Шля­хе­тні ман­дрів­ки Укра­ї­ною

Ан­на ДАНИЛЬЧУК — про­ре­ктор із на­у­ко­во­пе­да­го­гі­чної ро­бо­ти, єв­ро­ін­те­гра­ції та ро­бо­ти зі сту­ден­та­ми Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки, бло­гер «Дня» — ре­ко­мен­дує кіль­ка мар­шру­тів, що зда­тні від­во­лі­кти, на­ди­хну­ти та по­вер­ну­ти в

Marshrut №1 - - Зміст -

У ди­тин­стві ми ча­сто уяв­ля­є­мо се­бе шля­хе­тни­ми ге­ро­я­ми ле­генд і опо­від­ок. Про­те ша­ле­ний ритм жи­т­тя, від­су­тність ча­су на роз­мір­ко­ву­ва­н­ня та спо­гля­да­н­ня по­сту­по­во роз­ві­ю­ють ди­тя­чі мрії і пе­ре­тво­рю­ють світ на ве­ли­ке зма­га­н­ня, від яко­го ор­га­ні­зму іно­ді по­трі­бен пе­ре­по­чи­нок. Для цьо­го чу­до­во під­хо­дять мі­сте­чка, роз­та­шо­ва­ні по оби­два бо­ки Дні­пра, пе­ре­ві­ре­ні на вла­сно­му ман­дрів­но­му до­сві­ді. Во­ни не є цен­тра­ми су­ча­сно­го по­лі­ти­чно­го жи­т­тя чи го­лов­ни­ми те­ри­то­рі­аль­но-адмі­ні­стра­тив­ни­ми пун­кта­ми на ма­пі Укра­ї­ни, про­те зда­тні вра­зи­ти ви­шу­ка­ною атмо­сфе­рою ми­ну­ло­го.

Ба­ту­рин (фо­то 1) — дав­ня ре­зи­ден­ція геть­ма­нів Лі­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни — Іва­на Ма­зе­пи, Пи­ли­па Ор­ли­ка, Ки­ри­ла Ро­зу­мов­сько­го. Май­же ко­жен бу­ди­нок і сад тут пам’ятає ко­тро­гось зі сво­їх го­спо­да­рів. У Ба­ту­ри­ні та­кож чи не най­кра­ще усві­дом­лю­є­ться одві­чне пра­гне­н­ня Укра­ї­ни по­збу­ти­ся ро­сій­ських пут і зрад — про це роз­ка­жуть у за­по­від­ни­ку «Ге­тьман­ська сто­ли­ця». 2 ли­сто­па­да 1708 р. мо­сков­ські вій­ська за на­ка­зом Пе­тра І зруй­ну­ва­ли мі­сто, жер­тва­ми по­гро­му ста­ли по­над 14 ти­сяч укра­їн­ців. Сьо­го­дні від­нов­ле­на Ба­ту­рин­ська ци­та­дель за­ці­ка­вить ша­ну­валь­ни­ків вій­сько­вої істо­рії, а па­лац Ро­зу­мов­ських вра­жає мі­сти­чни­ми істо­рі­я­ми. Роз­по­від­а­ють, що по но­чах тут і до­сі від­бу­ва­ю­ться ба­ли, грає му­зи­ка, а го­стей при­ймає сам Ки­ри­ло Ро­зу­мов­ський. Про­те най­біль­ший слід у Ба­ту­ри­ні за­ли­шив Іван Ма­зе­па. Ко­жна ча­сти­на мі­ста і йо­го око­лиць збе­рі­гає пам’ять про жи­т­тя цьо­го ве­ли­ко­го укра­їн­ця — бо­роть­бу за на­шу дер­жав­ність, під­лі зра­ди, ро­ман­ти­чну істо­рію ко­ха­н­ня із Мо­трею Ко­чу­бей та ве­ли­че­зну про­сві­тни­цьку ро­бо­ту.

