ХРАМ, який на­га­дує... кві­тку

Екскур­со­вод Бо­г­дан Яно­вич — про те, чо­му ко­жен укра­ї­нець по­ви­нен по­бу­ва­ти у Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му

Marshrut №1 - - Новини -

— І які від­кри­т­тя че­ка­ють на них у кня­жо­му, як лю­би­мо на­зи­ва­ти йо­го, мі­сті Во­ло­ди­ми­рі на Во­ли­ні?

— Чи­ма­ло ту­ри­стів при­їздять до Во­ло­ди­ми­ра-Во­лин­сько­го, щоб по­ба­чи­ти мі­сто, де жи­ли їхні пра­щу­ри. При­га­дую, одно­го ро­ку при­їха­ло по­друж­жя з Ізра­ї­лю. Во­ни з ве­ли­кою ці­ка­ві­стю слу­ха­ли роз­по­відь, адже ба­тько чо­ло­ві­ка до Дру­гої сві­то­вої вій­ни жив у Во­ло­ди­ми­рі. На­при­кін­ці той пан ска­зав: «Дя­кую, мі­стер Яно­вич, що ви при­свя­ти­ли цей день пам’яті мо­го ба­тька!» Пі­сля та­ких те­плих слів ро­зу­мію: на­ша пра­ця по­трі­бна лю­дям. При­га­дую, одно­го ра­зу при­був чо­ло­вік із дру­жи­ною з Ки­є­ва, ми пі­ді­йшли до Успен­сько­го со­бо­ру, по­бли­зу є ву­ли­чка Кня­зя Мсти­сла­ва — там у 50-х ро­ках ХХ сто­лі­т­тя ми­ну­ло ди­тин­ство цьо­го па­на. Він за­хо­тів на­бра­ти зем­лі з то­го мі­сця, де він жив із ба­тька­ми. У ме­не на очі на­бі­гли сльо­зи ....

Кіль­ка ро­ків то­му нас від­ві­да­ла де­ле­га­ція з Ли­тви. У Во­ло­ди­ми­рі во­ни не­спо­ді­ва­но для се­бе ви­яви­ли ці­ка­ві фа­кти на­шої спіль­ної істо­рії. Ми по­ка­за­ли їм мі­сце, де у ХІV сто­літ­ті був по­хо­ва­ний ли­тов­ський князь Вой­ше­лок, який став жер­твою ін­триг у бо­роть­бі за вла­ду та за­ги­нув від рук кня­зя Ле­ва Да­ни­ло­ви­ча. Вой­шел­ка по­хо­ва­ли у Ми­хай­лів­сько­му мо­на­сти­рі, ці­єї оби­те­лі вже дав­но не­має, але на її мі­сці вста­нов­ле­но пам’ятний хрест. «У ВОСЬМИ СТАРИХ ЦЕРКОВ, ЯКІ ЗБЕРЕГЛИСЯ, СИЛЬНА ДУ­ХОВ­НА АУРА»

— Най­пер­ше, що хо­чуть по­ба­чи­ти ту­ри­сти у вас, — це уні­каль­ні хра­ми...

— Істо­ри­ки ствер­джу­ють, що ко­лись у Во­ло­ди­ми­рі бу­ло біль­ше 20 церков! Ми­сте­цтво­зна­вець Бо­рис Во­зни­цький сво­го ча­су об-

На­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Володимир-Во­лин­сько­го істо­ри­чно­го му­зею Бо­г­дан Яно­вич про­вів уже кіль­ка ти­сяч екс­кур­сій для го­стей мі­ста. Він на­віть вір­ші пи­ше про екс­кур­сій­ні об’єкти! «Без­пе­ре­чно, екскур­со­вод по­ви­нен бу­ти обі­зна­ним в істо­рії мі­ста, але щоб за­ці­ка­ви­ти лю­дей — ма­ло зна­ти ли­ше да­ти істо­ри­чних по­дій», — ка­же він, пе­ре­ко­ну­ю­чи, що ко­жен укра­ї­нець по­ви­нен хоч раз у жит­ті по­бу­ва­ти у Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му. Чо­му?

