Біля вдови стояло ба­га­то переодягнених кагебістів. Фотографували всіх на похороні

ВАСИЛЬ МАКУХ СПАЛИВ СЕ­БЕ НА ХРЕЩАТИКУ

Krayina - - ІСТОР ІЯ - Текст: Оле­ксандр ГАНДЗІЙ

Отець Оле­ксандр по­го­див­ся, що це не бу­ло са­мо­губ­ство від слаб­ко­сті

Еле­ктрик Василь Макух спалив се­бе на Хрещатику 5 ли­сто­па­да 1968 ро­ку – на знак про­те­сту про­ти ру­си­фі­ка­ції Укра­ї­ни. Йо­го вчи­нок за ра­дян­ської влади за­мов­чу­ва­ли. Про жи­т­тя Ва­си­ля Ма­ку­ха роз­по­від­ає кра­є­зна­вець із Дні­пра Юрій ДЕНИСЕНКО, 57 ро­ків

– ПРО ПРОТЕСТ ВА­СИ­ЛЯ МА­КУ­ХА В РА­ДЯН­СЬКІ ЧА­СИ НЕ ГО

ВОРИЛИ. Я про ньо­го ді­знав­ся 2006-го на зі­бран­ні у спіл­ці ре­пре­со­ва­них. Ві­дві­дав мо­ги­лу Ва­си­ля. По­зна­йо­мив­ся з йо­го дру­жи­ною Лі­ді­єю Іва­нів­ною і ді­тьми. За­ці­ка­ви­ло став­ле­н­ня цер­кви до са­мо­спа­ле­н­ня. Отець Оле­ксандр із хра­му Ан­то­нія і Фе­о­до­сія Пе­чер­ських по­го­див­ся, що це не бу­ло са­мо­губ­ство від слаб­ко­сті. Йо­го тре­ба спри­йма­ти як во­ї­на, який ки­нув­ся у свій остан­ній бій. Не бачив ін­шо­го спосо­бу впли­ну­ти на си­ту­а­цію в кра­ї­ні. Василь Макух на­ро­див­ся 14 ли­сто­па­да 1927 ро­ку в се­лі Ка­рів – те­пер Со­каль­ський ра­йон на Львів­щи- ні. Пі­сля при­хо­ду ту­ди ра­дян­ських військ 1944-го по­дав­ся до Укра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії. Мав псев­до ”Ми­ко­ла”. Під час роз­від­ки по­тра­пив у за­сід­ку. Ку­лею пе­ре­би­ло пра­ву но­гу ви­ще ко­лі­на, зне­при­том­нів. Отя­мив­ся – аре­што­ва­ний. Про­о­пе­ру­ва­ли не­вда­ло. Та но­га ста­ла ко­ро­тшою на 2 сан­ти­ме­три. Шку­тиль­гав до кін­ця жи­т­тя.

Ва­си­ля за­су­ди­ли до 10 ро­ків та­бо­рів і п’яти – за­сла­н­ня в Мор­до­вії.

Зем­ля­ки, які ра­зом із ним від­бу­ва­ли по­ка­ра­н­ня, зга­ду­ють, що хо­див у ви­ши­тих со­ро­чках. Пі­дмо­вив кіль­кох ро­би­ти під­коп і ті­ка­ти. За­дум не вдав­ся – че­рез ви­со­кий рі­вень во­ди. У СИБІРСЬКОМУ СПЕЦПОСЕЛЕННІ ВАСИЛЬ МАКУХ ПРА­ЦЮ­ВАВ МЕХАНІКОМ НА ЕЛЕВАТОРІ. Жін­ки за­ки­да­ли ло­па­та­ми зер­но на стрі­чку. Се­ред них бу­ла йо­го май­бу­тня дру­жи­на Лі­дія За­па­ра. Її ма­ти померла, а ба­тько пі­шов у пар­ти­за­ни. Жи­ла з ма­чу­хою, яка бу­ла ар­тис­ткою. Їх нім­ці взя­ли в кон­цер­тну бри­га­ду та ви­ве­зли в Ні­меч­чи­ну. Ви­сту­па­ли пе­ред сол­да­та­ми. Пі­сля вій­ни Лі­дія по­вер­ну­ла­ся у Дні­про­пе­тровськ. За зра­ду ба­тьків­щи­ни 1946-го її за­су­ди­ли на та­кий же тер­мін, як і Ва­си­ля. У та­бо­рі за­хво­рі­ла, ма­ла се­псис і зне­при­том­ні­ла. Василь Оме­ля­но­вич її на ру­ках від­ніс до фельд­ше­ра – вря­ту­вав жи­т­тя Лі­дії. Во­ни по­ко­ха­ли одне одно­го. Лі­дія звіль­ни­ла­ся на два ро­ки ра­ні­ше за Ва­си­ля. Че­ка­ла йо­го, пе­ре­пи­су­ва­ли­ся. Пі­сля по­вер­не­н­ня ска­зав, що одру­жи­ти­ся не мо­же. Мов­ляв, є спра­ви, про які він не мо­же говорити ні­ко­му.

