Ба­стіон на­шої без­пе­ки на істо­ри­чно­му фрон­ті

Твор­ці кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» — про те, чо­му шлях до май­бу­тньо­го ле­жить че­рез ви­вче­н­ня ми­ну­ло­го

Marshrut №1 - - Зміст - Пі­дго­ту­вав Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, фо­то Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Щ оо­се­ні до Фо­ру­му ви­дав­ців у Льво­ві га­зе­та «День» го­тує для сво­їх чи­та­чів осо­бли­ві сюр­при­зи. Цей рік не став ви­ня­тком. Но­ве ви­да­н­ня «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» має всі шан­си ста­ти справді «ви­бу­хо­вою» по­ді­єю у кни­го­ви­дав­ни­чо­му сві­ті. Близь­ко 250 (!) по­пе­ре­дніх за­мов­лень, оформ­ле­них ще до ви­хо­ду кни­ги, да­ють всі під­ста­ви на це спо­ді­ва­ти­ся.

Кни­га «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» про­по­нує ра­ди­каль­но сві­жу опти­ку для істо­рії укра­їн­ської дер­жав­но­сті, ре­а­бі­лі­тує ідею елі­ти та ари­сто­кра­тії, ін­три­гує до­слі­дже­н­ням мо­нар­хі­чної скла­до­вої укра­їн­ської іден­ти­чно­сті, а та­кож ви­бу­до­вує но­ву кон­це­пцію ро­лі мо­нар­хій у су­ча­сно­му сві­ті. Однак, ма­буть, най­ва­жли­ві­ше, що істо­рія від­по­від­ає тут на за­пи­ти і по­тре­би су­ча­сно­сті. Ча­сом на­віть мо­то­ро­шно усві­дом­лю­ва­ти, на­скіль­ки ча­сто про­тя­гом сво­єї істо­рії укра­їн­ці по­вто­рю­ва­ли ті ж са­мі по­мил­ки. Єди­ний спо­сіб ви­рва­ти­ся з цьо­го «за­ча­ро­ва­но­го ко­ла» — щи­ро і не­за­ан­га­жо­ва­но, вла­сни­ми, а не чу­жи­ми, ко­ло­ні­за­тор­ськи­ми очи­ма по­ди­ви­ти­ся на своє ми­ну­ле. І зро­би­ти ви­снов­ки. Са­ме в цьо­му й по­ля­гає на­дзав­да­н­ня кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го».

Се­ред ав­то­рів ви­да­н­ня ви­со­ко­кла­сні фа­хів­ці: Дми­тро Вир­ський, Сер­гій Гра­бов­ський, Пе­тро Кра­люк, Оле­на Ку­лі­нич, Свя­то­слав Ли­по­ве­цький, Зи­но­вій Пар­ти­ко, Ігор Па­сі­чник, Окса­на Па­хльов­ська, Ті­на Пе­ре­сунь­ко, Ми­хай­ло Ску­ра­тов­ський, Ігор Сме­шко, Дми­тро Сте­по­вик, Юрій Те­ре­щен­ко, Єв­ген Чер­не­цький та ін. Зав­дя­ки їхнім зу­си­л­лям май­же 700 сто­рі­нок текс­ту «про­лі­та­ють» на одно­му ди­хан­ні. За­про­шу­є­мо на­ших чи­та­чів пе­ре­ко­на­ти­ся в цьо­му!

ПРО ЗНАЧЕННЯ ШЛЯ­ХЕ­ТНО­СТІ Й ЧЕ­СТІ

Ігор СЮНДЮКОВ, один із упо­ря­дни­ків кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го», ре­да­ктор від­ді­лу «Істо­рія та «Я» га­зе­ти «День»:

— Чо­го най­біль­ше сьо­го­дні бра­кує укра­їн­цям? Ан­ти­ко­ру­пцій­них ре­форм, де­цен­тра­лі­за­ції, боє­зда­тної ар­мії, до­ві­ри до вла­ди? По­за сум­ні­вом, усе пе­ре­лі­че­не — ви­ня­тко­во ва­жли­во, а над­то — та­ка «не­ма­те­рі­аль­на», «не­ва­го­ма» ка­те­го­рія, як та ж са­ма до­ві­ра до па­нів­но­го по­лі­ти­чно­го кла­су. Але, зда­є­ться, є одна річ, яка для Укра­ї­ни най­ва­жли­ві­ша, най­більш на­су­щна се­ред на­зва­них. Це — шля­хе­тність як си­сте­ма дій та вчин­ків тих, хто знає про честь і за жо­дних об­ста­вин не від­сту­пить від неї.