— Мі­сто Володимир-Во­лин­ський бу­де ці­ка­вий ту­ри­стам, які за­хо­плю­ю­ться істо­рі­єю Ки­їв­ської Ру­сі, Га­ли­цько-Во­лин­сько­го кня­зів­ства, яких ва­блять ста­рі на­мо­ле­ні цер­кви та дав­ні чу­до­твор­ні іко­ни. Ста­ра­ю­ся вкла­сти душу в ко­жну екс­кур­сію — чи для мі­ні­стра, чи для шко­ля­ра, чи для ба­бу­сі. При­єм­но вже те, що їх за­ці­ка­вив Володимир-Во­лин­ський. Про­во­див екс­кур­сії для та­ких ві­до­мих лю­дей, як екс-прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни Єв­ген Мар­чук, го­лов­ний ре­да­ктор га­зе­ти «День» Ла­ри­са Івшина, пи­сьмен­ни­ки Ан­дрій Ко­ко­тю­ха і Ва­силь Шкляр, спів­а­ки Львів­ської опе­ри, мі­ні­стри та де­пу­та­ти, де­ле­га­ції з Єв­ро­со­ю­зу то­що. Хо­ча наш основ­ний ту­рист — це учні, сту­ден­ти і про­сті гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни.

ра­зно на­звав на­ше мі­сто «дру­гим Єру­са­ли­мом». Справ­ді, від восьми старих церков, які збереглися, від­чу­тна сильна ду­хов­на аура. Одно­го ра­зу в нас на екс­кур­сії бу­ли на­у­ков­ці, се­ред них про­фе­сор­ми­сте­цтво­зна­вець Еве­лі­на Смір­но­ва з Мо­скви. Во­на спе­ці­аль­но при­їха­ла, аби по­ба­чи­ти Успен­ський со­бор. Цей ве­ли­чний храм є най­ста­рі­шим на Во­ли­ні — йо­му по­над 800 ро­ків. У йо­го сті­нах збе­рі­га­ю­ться остан­ки ві­до­мих га­ли­цько-во­лин­ських кня­зів, у цьо­му ж со­бо­рі мо­жна по­мо­ли­ти­ся бі­ля хре­ста з Розп’ят­тям Ісу­са Хри­ста, яко­му по­над 500 ро­ків (бі­ля ньо­го ду­ша трі­по­че!). У ХVI сто­літ­ті там мо­лив­ся уро­дже­нець на­шо­го мі­ста Іван Кун­це­вич, який став свя­тим Гре­ко-Ка­то­ли­цької цер­кви — свя­тим Йо­са­фа­том. Йо­го мо­щі що­дня від­ві­ду­ють па­лом­ни­ки з усьо­го сві­ту, які при­їздять до ба­зи­лі­ки свя­то­го Пе­тра у Ва­ти­ка­ні, де він по­хо­ва­ний.

Ва­си­лів­ська цер­ква — єди­ний у сві­ті храм, який на­га­дує кві­тку з ві­сьмо­ма пе­люс­тка­ми, там є іко­на Бо­жої Ма­те­рі ХVI сто­лі­т­тя, бі­ля якої оду­жу­ва­ли хво­рі лю­ди... По­бли­зу цер­кви по­хо­ва­ний свя­ще­ник Да­мі­ан Герштанський, одна з йо­го до­ньок бу­ла ві­до­мою опер­ною спів­а­чкою, ви­сту­па­ла в укра­їн­ській опе­рі у Ва­шинг­то­ні, то­ва­ри­шу­ва­ла з Фе­до­ром Ша­ля­пі­ним.

