«Тут на­віть по­ві­тря має свій осо­бли­вий за­пах» ................................................................

Marshrut №1 - - News - Фо­то Во­ло­ди­ми­ра Шу­ру­бу­ри

Те­тя­на ІЖЕВСЬКА, На­дзви­чай­ний і Пов­но­ва­жний По­сол Укра­ї­ни при Свя­то­му Пре­сто­лі (Ва­ти­кан) та при Су­ве­рен­но­му Маль­тій­сько­му ор­де­ні:

— Я на­ро­ди­ла­ся в При­лу­ках, але в шко­лу пі­шла вже в Чер­ні­го­ві, тоб­то ко­ли мої ба­тьки пе­ре­їжджа­ли, то ме­ні бу­ло десь п’ять — п’ять із по­ло­ви­ною ро­ків. Але я з за­до­во­ле­н­ням мо­жу по­ді­ли­ти­ся спо­га­да­ми, які за­ли­ши­ли­ся з мо­го ран­ньо­го ди­тин­ства.

Для ме­не При­лу­ки — це щось ста­ро­дав­нє, каз­ко­ве... Ба­тьки жи­ли в цен­трі мі­ста. Це бу­ли десь 60-ті ро­ки. Най­біль­ше за­пам’ятав­ся Спа­со-Пре­о­бра­жен­ський собор, який то­ді був не­від­ре­став­ро­ва­ний та мав на­пів­зруй­но­ва­ний ку­пол. Але цей собор зав­жди при­ва­блю­вав — був для ме­не чи­мось мі­сти­чним і за­гад­ко­вим. Уно­чі там лі­та­ли со­ви, зга­дую ці вра­жа­ю­чі зву­ки... Це був мій пер­ший храм, а ра­зом із цим — пер­ше уяв­ле­н­ня про ду­хов­не, пер­ше бо­же­ствен­не від­чу­т­тя. Не­по­да­лік бу­ла ще не­ве­ли­ка церква та шко­ла, до якої хо­ди­ли мої стар­ші на ві­сім-де­сять ро­ків се­стри. В ме­не бу­ло ве­ли­че­зне ба­жа­н­ня са­мо­стій­но йти до со­бо­ру і до шко­ли. І я пе­рі­о­ди­чно ту­ди бі­га­ла, хоч бу­ла ма­лень­кою і ме­не одну не пу­ска­ли. До ре­чі, бі­ля то­го со­бо­ру був ба­зар, і сьо­го­дні він там теж є. Хо­ті­ло­ся б, щоб При­лу­ки біль­ше роз­ви­ва­ли­ся. Сво­го ча­су мі­сто бу­ло ве­ли­ким тор­го­вель­ним цен­тром не­по­да­лік від Ки­є­ва і Чер­ні­го­ва.

Я хо­ті­ла б по­ра­ди­ти всім чи­та­чам від­ві­да­ти Гу­стин­ський мо­на­стир. Це щось ди­во­ви­жне: жи­во­пи­сні кра­є­ви­ди, ці­лю­ще по­ві­тря, во­да з дже­рел... До ре­чі, збе­ре­гли­ся ма­люн­ки Та­ра­са Шев­чен­ка з ці­єї оби­те­лі, адже він не­о­дно­ра­зо­во пе­ре­бу­вав на При­луч­чи­ні. Цей на­дзви­чай­ний мо­на­стир я від­ві­ду­ва­ла пе­ред від’їздом до Ри­ма, ку­ди з со­бою при­ве­зла обра­зок Гу­стин­ської Бо­го­ма­те­рі. По­тім ві­до­мий свя­ще­ник — отець-до­ктор Дми­тро Бла­же­йов­ський ви­шив її. У Льво­ві є му­зей йо­го ви­ши­ва­них ікон. Тож із мо­єї іні­ці­а­ти­ви з’яви­ла­ся ви­ши­ва­на іко­на Гу­стин­ської Бо­го­ма­те­рі.

У При­лу­ках я по­са­ди­ла своє пер­ше де­ре­во. І це та­кож ці­ка­ва істо­рія. Все жи­т­тя пам’ятаю про це. З трьох ро­ків ба­тько пе­рі­о­ди­чно брав ме­не з со­бою до Кри­му. Йо­му тре­ба бу­ло ди­ха­ти мор­ським по­ві­трям для здо­ров’я ле­ге­нів. Тож май­же ко­жно­го ро­ку ми їзди­ли з ним до Кри­му. Я це до­бре пам’ятаю, а то­му ду­же бо­лі­сно спри­ймаю те, що від­бу­ва­є­ться з пів­остро­вом. Ба­тько ме­не во­зив у Се­ва­сто­поль, Алу­пку, по­ка­зу­вав Лі­ва­дій­ський па­лац і все, що пов’яза­но з істо­ри­чни­ми по­ді­я­ми. Так от, ми звід­ти при­ве­зли ве­ли­кі яскра­ві абри­ко­си. Це бу­ли не­зви­чай­ні пло­ди. Бу­ду­чи ма­лень­кою, я ви­ко­па­ла ям­ку і ки­ну­ла ту­ди одну з кі­сто­чок. І во­на ви­ро­сла в чу­до­ве де­ре­во! По­тім, ко­ли ми вже пе­ре­їха­ли, за кіль­ка ро­ків нам пе­ре­да­ва­ли абри­ко­си до Чер­ні­го­ва. Це бу­ли осо­бли­ві крим­ські абри­ко­си! А те де­ре­во зга­ду­ва­ли як «Та­ні­на абри­ко­ска».

Тож пер­ша церква, пер­ше де­ре­во і пер­ше від­чу­т­тя ду­хов­но­сті — це для ме­не При­лу­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.