Са­ме про це — но­ва кни­га се­рії «Бі­блі­о­те­ка га­зе­ти «День». Во­на на­зва­на «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го». Сло­ва ці — ба­га­то­зна­чні й міс­ткі; адже тут ма­є­ться на ува­зі не тіль­ки ко­ро­на як фі­зи­чний сим­вол вла­ди, що йо­го ко­роль Да­ни­ло мав пе­ре­да­ти на­щад­кам. Ціл­ком мо­же­мо ве­сти мо­ву та­кож і про пев­ну «ко­ро­ну че­сті», ко­тру шля­хе­тні укра­їн­ці з по­ко­лі­н­ня в по­ко­лі­н­ня, впро­довж сто­літь від­да­ва­ли спад­ко­єм­цям. Зміст но­вої кни­ги «Дня» — хай на­віть це і не ле­жить на по­верх­ні — в то­му, щоб, роз­гля­да­ю­чи укра­їн­ську істо­рію у своє­рі­дно­му три­ку­тни­ку «елі­та — на­род — дер­жа­ва», до­ве­сти: ми здо­бу­ва­ли пе­ре­мо­гу то­ді, ко­ли сло­ва «честь» і «шля­хе­тність» бу­ли для на­ро­ду й елі­ти не по­ро­жнім га­слом, а сен­сом жи­т­тя. Це є умо­вою і май­бу­тніх пе­ре­мог.

Ко­ли сла­ве­тний Ко­стян­тин Іва­но­вич Острозь­кий, «Ру­ський Сці­піон», бли­ску­че роз­гро­мив під Ор­шею 1514 ро­ку вій­ська мо­ско­ви­тів, ря­ту­ю­чи Укра­ї­ну, Бі­ло­русь, Ли­тву і Поль­щу від схі­дно­го вар­вар­ства, — це був вчи­нок шля­хе­тно­сті й че­сті. Ко­ли йо­го на­ща­док князь Ко­стян­тин Острозь­кий про­фі­нан­су­вав дру­ку­ва­н­ня (1581 рік) пер­шо­го пов­но­го ви­да­н­ня всіх книг Свя­то­го Пи­сьма слов’ян­ською мо­вою (з цим зав­да­н­ням зраз­ко­во впо­рав­ся Іван Фе­до­ро­вич-Фе­до­ров), — то був теж вчи­нок шля­хе­тно­сті та че­сті. І ко­ли геть­ман Іван Ма­зе­па

всій Укра­ї­ні роз­ви­вав осві­ту, від­кри­вав шко­ли, бу­ду­вав не­зем­ної кра­си со­бо­ри, жер­тву­вав ве­ли­че­зні су­ми на бла­го­чин­ність, — це бу­ло так са­мо шля­хе­тно, як і ге­ро­їзм де­ся­тків і со­тень ти­сяч ря­до­вих ко­за­ків, які скла­ли го­ло­ви за сво­бо­ду Укра­ї­ни у 1648 — 1654 рр.

«Шля­хе­тність» і «шля­хта» — сло­ва єди­но­го ко­ре­ня, і це по­ка­зо­во. Про­те зов­сім не обов’яз­ко­во бу­ло йме­ну­ва­ти­ся шля­хти­чем, щоб жи­ти по че­сті. Зна­чно ва­жли­ві­шою бу­ла єд­ність елі­ти та на­ро­ду, їхнє вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня, вза­єм­на по­ва­га. То­ді й мі­цні­ла Укра­їн­ська дер­жа­ва. Про це — но­ва кни­га «Дня». Чи­тай­мо, ду­май­мо, по­го­джуй­мо­ся, про­гно­зуй­мо!

«КНИ­ГА, ЯКА ДОДАСТЬ РОЗУМУ, ЛЮБОВІ, СПРАВЕДЛИВОСТІ, ГОРДОСТІ І СМІЛИВОСТІ У НАДВАЖКОМУ І НАДВАЖЛИВОМУ ПРОЦЕСІ ВІДНОВЛЕННЯ НА­ШОЇ ДЕР­ЖАВ­НО­СТІ»

Ан­на ДАНИЛЬЧУК, одна із ав­то­рів кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го», кан­ди­дат фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­ре­ктор з на­у­ко­во­пе­да­го­гі­чної ро­бо­ти, єв­ро­ін­те­гра­ції та ро­бо­ти зі сту­ден­та­ми Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки:

