Но­ва Зе­лан­дія.

СПОРЯДЖЕННЯ ТЯГНЕ ПРИ­БЛИ­ЗНО НА П’ЯТЬ ТИ­СЯЧ ДО­ЛА­РІВ

1 трав­ня 1989 ро­ку гру­па аль­пі­ні­стів під ке­рів­ни­цтвом Сер­гія Бер­шо­ва (край­ній пра­во­руч) під­ня­ли­ся на го­ру Кан­чен­джан­га – го­лов­ну вер­ши­ну гір­сько­го ма­си­ву в Гі­ма­ла­ях. Роз­та­шо­ва­на на кор­до­ні Не­па­лу й Ін­дії. Її ви­со­та – 8586 ме­трів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.