Хо­тів чо­ло­ві­ка зро­би­ти ще ниж­чим. по­жа­лів мар­мур, Але бо він та­кий гар­ний

Шість скуль­птур про­сто не­ба створювали про­тя­гом мі­ся­ця на те­ри­то­рії На­ціо­наль­но­го ком­пле­ксу ”Ек­спо­центр Укра­ї­ни” в Ки­є­ві. Акція про­йшла в рам­ках Між­на­ро­дно­го скуль­птур­но­го сим­по­зі­у­му іме­ні Оле­ксан­дра Ар­хи­пен­ка. Ро­бо­ти вста­нов­лять у скуль­птур­но­му пар­ку, як

Krayina - - КУЛЬТУРА - Во­ни – жит­тє­ствер­дні, текст: Марина НЕПИЙВОДА

ЗОВ­НІ У СКУЛЬПТУРІ ”ТЕМНА РІКА” ЗОБРАЖЕНИЙ ЧОР­НИЙ ПОТІК.

Як ріка ви­гля­дає в мі­сті? За­ку­та в бе­тон. Зна­хо­ди­ться в ка­на­лі, зву­жу­є­ться. Нам зда­є­ться, що в мі­сті ми її мо­же­мо при­ру­чи­ти. Але це – ілю­зія. Бо не зда­тні по­вер­ну­ти те­чію на­зад. Зро­бив фор­му, в якій від­кри­ва­є­ться тіль­ки ча­сти­на. Став­лю пи­та­н­ня, що ва­жли­ві­ше – зов­ні­шнє чи вну­трі­шнє. Чи мо­же ча­сти­на ви­кли­ка­ти ба­жа­н­ня зро­зу­мі­ти, що об’єкт озна­чає за­га­лом. Про­во­джу та­ку ана­ло­гію: ко­ли ди­ви­шся на фра­гмент рі­чки в мі­сті, це ча­сом не справ­ляє вра­же­н­ня. Але, якщо за­че­пи­шся по­гля­дом і спо­сте­рі­га­ти­меш за нею де­кіль­ка хви­лин, по­ди­ви­шся глиб­ше, це мо­же за­ці­ка­ви­ти, схви­лю­ва­ти, ви­кли­ка­ти емо­ції. Та­кі са­мі, ко­ли ба­чиш, як рі­чка роз­ли­ва­є­ться, – і це вра­жає мас­шта­бом. Не зав­жди те, що лежить на по­верх­ні, є та­ким усе­ре­ди­ні. І нав­па­ки.

ВПЕР­ШЕ ПРАЦЮЮ З ГА­БРО. Ця гір­ська по­ро­да трі­шки м’якша за гра­ніт. Але на­ба­га­то твер­ді­ша за мар­мур. Най­по­ши­ре­ні­ший ма­те­рі­ал для пам’ятни­ків. На ньо­му ви­би­ва­ють стра­шні порт­ре­ти на всіх цвин­та­рях Укра­ї­ни. Ви­ко­ри­став, бо тре­ба бу­ло два ко­льо­ри. Він сі­рий, але пі­сля по­лі­ру­ва­н­ня стає чор­ним. Озна­чає при­хо­ва­ність, та­єм­ни­чість, ін­три­гу. Йо­го тон і блиск при­вер­та­ють ува­гу. Бри­ла ва­жи­ла 2,5 тон­ни, а го­то­ва ро­бо­та – до 2 тонн. Це га­бро з Ко­ро­сти­шів­сько­го кар’єру в Жи­то­мир­ській обла­сті. Хо­тів, щоб скуль­пту­ра бу­ла дов­шою. Але ви­до­бу­ти та­кий ка­мінь скла­дно і до­ро­го. То­му ко­ри­гу­вав ескіз під на­яв­ні роз­мі­ри.

МІ­СЯЦЬ ПРА­ЦЮ­ВАВ ЩО­ДНЯ ПО 8–10 ГО­ДИН.

Ви­ко­ри­сто­ву­вав про­фе­сій­ні ал­ма­зні ін­стру­мен­ти. Від по­бу­то­вих для різ­ки бе­то­ну від­рі­зня­ю­ться мі­цні­стю. По­трі­бні для та­кої де­таль­ної оброб­ки. По­лі­ру­вав по­верх­ню до ста­ну скла, по­крив спе­ці­аль­ною рі­ди­ною для за­хи­сту від во­ди. На цю най­ну­дні­шу ча­сти­ну ро­бо­ти пі­шло чо­ти­ри дні. Ві­дрі­за­ти шма­ток ка­ме­ня не­скла­дно. Най­важ­че – до­би­ти­ся на­тяж­ки всіх лі­ній. Щоб з усіх ра­кур­сів не бу­ло ме­ре­хті­н­ня по­верх­ні.