«ЩО НЕ СВЯТИНЯ — ТО ІСТОРИЧНА ЕПОХА»

— За­га­лом пе­ре­сі­чно­му укра­їн­цю не так ба­га­то ві­до­мо про роль Во­ло­ди­ми­ра-Во­лин­сько­го в істо­рії на­шої дер­жа­ви, а це мі­сто, яке...

— ...105 ра­зів зга­ду­є­ться у рі­зних лі­то­пи­сах, а Га­ли­цько-Во­лин­ська хро­ні­ка тут частково пи­са­ла­ся. Вже у 1324 ро­ці Володимир мав Ма­где­бурзь­ке право — право на са­мов­ря­ду­ва­н­ня (ра­ні­ше від Ки­є­ва і Льво­ва!) Тут жва­во роз­ви­ва­ли­ся між­на­ро­дна тор­гів­ля, осві­та, лі­то­пи­са­н­ня, пе­ре­пи­су­ва­н­ня книг, бу­ду­ва­ли­ся хра­ми... Хре­сти­тель Ки­їв­ської Ру­сі Володимир Ве­ли­кий на­звав це мі­сто своїм іме­нем, збу­ду­вав фор­те­цю, отож ві­до­мий дер­жа­во­тво­рець на­да­вав йо­му осо­бли­ве зна­че­н­ня.

— Що вам са­мо­му бу­ло ці­ка­во ді­зна­ти­ся, го­ту­ю­чи екс­кур­сії, які ма­ли від­кри­т­тя?

— Я жи­ву у Во­ло­ди­ми­рі з на­ро­дже­н­ня, тут жи­ли мої ба­тьки, жи­вуть мої діти. Бу­ду­чи шко­ля­рем, тро­хи ді­зна­вав­ся про істо­рію мі­ста, але ще глиб­ше пі­знав її від­то­ді, як став пра­цю­ва­ти у му­зеї. Бу­ває, йду ву­ли­ця­ми мі­ста, огля­даю бу­дин­ки і цер­кви і ду­маю: «Бо­же! У яко­му дав­ньо­му мі­сті ми жи­ве­мо! Тут дух сто­літь від­чу­тний на ко­жно­му кро­ці». Для се­бе від­крив істо­рію мі­ських хра­мів (ця те­ма ме­ні ду­же близь­ка), ще й до­сі не всі на­пи­си роз­ши­фро­ва­ні на старих бу­дин­ках... Ще є що до­слі­джу­ва­ти.

Що не святиня — то історична епоха. Ве­ли­чний Успен­ський со­бор на­га­дує нам про часи Ки­їв­ської Ру­сі, цер­ква-ро­тон­да свя­то­го Ва­си­лія збе­рі­гає ще ба­га­то та­єм­ниць Га­ли­цько-Во­лин­сько­го кня­зів­ства. Ра­ду­ють око ба­ро­ко­вий ко­стел Яки­ма і Ган­ни і Со­бор Рі­здва Хри­сто­во­го, під­но­си­ться до неба го­ти­чний шпиль кір­хи, збе­рі­гає мо­ли­тви ба­га­тьох во­ї­нів ко­ли­шня сол­дат­ська цер­ква Свя­то­го Юрія. Вці­лі­лі хра­ми вра­жа­ють сво­єю кра­сою. Во­ни ні­би за­про­шу­ють го­стей мі­ста прой­ти йо­го ста­ро­вин­ни­ми ву­ли­ця­ми, по­слу­ха­ти бла­го­віст дзво­нів. Якщо під­ня­ти­ся на дзві­ни­цю Успен­сько­го со­бо­ру, звід­ки від­кри­ва­є­ться чу­до­вий вид на око­ли­ці мі­ста, на срі­бля­сту стрі­чку річки Лу­га се­ред зе­ле­ні лі­сів, то від­ра­зу від­чу­ва­єш, що Бог — по­руч...

Володимир во­лин­ський Успен­ський Со­бор

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.