Однак во­ни та­ки по­бра­ли­ся. Ро­ди­ні Лі­дії на­ле­жав не­до­бу­до­ва­ний дім на три кім­на­ти – на ву­ли­ці По­же­жній (у те­пе­рі­шньо­му Дні­прі). Там обла­шту­ва­ли жи­тло. 1958-го на­ро­ди­ла­ся донь­ка Оль­га. За два ро­ки – син Во­ло­ди­мир. Чо­ло­вік, бу­ва­ло, бід­кав­ся, що дру­жи­ні до­ве­де­ться ро­сти­ти їх са­мій: ”Як же то­бі важ­ко бу­де без мене”. Василь Макух за­кін­чив ве­чір­ню шко­лу. По­сту­пав у пе­дін­сти­тут, але че­рез біо­гра­фію не прийня­ли. Лі­дія пра­цю­ва­ла ку­ха­рем у ка­фе на за­лі­зни­чно­му вок­за­лі. Ра­йон, у якому ме­шка­ли, був одним із най­не­без­пе­чні­ших у мі­сті. Там жи­ло ба­га­то пи­я­ків. То­му Василь ча­сто ви­хо­див зу­стрі­ча­ти дру­жи­ну пі­сля ро­бо­ти. Сам не пив. Хоч лю­бив при­йма­ти і при­го­ща­ти го­стей.

За­хво­рі­ла, ма­ла се­псис і зне­при­том­ні­ла

ДІ­ТИ ВА­СИ­ЛЯ І ЛІ­ДІЇ СПІЛКУВАЛИСЯ УКРА­ЇН­СЬКОЮ. Їх у шко­лі за це дра­жни­ли. Це обу­рю­ва­ло батька: ”Як же так! Лю­ди­на не мо­же роз­мов­ля­ти рі­дною мо­вою у шко­лі”. Василь Макух ли­сту­вав­ся з при­хиль­ни­ка­ми укра­їн­ських ідей. За­кін­чу­вав зав­жди фра­зою ”Сла­ва Укра­ї­ні”. Їздив до дру­зів у До­нецьк, Сі­вер­сько­до­нецьк і в рі­дне се­ло Ка­рів Со­каль­сько­го ра­йо­ну на Львів­щи­ні. По­мі­чав, що за ним сте­жать. Під­си­ла­ли се­ксо­тів, які на­ма­га­ли­ся з ним за­ве­сти від­вер­ті роз­мо­ви. Не бо­яв­ся говорити про ру­си­фі­ка­цію й по­не­во­ле­н­ня Укра­ї­ни. Якось Лі­дія на­ма­га­ла­ся вга­му­ва­ти

йо­го за­пал: ”Жи­вуть же ін­ші за ра­дян­ської влади”. Василь від­по­вів: ”Хі­ба це жи­т­тя?”

У ве­ре­сні 1968-го по­їхав у своє се­ло. До­ро­гою за­лив у бан­ку 3 лі­три бен­зи­ну. Ко­ли хтось пи­тав про неї – ка­зав, що то яблу­чний сік. Поставив її на львів­сько­му вок­за­лі у ка­ме­ру схо­ву. У Ка­ро­ві пі­шов на спо­відь. Свя­ще­ни­ку роз­по­вів, що хо­че спа­ли­ти се­бе. Про цей на­мір ска­зав і там­те­шньо­му дру­гу Гри­го­рі­є­ві Мен­ту­ху. Пле­мін­ни­ця Яро­сла­ва Осми­лов­ська про­во­джа­ла Ва­си­ля Оме­ля­но­ви­ча у Львові – до Ки­є­ва. Зга­ду­ва­ла, що пе­ред від’їздом він ба­га­то те­ле­фо­ну­вав і пи­сав ко­мусь. Лі­дії Макух при­снив­ся сон. Ні­би во­ни з Ва­си­лем він­ча­ю­ться. На ній – чор­ні су­кня і фа­та. Свя­ще­ник ви­во­дить її з цер­кви і ка­же: ”Іди до ді­тей”. За­кри­ває за нею во­ро­та. Василь за­ли­ша­є­ться по ін­ший бік.