ЦЮ РО­БО­ТУ ЧЕ­РЕЗ ВЕ­ЛИ­КИЙ РОЗМІР НЕ МІГ ВИ­КО­НА­ТИ СА­МО­СТІЙ­НО У СТУДІЇ.

Тре­ба бу­ло по­стій­но ко­ри­сту­ва­ти­ся кра­на­ми. Пі­дні­ма­ти її де­кіль­ка ра­зів, пе­ре­вер­та­ти. Пра­цю­ва­ти у дво­рі.

НЕ СТВОРЮВАВ ”ТЕМНУ РІКУ” ДЛЯ КОНКРЕТНОГО МІ­СЦЯ ЧИ ПРО­СТО­РУ.

За­зви­чай скуль­пто­ри від­штов­ху­ю­ться від ло­ка­ції, ви­вча­ють її, щоб ро­бо­та бу­ла ма­кси­маль­но до­ре­чна. Я за те, щоб скуль­пту­ра са­ма зна­хо­ди­ла своє мі­сце. Не­о­бов’яз­ко­во це має бу­ти пу­блі­чний про­стір. Ідея ство­ри­ти парк скуль­птур у Ки­є­ві – вда­ла. У Ні­меч­чи­ні є мі­сто Мюн­стер, де про­во­дять фе­сти­ва­лі скуль­пто­рів і ви­став­ля­ю­ться їхні ро­бо­ти. За­хід при­ва­блює ба­га­то ту­ри­стів. У нор­везь­ко­му Осло є парк скуль­птур Ві­ге­лан­да. По­ди­ви­ти­ся на них при­їжджа­ють з усьо­го сві­ту.

НАЛЕЖУ ДО ХУ­ДО­ЖНИ­КІВ, ЯКІ РО­БЛЯТЬ ФІГУРАТИВ.

Пе­ре­ва­жно зо­бра­жаю люд­ське ті­ло. Це не гі­пер­ре­а­лізм чи ре­а­лізм. Опра­цьо­вую фі­гу­ри з то­чки зо­ру істо­рії ми­сте­цтва й су­ча­сно­сті. Не ба­чу сен­су ро­би­ти аб­стра­кцію. Хо­чу ви­сло­ви­ти стан су­ча­сної лю­ди­ни. На­даю пе­ре­ва­гу та­кій пла­сти­ці, в якій ви­бу­до­вую люд­ські фі­гу­ри як ар­хі­те­кту­ру.

”ТЕМНА РІКА”, га­бро, скуль­птор Пе­тро ГРОНСЬКИЙ

НЕ ЗАВ­ЖДИ ТЕ, ЩО ЛЕЖИТЬ НА ПО­ВЕРХ­НІ, Є ТА­КИМ УСЕ­РЕ­ДИ­НІ. І НАВ­ПА­КИ ”ДВОЄ”, мар­мур, скуль­птор Володимир КОЧМАР

У МО­ЇЙ КОМПОЗИЦІЇ – ДВІ СКУЛЬ­ПТУ­РИ. Це чо­ло­вік і жін­ка, що ні­би йдуть ра­зом, див­ля­ться впе­ред. Жи­т­тя – дра­ма­ти­чне й тра­гі­чне. Але лю­ди­на рухається, розрізає про­стір – хо­че цьо­го чи ні. Пра­гнув пе­ре­да­ти цей стан.

У ФІГУР ОБРІЗАВ РУ­КИ, БО ШУКАВ РИТМ. Хо­тів чо­ло­ві­ка зро­би­ти ще ниж­чим. Але по­жа­лів мар­мур, бо він та­кий гар­ний. Тре­ба бу­ло ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти по ма­кси­му­му. Чо­ло­ві­ча

ЛЮ­ДИ­НА РУХАЄТЬСЯ, РОЗРІЗАЄ ПРО­СТІР – ХО­ЧЕ ЦЬО­ГО ЧИ НІ

фі­гу­ра ма­ла бу­ти шир­шою і ниж­чою, а жі­но­ча – ні­би під­не­се­на. Ро­з­гля­дав го­ло­ву як кра­си­ву жи­ву ва­зу, що мо­же за­го­во­ри­ти. На­ма­гав­ся зро­би­ти ці скуль­пту­ри з на­че пуль­су­ю­чим все­ре­ди­ні жи­т­тям.