— Я пі­шла до шко­ли в пер­ший рік но­вої Не­за­ле­жно­сті (зу­ми­сне так пи­шу, щоб вчер­го­ве на­го­ло­си­ти — нам не 26 ро­ків, а ти­ся­чі; про­сто не всі ці ро­ки ми са­мі ке­ру­ва­ли сво­єю дер­жа­вою). І вчи­тель­ка, яка зви­кла про­во­ди­ти пер­шу ви­хов­ну го­ди­ну на при­кла­ді Ле­ні­на, зі­зна­ва­ла­ся ба­тькам, що геть не зна­ла, про що го­во­ри­ти. І во­на го­во­ри­ла про Шев­чен­ка. Май­же так са­мо, як про Ле­ні­на, з ти­ми ж ви­снов­ка­ми і по­ра­да­ми, лиш по­кла­де­ни­ми на ін­ші ілю­стра­ції. Вва­жаю, ось тут і кри­є­ться одна з ве­ли­че­зних про­блем на­шо­го дер­жав­но­го сві­то­с­прийня­т­тя. Пі­сля ре­во­лю­ції, пі­сля над­зви­чай­них жертв і по­дви­гів ми по­вер- та­є­мо­ся бу­ду­ва­ти мо­дель за по­пе­ре­днім зраз­ком. І вже в се­сій­них за­лах чу­є­мо: пам’ятник Бан­де­рі не мо­же бу­ти мен­шим за по­пе­ре­дній, Мар­ксу й Ен­гель­су; а те­пер за­мість А на по­са­ду при­зна­чи­ти Б. А суть же зов­сім не в цьо­му. Суть — у змі­ні мо­де­лі, фо­ку­су, опти­ки, як ка­же у пе­ред­мо­ві до кни­ги Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на, у ро­зу­мін­ні, що за ти­ся­чо­лі­тню істо­рію у нас є со­тні успі­шних при­кла­дів і ймо­вір­них сце­на­рі­їв рі­ше­н­ня про­блем — кар­ди­наль­но від­мін­них від близь­кої у ча­сі й чу­жої у сер­ці ко­му­ні­сти­чної до­би. «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» — це кни­га, яка по­вер­тає нам втра­че­ні ба­гат­ства пам’яті, до­зво­ляє по­гля­ну­ти на зви­чний світ глиб­ше, а го­лов­не — да­рує у спа­док не ли­ше дер­жа­ву, а й яко­сті, не­об­хі­дні для її успі­ху — му­дрість, бла­го­род­ство, від­по­від­аль­ність.

Мій текст — про рі­дне мі­сто Луцьк, до­зво­ляє на­га­да­ти со­бі й чи­та­чам, що нав­ко­ло нас ба­га­то не про­сто адмі­ні­стра­тив­них цен­трів і про­він­цій­них мі­сте­чок, а сто­лиць ко­лись силь­них і зна­них ко­ро­лівств, кня­зівств, дер­жав. Зна­н­ня їхньої істо­рії, тра­ди­цій і зви­ча­їв, біо­гра­фій їхніх пра­ви­те­лів, ве­кто­рів їхньої між­на­ро­дної по­лі­ти­ки — усе це чи­ма­ло по­яснить і під­ка­же су­ча­сно­му укра­їн­цю, який пра­гне зна­йти свій пра­виль­ний шлях. Це про­сто ду­же ці­ка­ва і вча­сна кни­га, яка додасть нам розуму, любові, справедливості, гордості і сміливості у надважкому і надважливому процесі відновлення на­шої дер­жав­но­сті.

«ЗРОЗУМІТИ ТРАНСФОРМАЦІЮ УКРА­ЇН­СЬКОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ»

Ма­рія ЧАДЮК, одна із ав­то­рів кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го», сту­ден­тка На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Укра­їн­ська істо­рія ін­ко­ли на­га­дує ме­ні ве­ли­кий «пазл». З ко­жним ро­ком нам вда­є­ться по­вер­та­ти со­бі ча­стин­ки вла­сної істо­рії, очи­щу­ю­чи її від ім­пер­ських на­ша­ру­вань не­прав­ди та хи­бних ін­тер­пре­та­цій. Так, від­но­ви­ти «па­зли» — ду­же важ­по

ли­ва річ. Во­дно­час скла­сти їх у «кар­тин­ку», на­да­ти ці­лі­сно­сті, тоб­то від­но­ви­ти при­чин­но-на­слід­ко­ві зв’яз­ки між по­вер­ну­ти­ми фа­кта­ми укра­їн­ської істо­рії, — ще одне, не менш ва­жли­ве зав­да­н­ня.