”Усе йо­го жи­т­тя –

са­мо­від­да­на, без­ко­ри­сна лю­бов до Укра­ї­ни й укра­їн­ців. Василь чі­тко бачив рі­зни­цю між мі­сце­вим на­се­ле­н­ням і зай­да­ми. Ро­зу­мів, що во­ни – ан­ти­по­ди. Мо­жли­во, як­би ці лю­ди по­во­ди­ли­ся скром­ні­ше і куль­тур­ні­ше, то Василь прийняв би по­зи­цію збли­же­н­ня, схо­жо­сті. Але по­всю­ди в Укра­ї­ні на­са­джу­ва­ли­ся без­бо­жність, пи­я­цтво і не­хлюй­ство”, – ДО КИ­Є­ВА ПРИБУВ 5 ЛИ­СТО­ПА­ДА 1968-ГО. На­пе­ре­до­дні рі­чни­ці вста­нов­ле­н­ня ра­дян­ської влади і дня ви­зво­ле­н­ня від фа­ши­стів до сто­ли­ці з’їха­ло­ся чи­ма­ло офі­цій­них де­ле­га­цій. На Хрещатику Василь Макух від­пра­вив лист із по­ясне­н­ням сво­го вчин­ку до пер­шо­го се­кре­та­ря ЦК КПУ Пе­тра Ше­ле­ста. Хо­тів при­вер­ну­ти ува­гу до по­не­во­ле­н­ня Укра­ї­ни й агре­сії про­ти Че­хо­сло­вач­чи­ни, ку­ди СРСР увів тан­ки. Василь ви­йшов із під’їзду бу­дин­ку №27 на Хрещатику, облив се­бе бен­зи­ном і під­па­лив. По­біг у на­прям­ку до те­пе­рі­шньо­го майдану Не­за­ле­жно­сті. Кри­чав: ”Геть ко­ло­ні­за­то­рів! Хай жи­ве віль­на Укра­ї­на!” Якась жін­ка на­ки­ну­ла на ньо­го шу­бу. Та во­на зле­ті­ла. Вій­сько­вий на­крив Ма­ку­ха ши­не­лею. Се­ред оче­вид­ців був чо­ло­вік із йо­го рі­дно­го се­ла – Ми­ко­ла Ма­зур. Упі­знав Ва­си­ля. Так удо­ма ді­зна­ли­ся прав­ду.

”Швид­ка” до­ста­ви­ла Ва­си­ля Оме­ля­но­ви­ча в лі­кар­ню, він ще го­во­рив. На­ма­га­ли­ся вря­ту­ва­ти. Ро­зра­хо­ву­ва­ли до­пи­та­ти й ді­зна­ти­ся про під­піль­ну ор­га­ні­за­цію.

Лі­ка­рі по­ці­ка­ви­ли­ся, на­ві­що зро­бив це. Мов­ляв, про ньо­го ж усе одно ні­хто не ді­зна­є­ться. Від­по­вів: ”Cин мій знає”. Ма­буть, мав на ува­зі, що він так ви­хо­вав си­на, що той про­дов­жить йо­го спра­ву.

”Ра­діо Сво­бо­да” по­ві­до­ми­ло про вчи­нок Ва­си­ля Ма­ку­ха. 6 ли­сто­па­да він по­мер.

”Жи­вуть же ін­ші за ра­дян­ської влади”. – ”Хі­ба це жи­т­тя?”

Ро­зра­хо­ву­ва­ли до­пи­та­ти і ді­зна­ти­ся про під­піль­ну ор­га­ні­за­цію

КАГЕБІСТИ СКА­ЗА­ЛИ ЛІ­ДІЇ МАКУХ, ЩО ЇЇ ЧО­ЛО­ВІК ВАЖ­КО ЗАХВОРІВ. Во­на з ку­мом Іва­ном Ци­бу­хом по­їха­ла до Ки­є­ва. Їх про­три­ма­ли в хо­ло­дній кім­на­ті всю ніч. То­ді по­ве­зли в морг, по­ві­до­ми­ли про са­мо­спа­ле­н­ня. Дру­жи­ні за­бо­ро­ни­ли роз­по­від­а­ти про обго­рі­ле ті­ло чо­ло­ві­ка. В до­мі про­ве­ли об­шук. Хо­ті­ли зна­йти до­ка­зи зв’яз­ків із на­ціо­на­лі­сти­чним під­пі­л­лям. Сте­жи­ли за бу­дин­ком. Ро­зра­хо­ву­ва­ли, що хтось із спіль­ни­ків при­йде по­про­ща­ти­ся.

Не до­зво­ли­ли за­но­си­ти до бу­дин­ку й від­кри­ва­ти до­мо­ви­ну. Біля вдови на похороні стояло ба­га­то пе­ре­в­дя­гне­них кагебістів. Фотографували всіх. Та з по­бра­ти­мів ні­ко­го не бу­ло. Зна­ли, що за ни­ми сте­жать. Це бу­ло 14 ли­сто­па­да – день на­ро­дже­н­ня по­кій­но­го і йо­го си­на Во­ло­ди­ми­ра. На мо­ги­лі по­ста­ви­ли не­при­мі­тний ме­та­ле­вий обе­ліск.

Та­єм­ний лист Ко­мі­те­ту дер­жав­ної без­пе­ки УРСР до Цен­траль­но­го ко­мі­те­ту Ко­му­ні­сти­чної пар­тії Укра­ї­ни про смерть Ва­си­ля Ма­ку­ха, 6 ли­сто­па­да, 1968 рік Віктор Ту­піл­ко, за­снов­ник му­зею ”Смо­ло­скип” у До­не­цьку й ав­тор фільму ”Василь Макух. Віль­ний син не­віль­но­го на­ро­ду”

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.