СКУЛЬ­ПТУ­РИ ЄГИПТУ, ЯКІ ТАК СА­МО РОЗРІЗАЮТЬ ПРО­СТІР ПО­ГЛЯ­ДОМ, ВИ­КЛИ­КА­ЮТЬ У МЕ­НЕ ПОЗИТИВНІ ЕМО­ЦІЇ. 48 ро­ків, скуль­птор

На­ро­див­ся у се­лі Пу­сто­ми­ти Го­ро­хів­сько­го ра­йо­ну на Во­ли­ні. Ба­тько пра­цю­вав ша­хта­рем, ма­ти – бу­ді­вель­ни­цею. За­кін­чив ху­до­жньо-про­ми­сло­вий ін­сти­тут у Хар­ко­ві. Ви­кла­дає ма­лю­нок і скуль­пту­ру в там­те­шньо­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті бу­дів­ни­цтва й ар­хі­те­кту­ри.

З 1994 ро­ку бе­ре участь у ви­став­ках і сим­по­зі­у­мах. Ла­у­ре­ат му­ні­ци­паль­ної пре­мії Хар­ко­ва. 2008-го отри­мав гран-прі за скуль­пту­ру ”Адам і Єва” на Все­укра­їн­ській трі­є­на­ле скуль­пту­ри. Ав­тор ме­мо­рі­аль­них до­щок, бю­стів і пам’ятни­ків. У По­кров­сько­му на Дні­про­пе­тров­щи­ні ро­бив пам’ятник ота­ма­ну Сір­ку, в Хар­ко­ві – ар­хан­ге­лу Гав­ри­ї­лу. Окре­мі ро­бо­ти збе­рі­га­ю­ться в му­зе­ях і га­ле­ре­ях Ки­є­ва та Хар­ко­ва. Са­до­во-пар­ко­ві скуль­пту­ри сто­ять у Ки­таї, Ка­на­ді, Фран­ції, Іта­лії, Швей­ца­рії, Ту­реч­чи­ні, Япо­нії. Жи­ве і пра­цює в Хар­ко­ві. Одру­же­ний. Має двох си­нів хо­ча без рук чи ніг. По­за ча­сом і про­сто­ром: ні­би за­ви­сли у ві­чно­сті, від­сто­ро­не­ні від со­ці­у­му. Не пов’яза­ні з по­бу­том.

КО­ЛИ У ФІ­ГУ­РИ ЧОГОСЬ НЕ­МАЄ – НА­ПРИ­КЛАД ПЛЕЧА ЧИ ВУХА – ЦЕ ДАЄ МО­ЖЛИ­ВІСТЬ СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ НА ФРАГМЕНТІ.

Ко­ли все є, ні­хто по­гля­дом до вуха не до­хо­дить. А якщо зро­би­ти окре­мо, всі ми­лу­ва­ти­му­ться цим пла­сти­чним еле­мен­том. У да­но­му ви­пад­ку скон­цен­тру­вав­ся на тор­сі. Даю гля­да­чу мо­жли­вість до­ду­ма­ти ре­шту.

ПРИ­ВЕ­ЗЛИ БА­ГА­ТО МАРМУРУ. Це був один блок. Роз­ко­лов йо­го і зро­бив дві скуль­пту­ри. Ви­йшло ду­хов­не ці­ле – чо­ло­ві­че й жі­но­че на­ча­ло. Їх мо­жна об’єд­на­ти ра­зом, спи­на до спи­ни. Бу­де, як одна лю­ди­на. Ко­жна ро­бо­та ва­жить 2,5–3 тон­ни.

ВИ­КО­РИ­СТО­ВУ­ВАВ ЕЛЕКТРОІНСТРУМЕНТИ. Фа­кту­ру во­лос­ся ро­бив вру­чну. Шлі­фу­вав та­кож вру­чну. Іна­кше з мар­му­ром пра­цю­ва­ти не­мо­жли­во – ма­шин­ка дає гра­ні.

Скуль­пту­ра ”Темна ріка” Пе­тра Грон­сько­го ви­го­тов­ле­на з гір­ської по­ро­ди га­бро. Її ви­до­бу­ва­ють у Ко­ро­сти­шів­сько­му кар’єрі на Жи­то­мир­щи­ні

Оби­дві ча­сти­ни скуль­птур­ної композиції ”Двоє” Володимира Ко­чма­ра зро­бле­ні з одно­го мар­му­ро­во­го бло­ка. Ко­жна ва­жить по дві з по­ло­ви­ною тон­ни

Володимир КОЧМАР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.