Слі­ди сто­літь ...........................................................................................................................

«Мар­шрут №1» про­по­нує огля­до­ву про­гу­лян­ку При­лу­ка­ми — і су­ча­сни­ми, і ти­ми, які жи­вуть ли­ше у спо­га­дах та ле­ген­дах

Marshrut №1 - - News - Пі­дго­ту­ва­ла Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День» Фо­то з ар­хі­ву При­лу­цько­го кра­є­знав­чо­го му­зею

Ву­ли­ця Вок­заль­на при­ве­де нас із за­лі­зни­чної стан­ції до Цен­траль­ної пло­щі. Тут во­на зу­стрі­ча­є­ться з го­лов­ною і най­ста­рі­шою ву­ли­цею При­лук — Ки­їв­ською, що про­ля­гає з за­хо­ду на схід че­рез усе мі­сто. Ску­пче­н­ня­ми ар­хі­те­кту­ри ми­ну­лих сто­літь при­ва­блю­ють і ву­ли­ці Зем­ська, Гім­на­зи­чна та Га­ла­га­нів­ська.

На остан­ній роз­та­шо­ва­на пол­ко­ва скар­бни­ця, яка є пер­шою (а ни­ні най­ста­рі­шою) му­ро­ва­ною спо­ру­дою в мі­сті. Збу­ду­вав її 1714 ро­ку при­лу­цький пол­ков­ник Гнат Га­ла­ган. Пі­сля не­три­ва­ло­го пе­ре­бу­ва­н­ня тут кан­це­ля­рії в бу­дів­лі роз­мі­щу­ва­ла­ся скар­бни­ця з клей­но­да­ми та ко­шта­ми пол­ку.

Ін­ший ві­до­мий да­ле­ко за ме­жа­ми При­лук рід — Ско­ро­пад­ські ма­ли в мі­сті дві ве­ли­кі са­ди­би, одну з них — на ву­ли­ці Ки­їв­ській. На ді­лян­ці, яку Іван Ско­ро­пад­ський при­дбав між 1863 та 1865 ро­ка­ми, роз­та­шо­ву­вав­ся парк, ве­ли­кий це­гля­ний одно­по­вер­хо­вий бу­ди­нок та дво­по­вер­хо­вий кам’яний флі­гель із ко­за­цьких ча­сів.

За де­ся­ток ро­ків Ско­ро­пад­ський про­дав свою са­ди­бу зем­ській упра­ві, яка роз­мі­сти­ла в ній При­лу­цьку чо­ло­ві­чу гім­на­зію. У 1920-х ро­ках її бу­дів­лі пе­ре­йшли до При­лу­цько­го пе­да­го­гі­чно­го те­хні­ку­му. Під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни бу­ди­нок Ско­ро­пад­сько­го зго­рів, а в 1950-х йо­го від­бу­ду­ва­ли для се­ре­дньої шко­ли №1, що мі­сти­ться там і до­сі.

У ХІХ ст. При­лу­ки ін­тен­сив­но за­бу­до­ву­ва­ли­ся осо­бня­ка­ми. Не­ма­ло з тих, що збе­ре­гли­ся до на­ших днів, при­хи­сти­ли у со­бі рі­зні уста­но­ви. На­при­клад, мі­ська ра­да роз­мі­ще­на в бу­дин­ку ку­пця Зо­ло­та­рьо­ва, де сво­го ча­су мі­сти­лось гро­мад­ське зі­бра­н­ня. В бу­дин­ку ку­пця Мо­сков­чен­ка ко­лись пе­ре­бу­ва­ло від­ді­ле­н­ня бан­ку, а ни­ні — шко­ла ми­стецтв.