Зов­сім по­руч роз­та­шо­ва­не се­ло Со­ки­рин­ці (фо­то 2), яке при­лу­цький пол­ков­ник Гнат Га­ла­ган отри­мав у свою во­тчи­ну ра­зом із чо­тир­ма ти­ся­ча­ми крі­па­ків за вже зга­да­ну зра­ду Ма­зе­пи й під­трим­ку Пе­тра І. Ко­за­ки про­кля­ли йо­го за по­гром За­по­розь­кої Сі­чі 1709 ро­ку, який був ви­явом пол­ков­ни­ко­вої вдя­чно­сті ца­рю за при­зна­че­н­ня у Чи­ги­рин. Та­рас Шев­чен­ко не раз на­зи­вав Гна­та Га­ла­га­на по­га­ним. Пав­ло Га­ла­ган, да­ле­кий онук зра­дли­во­го пол­ков­ни­ка, ви­пра­вив чи­ма­ло ро­дин­них по­ми­лок і пе­ре­тво­рив Со­ки­рин­ці на укра­їн­ський Пар­нас. Нав­ко­ло па­ла­цу, збу­до­ва­но­го на по­ча­тку ХІХ сто­лі­т­тя у сти­лі ам­пір, ви­ру­ва­ло куль­тур­не жи­т­тя — за­сно­ва­но крі­па­цький те­атр і хор, на го­сти­ну сю­ди при­їзди­ли Ли­сен­ко і Ку­ліш, Шев­чен­ко й Чу­бин­ський, тут про­жи­вав ви­да­тний укра­їн­ський ко­бзар Остап Ве­ре­сай.

Де­сять яр­мар­ків на рік пе­ре­тво­ри­ли Бер­ди­чів (фо­то 3) у ХІХ сто­літ­ті на че­твер­те за ве­ли­чи­ною і зна­чи­мі­стю мі­сто Укра­ї­ни. Збу­до­ва­ний на па­гор­бі мо­на­стир Бо­сих Кар­ме­лі­тів став цен­тром ка­то­ли­цько­го па­лом­ни­цтва по­се­ред єв­рей­сько­го мі­ста, а ста­рі бу­дин­ки і до­сі «тан­цю­ють поль­ку — одні на­хи­ле­ні впра­во, ін­ші — влі­во, ще ін­ші — на­пе­ред», — за сло­ва­ми фран­цузь­ко­го кла­си­ка Баль­за­ка, який він­чав­ся у бер­ди­чів­сько­му ко­сте­лі Свя­тої Вар­ва­ри. Істо­рія йо­го ко­ха­н­ня з Еве­лі­ною Ган­ською ста­ла сю­же­том ба­га­тьох кни­жок. А кла­сик бри­тан­ської лі­те­ра­ту­ри Джо­зеф Кон­рад тут на­ро­див­ся. Про йо­го над­зви­чай­ну до­лю, ка­пі­тан­ські по­до­ро­жі, лі­те­ра­тур­ні та­лан­ти та осо­би­сте жи­т­тя роз­ка­жуть у ма­лень­ко­му, ці­рід­кі­сних ка­во­му та уль­тра­су­ча­сно­му му­зеї Кон­ра­да. Ще в Бер­ди­че­ві є му­зей єв­рей­ства, чи­ма­ло ар­хі­те­ктур­них пам’яток, ді­ю­чі си­на­го­ги, сма­чню­че пи­во і своя, осо­бли­ва атмо­сфе­ра, а в 1917 ро­ці ко­мен­дан­том мі­ста був сам Пав­ло Ско­ро­пад­ський.

Ду­бно та Острог (фо­то 4) — ста­ро­дав­ні лі­то­пи­сні мі­сте­чка із за­хо­пли­вою істо­рі­єю, ті­сно пов’яза­ною зі шля­хет­ськи­ми ро­да­ми Во­ли­ні. Князь Ко­стян­тин Острозь­кий у 1492 ро­ці звів у Ду­бно кам’яний за­мок, який із ча­сом пе­ре­тво­рив­ся на ро­до­вий ма­є­ток. За сто­лі­т­тя сво­єї істо­рії він пе­ре­хо­див від одні­єї кня­зів­ської ди­на­стії до ін­шої — За­слав­ських, Сан­гу­шків, Лю­бо­мир­ських. В ар­хі­вах зам­ку збе­ре­гло­ся чи­ма­ло ці­ка­вих до­ку­мен­тів, які ра­зом із від­най­де­ни­ми скар­ба­ми та ста­ро­жи­тно­стя­ми ста­ли осно­вою екс­по­зи­ції му­зею, що зна­хо­ди­ться у са­мо­му за­по­від­ни­ку. У кри­птах зам­ку обла­што­ва­но мо­то­ро­шний му­зей тор­тур.

