Ти не са­мо­тнiй

Krylati - - Промiнець - Пі­дго­ту­вав Пав­ло Ло­єк

Це­ре­мо­нія на­го­ро­дже­н­ня три­ва­ла вже дру­гу го­ди­ну. Ба­тько був ду­же кра­си­вим у но­во­му ко­стю­мі, си­ді­н­ня у за­лі – м’яки­ми. Скрізь бу­ли не­зна­йо­мі лю­ди, і хло­пчик від­чув се­бе ні­яко­во і на­віть трі­шки са­мо­тньо. Не­вдов­зі та­то пі­ді­йшов до ньо­го, три­ма­ю­чи у ру­ках кві­ти та па­ку­нок: – Ось ія!

– Та­ту, а ти зав­жди бу­деш зі мною?!

– Зав­жди! – обійняв­ши, ска­зав та­тусь.

– А чо­му ж то­ді ді­дусь хво­рів і по­ки­нув нас?

– Син­ку, але ж ді­дусь те­пер жи­ве у на­ших сер­цях!

Ми йо­го так са­мо лю­би­мо і пам’ята­є­мо.

– Але чо­му?

– Одно­го ра­зу Ісус узяв сво­їх учнів Пе­тра, Яко­ва та Іва­на на го­ру, щоб по­мо­ли­ти­ся. Ко­ли Він мо­лив­ся, Йо­го облич­чя змі­ни­ло­ся, а одяг за­ся­яв. Бог до­зво­лив Іл­лі та Мой­се­є­ві по­вер­ну­ти­ся на­зад на зем­лю, щоб роз­мов­ля­ти з Ісу­сом. І во­ни по­ві­до­ми­ли Ісу­со­ві про те, що Йо­го ма­ють ро­зіп’яти. Учнів у той час змо­рив сон, а ко­ли во­ни про­ки­ну­лись – по­ба­чи­ли Ісу­са у бли­ску­чо­му сяй­ві та двох чо­ло­ві­ків. Ра­птом на­су­ну­ла хма­ра, а з неї про­лу­нав го­лос: «Це (го­во­рив про Ісу­са) син Мій ви­бра­ний. Йо­го слу­хай­те!».

– Ісус теж жи­ве на не­бі!

– Си­но­чку, Ісус во­скрес і те­пер та­кож жи­ве у на­ших сер­цях. То­му ні­ко­ли не бій­ся, бо си­ла лю­бо­ві, яка жи­ве у тво­є­му сер­ці, силь­ні­ша за бу­дья­кий страх і зло.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.