На ву­ли­ці Со­бор­ній, 31, роз­та­шо­ва­на за­не­дба­на са­ди­ба Во­ло­ди­ми­ра Тар­нов­сько­го — бра­та ме­це­на­та Ва­си­ля Тар­нов­сько­го. Го­лов­ний бу­ди­нок, який ство­ре­но в ро­ман­ти­чно­му сти­лі, роз­мі­стив­ся в не­ве­ли­ко­му пар­ку. За ра­дян­ських ча­сів при­мі­ще­н­ня не­о­дно­ра­зо­во змі­ню­ва­ло при­зна­че­н­ня: бу­ли тут і ка­тів­ні ГПУ та ге­ста­по, і рай­ком ком­со­мо­лу, і ди­тя­ча лі­кар­ня, і ав­то­ін­спе­кція.

У При­лу­ках збе­ре­гло­ся ли­ше кіль­ка зраз­ків сти­лю мо­дерн, збу­до­ва­них на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. Це бу­ди­нок Льо­ді­на на Гу­стин­ській ву­ли­ці, бу­ди­нок ку­пця Ко­си­цько­го на Ки­їв­ській ву­ли­ці та осо­бняк одно­го з мі­ських го­лів, ку­пця Ки­слов­сько­го, який став до­мів­кою для При­лу­цько­го кра­є­знав­чо­го му­зею. Ще одна

зна­чу­ща пам’ятка до­ре­во­лю­цій­но­го пе­рі­о­ду — бу­ди­нок Шку­ра­то­ва, в яко­му спо­ча­тку мі­сти­ли­ся При­лу­цька учи­тель­ська се­мі­на­рія та вій­сько­вий шпи­таль, а пі­сля — шко­ла.

СЦЕНІЧНЕ РОЗ­МА­Ї­Т­ТЯ

Одна з най­кра­си­ві­ших бу­ді­вель При­лук — мі­ський Бу­ди­нок куль­ту­ри. Цю спо­ру­ду ще на­при­кін­ці по­за­ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя по­чав бу­ду­ва­ти вла­сним ко­штом при­лу­ча­нин Брод­ський. Че­рез бан­крут­ство він не зміг за­вер­ши­ти свій за­дум, тож бу­дів­лю бу­ло за­вер­ше­но ли­ше 1930 ро­ку.

Але те­а­траль­на істо­рія При­лук не обме­жу­є­ться ли­ше При­лу­цьким му­зи­чно-дра­ма­ти­чним те­а­тром, який квар­ти­ру­вав у те­а­трі Брод­сько­го у 1934—1948 ро­ках. Ще на­при­кін­ці ХІХ сто­лі­т­тя в мі­сті ді­я­ли два при­ва­тних те­а­три. 1918 ро­ку актор­ка Єв­ге­нія Ба­зи­лев­ська ор­га­ні­зу­ва­ла тут тру­пу з мо­ло­дих акто­рів. Тро­хи пі­зні­ше гру­па ар­ти­стів на чо­лі з ві­до­мим акто­ром та ре­жи­се­ром Пи­ли­пом Хма­рою утво­ри­ла в мі­сті на­ро­дний те­атр. 1920 ро­ку Хма­ра роз­ді­лив йо­го на дві ча­сти­ни, транс­фор­му­вав­ши одну з них у мо­ло­дий укра­їн­ський дер­жав­ний те­атр. До скла­ду тру­пи уві­йшли й до­свід­че­ні про­фе­сіо­на­ли, й мо­ло­ді та­лан­ти. Зокре­ма Ми­ко­ла Яков­чен­ко, який став одним із сим­во­лів При­лук, та Іван Бров­чен­ко, який пі­зні­ше очо­лить зга­ду­ва­ний му­зи­чно-дра­ма­ти­чний те­атр.

1950 ро­ку Бров­чен­ко та біль­шість ар­ти­стів пе­ре­їде до Ні­жин­сько­го те­а­тру, а При­лу­цький пе­ре­ста­не існу­ва­ти. Еста­фе­ту під­хо­пить мі­сце­вий са­мо­ді­яль­ний те­атр, а бу­дів­лю пе­ре­тво­рять на мі­ський Бу­ди­нок куль­ту­ри. Крім ама­тор­ської тру­пи, ни­ні тут ба­зу­є­ться ще кіль­ка твор­чих ко­ле­кти­вів — тан­цю­валь­них та ін­стру­мен­таль­них.