У на­шій істо­рії до­ба ко­зач­чи­ни зав­жди за­йма­ла ва­жли­ве мі­сце. На­віть СРСР зі сво­ї­ми ре­сур­са­ми не зміг ви­лу­чи­ти її з пам’яті. Зав­дя­ки ми­тцям ХХ сто­лі­т­тя, які, що­прав­да, зде­біль­шо­го пра­цю­ва­ли по­за ме­жа­ми Укра­ї­ни, ми зга­ду­ва­ли і до­бу Ки­їв­ської Ру­сі. Як ба­чи­мо, спер­шу укра­їн­ці звер­та­ли ува­гу на ча­си най­біль­шої мо­гу­тно­сті і ве­ли­чі. Про­те за­ли­ша­є­ться про­бле­ма: ці по­вер­ну­ті «па­зли» роз­ді­ляє не одне сто­річ­чя. А по­ки їх не по­єд­на­но у ло­гі­чний при­чи­но-на­слід­ко­вий лан­цю­жок, не від­нов­ле­но тя­глість по­ко­лінь укра­їн­ської елі­ти — ці істо­ри­чні пе­рі­о­ди не бу­дуть на­ле­жно за­сво­є­ні укра­їн­ським су­спіль­ством.

Для ме­не най­біль­ша цін­ність кни­ги «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» якраз у то­му, що во­на — мі­сток, який спо­лу­чає зна­мен­ні пе­рі­о­ди в жит­ті укра­їн­сько­го на­ро­ду.

«Ко­ро­на» під­хо­плює обір­ва­ну ни­тку на­шої сла­ви під час Ки­їв­ської Ру­сі й пов’язує її з ко­за­цькою до­бою. Ана­ліз са­ме цьо­го пе­рі­о­ду, ста­ту­су укра­їн­ської елі­ти (яка бу­ла про­тя­гом усьо­го цьо­го ча­су!) до­зво­ляє зрозуміти трансформацію укра­їн­ської суб’єктності.

Укра­їн­ці ж ві­ді­гра­ва­ли ва­жли­ву роль в істо­рії й до ко­зач­чи­ни. Га­ли­цько-Во­лин­ське кня­зів­ство — до­во­лі не­до­оці­не­ний на­шим су­спіль­ством пе­рі­од. За ньо­го ми ма­ли двох ко­ро­лів, один з яких агі­ту­вав Єв­ро­пу на ство­ре­н­ня ан­ти­мон­голь­ської ко­а­лі­ції. Тож був актив­ним ді­я­чем не тіль­ки укра­їн­сько­го, а й єв­ро­пей­сько­го про­сто­ру. Цей до­свід ко­ро­ля Да­ни­ла на­бу­ває осо­бли­вих барв у ни­ні­шній укра­їн­ській си­ту­а­ції. І ро­бить цей пе­рі­од істо­рії справді акту­аль­ним. Тут суб’єктність укра­їн­ців не ви­кли­кає сум­ні­вів. При­найм­ні в тих, хто знає про ньо­го, — а «Ко­ро­на» збіль­шує чи­сло та­ких знав­ців.

Однак суб’єктність не зни­кла і під час Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го і Ре­чі По­спо­ли­тої. Хоч об’єд­на­н­ня укра­їн­ських зе­мель від­бу­ва­ло­ся під ли­тов­ськи­ми стя­га­ми, але па­ра­лель­но три­ва­ла ін­ша екс­пан­сія — укра­їн­ська. Куль­тур­но на­ші пред­ки бу­ли силь­ні­ші за ли­тов­ців, і са­ме во­ни ма­ли пе­ре­ва­гу у но­во­ство­ре­ній дер­жа­ві. Русь бу­ла не­об­хі­дна для існу­ва­н­ня ВКЛ, і ли­тов­ські пра­ви­те­лі, зокре­ма Оль­герд, про яко­го я ма­ла честь на­пи­са­ти, це чу­до­во усві­дом­лю­ва­ли. Так са­мо Річ По­спо­ли­та зва­жа­ла на нас, бо ми бу­ли не­об­хі­дні їй для обо­ро­ни кор­до­нів.

Та­ким чи­ном, «Ко­ро­на» фор­мує тя­глість на­шої спад­щи­ни, яка стає фун­да­мен­том для ці­лі­сно­сті укра­їн­ської істо­рії. Во­на не про­сто по­вер­тає еле­мен­ти з ве­ли­че­зної си­сте­ми на­шо­го ми­ну­ло­го, а й вста­нов­лює ло­гі­чні від­но­си­ни між ни­ми, за­без­пе­чу­ю­чи на­дій­не її фун­кціо­ну­ва­н­ня. А ко­ли си­сте­ма на­ла­го­дже­на — жо­дні ма­ні­пу­ля­ції їй не стра­шні. Тож кни­га «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» — це ба­стіон на­шої без­пе­ки на істо­ри­чно­му фрон­ті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.