Древ­ній Острог — ва­жли­вий про­сві­тни­цький, ре­лі­гій­ний центр не ли­ше укра­їн­ської пра­дер­жа­ви. За­сно­ва­на тут Ва­си­лем-Ко­стян­ти­ном Острозь­ким у се­ре­ди­ні ХVI сто­лі­т­тя ака­де­мія ста­ла пер­шим ви­щим на­вчаль­ним за­кла­дом Схі­дної Єв­ро­пи. Князь та­кож за­мо­вив ви­да­н­ня Бі­блії дав­ньо­укра­їн­ською мо­вою. Цей ше­девр дру­кар­сько­го ми­сте­цтва у ви­ко­нан­ні Іва­на Фе­до­ро­ва ві­ді­грав ва­жли­ву роль у збе­ре­жен­ні пра­во­слав­них тра­ди­цій на Во­ли­ні та у сві­ті. Зав­дя­ки бла­го­дій­ни­кам один із ори­гі­на­лів Бі­блії сьо­го­дні збе­рі­га­є­ться в Острозь­кій ака­де­мії, є тут і му­зей кни­го­дру­ку­ва­н­ня.

Не­по­да­лік Ду­бна, в лі­со­вий гу­ща­ви­ні, по­віль­но зни­кає ще одна уні­каль­на ар­хі­те­ктур­на пам’ятка ХІХ сто­лі­т­тя — Та­ра­ка­нів­ський форт. Для обо­ро­ни за­хі­дних кор­до­нів Ро­сій­ської ім­пе­рії бу­ло спо­ру­дже­но мо­ну­мен­таль­ну бу­дів­лю, зда­тну вмі­сти­ти май­же ти­ся­чу осіб. Впи­са­ний у ре­льєф форт вра­жає ін­же­нер­ною про­ду­ма­ні­стю, скла­дною схе­мою під­зем­них хо­дів, ве­ли­че­зним чи­слом ко­лись без­пе­чних ка­зе­ма­тів. Ни­ні ж ту­ри­стам слід бу­ти обе­ре­жни­ми — мі­ні­стер­ська бай­ду­жість ра­зом із ча­сом руй­ну­ють форт. Вар­то все ж всти­гну­ти йо­го по­ба­чи­ти, але кра­ще — із про­фе­сій­ни­ми про­від­ни­ка­ми.

Не мо­жна за­бу­ва­ти і про центр укра­їн­сько­го кон­се­рва­ти­зму, ба­тьків­щи­ну ве­ли­ко­го ми­сли­те­ля і шля­хе­тно­го по­лі­ти­ка В’яче­сла­ва Ли­пин­сько­го — За­тур­ці. Від по­ча­тку не­за­ле­жно­сті ро­до­вий ма­є­ток Ли­пин­ських у За­тур­цях при­вер­тає ува­гу сві­то­вої ін­те­лі­ген­ції та мі­сце­вої елі­ти. 22 сер­пня 2011 ро­ку в йо­го сті­нах бу­ло від­кри­то му­зей. Ек­спо­зи­ція ба­га­та осо­би­сти­ми ре­ча­ми та ро­дин­ни­ми сві­тли­на­ми; пра­ців­ни­ки му­зею, окрім кла­си­чної істо­рії, роз­по­від­а­ють про зво­ру­шли­ві де­та­лі сі­мей­но­го по­бу­ту, про­те го­лов­ним твор­цем атмо­сфе­ри тут за­ли­ша­є­ться сам ма­є­ток, який ма­ло змі­нив­ся з ча­сів Ли­пин­ських.

Мі­ста і мі­сте­чка на­шої кра­ї­ни — це справ­жні скар­би для ми­сля­чих ман­дрів­ни­ків і ша­ну­валь­ни­ків істо­рії. Скла­да­ю­чи цей шля­хе­тний мар­шрут, ми за­про­по­ну­ва­ли вам ли­ше кіль­ка ва­рі­ан­тів із со­тень мо­жли­вих. Го­лов­не — пам’ята­ти, що з та­ким ба­га­тим спад­ком ми при­ре­че­ні на успіх у май­бу­тньо­му.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.