ДВОРІВНЕВЕ МІ­СТО

Ба­га­то ро­ків хо­дить При­лу­ка­ми ле­ген­да про під­зем­ні хо­ди. Ще в пер­шій по­ло­ви­ні ХІХ сто­лі­т­тя не­ві­до­ме під­зе­ме­л­ля за за­лі­зни­ми две­ри­ма на схи­лах Удаю зна­йшов Пав­ло Бі­ле­цький-Но­сен­ко. Але вла­да по­бо­я­ла­ся ви­пу­сти­ти звід­ти чу­му, тож две­рі за­ли­ши­ли­ся за­чи­не­ни­ми. Про­те під­зе­ме­л­ля про­дов­жу­ва­ло на­га­ду­ва­ти про се­бе: ґрунт про­ва­лю­вав­ся, від­кри­ва­ю­чи хо­ди, й у 1880х на Ба­зар­ній пло­щі, та в 1930-х на те­ри­то­рії ста­ро­го ба­за­ру. То­ді бу­ло зна­йде­но дві ко­за­цькі по­ро­хів­ни­ці-на­тру­ски. Ці­ка­во, що на одній із них бу­ло ви­кар­бу­ва­но три­зуб та гео­ме­три­чна фі­гу­ра, яка на­га­дує схе­му до­ріг. Мо­же, то й був план під­зем­них хо­дів, яки­ми мо­жна ви­йти із При­лу­цької фор­те­ці та, за чу­тка­ми, ді­йти аж до са­мо­го Гу­стин­сько­го мо­на­сти­ря?

Але по­ки під­зе­ме­л­ля за­ли­ша­ю­ться та­єм­ни­цею, кра­ще про­гу­лю­ва­ти­ся на по­верх­ні. Одна з най­біль­ших зе­ле­них зон При­лук — нав­ко­ло Цен­тру твор­чо­сті ді­тей та юна­цтва — ще сто­лі­т­тя то­му бу­ла мі­ським са­дом. Ідея ви­ни­кла 1896 ро­ку, а вже на­сту­пно­го ро­ку мі­стя­ни впо­ряд­ко­ву­ва­ли парк під ке­рів­ни­цтвом то­ді­шньо­го мі­сько­го го­ло­ви Іва­на Ки­слов­сько­го та ві­до­мо­го са­дів­ни­ка Ан­дрія До­мон­то­ви­ча. За де­який час у са­ду з’яви­ли­ся Лі­тній мі­ський те­атр та Лі­тній клуб із га­ле­ре­я­ми, ре­сто­ра­ном та бі­льяр­дним за­лом. Тут зав­жди бу­ло лю­дно, осо­бли­во на ви­хі­дних, ко­ли від­бу­ва­ли­ся на­ро­дні гу­ля­н­ня, кон­цер­ти та ви­ста­ви. Ни­ні де­да­лі ча­сті­ше лу­на­ють про­по­зи­ції від­ро­ди­ти цен­траль­ні бу­дів­лі мі­сько­го са­ду та роз­мі­сти­ти тут алею ви­да­тних при­лу­чан. Мі­сту пе­ре­тво­ре­н­ня тран­зи­тної зо­ни на по­пу­ляр­не мі­сце від­по­чин­ку пі­де тіль­ки на ко­ристь.

Ба­зар­на пло­ща, собор та сквер

вул.Вок­заль­на

вул.Вок­заль­на

вул.Оле­ксан­дрів­ська

вул.Оле­ксан­дрів­ська

Мі­ський лі­тній клуб 1 Со­бра­нія

на ро­зі вул.Оле­ксан­дрів­ськой та вок­заль­ной

Го­стин­ний ряд ла­вок

Гро­мад­ські збо­ри

Мі­ська пло­ща та ка­пли­ця в пам’ять ім­пе­ра­то­ра Оле­ксан­дра II

Мі­ський бу­ди­нок куль­ту­ри

РЕКЛАМА

Ву­ли­ця Зем­ська. Ко­ли­шня си­на­го­га

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.