Володимир — мі­сто кон­тра­стів та істо­рії

Marshrut №1 - - Новини - Пі­дго­ту­ва­ла Оль­га ХАРЧЕНКО, «День»

Ігор ГУЗЬ, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни, ор­га­ні­за­тор фе­сти­ва­лю укра­їн­сько­го ду­ху «Бан­дер­штат» та фе­сти­ва­лю «Кня­жий»:

— Кня­жий Володимир-Во­лин­ський — це су­ча­сне єв­ро­пей­ське мі­сто з над­зви­чай­ни­ми кон­тра­ста­ми та ці­ка­вою істо­рі­єю!

Йо­го на­зва­ли на честь кня­зя Во­ло­ди­ми­ра Ве­ли­ко­го, який охре­стив Ки­їв­ську Русь і став осно­во­по­ло­жни­ком одні­єї з про­від­них ре­лі­гій су­ча­сно­го сві­ту в сво­їй дер­жа­ві.

Володимир-Во­лин­ський сла­ви­ться ви­шу­ка­ною істо­ри­чною ар­хі­те­кту­рою. Це — мі­сто хра­мів. На йо­го те­ри­то­рії роз­та­шо­ва­ний со­бор Успі­н­ня Пресвятої Бо­го­ма­те­рі та Хри­сто­рі­здвя­ний со­бор, ко­стел Iо­а­кiма та Ан­ни, цер­кви Свя­то­го Ва­си­лія, Ми­ко­ла­їв­ська та ба­га­то ін­ших об’єктів ін­фра­стру­кту­ри, що при­ва­блю­ють ту­ри­стів та мі­сце­вих жи­те­лів.

Разом із ко­ман­дою ча­сто пра­цюю у кня­жо­му мі­сті. Спіль­но із пред­став­ни­ка­ми вла­ди шро­зви­ва­є­мо ту­ри­сти­чний та ін­ве­сти­цій­ний по­тен­ці­ал мі­сце­во­сті, пра­гне­мо збе­рег­ти ав­тен­ти­чність на­ціо­наль­них пам’яток та во­дно­час осу­ча­сни­ти древ­нє го­ро­ди­ще, аби там від­по­чи­ва­ли лю­ди, ор­га­ні­зу­ва­ли рі­зно­ма­ні­тні істо­ри­ко-куль­тур­ні за­хо­ди.

У 2017 ро­ці вперше на куль­тур­ній ма­пі Укра­ї­ни ми з ко­ман­дою за­сну­ва­ли на те­ри­то­рії ста­ро­дав­ньо­го мі­ста но­вий фе­сти­валь — «Кня­жий». То­рік він зі­брав 9 ти­сяч від­ві­ду­ва­чів. Бу­ли го­сті на­віть із-за кор­до­ну. У пла­нах — про­во­ди­ти йо­го що­ро­ку. Най­древ­ні­ші ре­ме­сла, куль­ту­ра кня­жої до­би, зви­чаї і тра­ди­ції, які яскра­во по­єд­ну­ю­ться із су­ча­сни­ми єв­ро­пей­ськи­ми тен­ден­ці­я­ми — це та ба­га­то ін­шо­го мо­жна по­ба­чи­ти на фе­сти­ва­лі «Кня­жий». Такими за­хо­да­ми від­ро­джу­є­мо ста­ро­дав­ні тра­ди­ції та ще біль­ше за­охо­чу­є­мо ту­ри­стів по­бу­ва­ти у мі­сті кня­зя Во­ло­ди­ми­ра.

1030 ро­ків — це ве­ли­че­зний від­рі­зок ча­су, який до­вів, що мі­сто, завдяки йо­го жи­те­лям, ли­ше при­мно­жує сла­ву і роз­ви­ва­є­ться!

Здо­бу­тків та пе­ре­мог!

НА ЩО ВАРТО ЗВЕР­НУ­ТИ УВА­ГУ ТУРИСТОВІ?

— У мі­сті за­ли­ши­лось не так ба­га­то об’єктів, пов’яза­них з істо­рі­єю єв­рей­ської гро­ма­ди Во­ло­ди­ми­ра-Во­лин­сько­го. Зокре­ма, збе­ре­гло­ся при­мі­ще­н­ня по­ча­тко­вої єв­рей­ської шко­ли Тал­муд-То­ра, бу­ди­нок шко­ли для дів­чат з ор­то­до­ксаль­них єв­рей­ських сі­мей Бейс Яков, ли­ше пер­ший по­верх за­ли­шив­ся від бу­дин­ку шко­ли Тар­бут, парк іме­ні Га­га­рі­на ро­та­шо­ва­ний на те­ри­то­рії ста­ро­вин­но­го єв­рей­сько­го кла­до­ви­ща. Тут же, в пар­ку, мі­сти­ться Огель (склеп) на мо­ги­лі ца­ди­ка Шло­мо Го­тлі­ба — ві­до­мо­го і ша­но­ва­но­го в усьо­му сві­ті очіль­ни­ка ха­сид­ської гро­ма­ди кар­лін-сто­лін­ської те­чії в ха­си­ди­змі. До ці­єї мо­ги­ли їдуть мо­ли­ти­ся єв­реї з усьо­го сві­ту, як і до Сті­ни Пла­чу в Єру­са­ли­мі.

По­ряд з Оге­лем вста­нов­ле­но ме­мо­рі­аль­ний знак на мі­сці по­хо­ва­н­ня ра­би­на Іцкха­ка Бен Бе­ца­ле­ля, ві­до­мо­го як Лю­дмир­ський Га­он (му­дрець). Завдяки не­бай­ду­жим го­ро­дя­нам ме­ні вда­ло­ся зі­бра­ти ча­сти­ну ма­цев (на­д­гроб­ків), які роз­тя­гли по всьо­му мі­сту пі­сля руй­ну­ва­н­ня кла­до­ви­ща (за ра­дян­ської вла­ди. — Ред.). Є не­ве­ли­ка ко­ле­кція пре­дме­тів, які пов’яза­ні з єв­рей­ською істо­рі­єю мі­ста в Істо­ри­чно­му му­зеї, в то­му чи­слі пе­ре­да­ні мною.

На ву­ли­ці Шев­чен­ка, там, де про­хо­ди­ла ме­жа гет­то (1942 р. — Ред.), за мо­єї іні­ці­а­ти­ви вста­нов­ле­но пам’ятник жер­твам Го­ло­ко­сту. Цей мо­ну­мент був спо­ру­дже­ний завдяки по­жер­твам ве­ли­кої кіль­ко­сті лю­дей, у то­му чи­слі — укра­їн­ців, жи­те­лів мі­ста.

ЯКІ СТОРІНКИ З ЖИ­Т­ТЯ ЄВ­РЕЙ­СЬКОЇ ГРО­МА­ДИ НЕ «ОПРИЯВЛЕНІ»?

— На мою дум­ку, варто по­вер­ну­ти­ся до пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня істо­ри­чної на­зви ву­ли­ці, яка в поль­ський пе­рі­од ма­ла на­зву Ста­ро­жи­дів­ська (Ста­ро­єв­рей­ська). На цій ву­ли­ці бу­ла роз­та­шо­ва­на ве­ли­ка кам’яна хо­раль­на си­на­го­га, зруй­но­ва­на за ра­дян­ської вла­ди. Сьо­го­дні ця ву­ли­ця має на­зву Ро­ксо­ла­ни.

Крім то­го, ду­маю, варто на­зва­ти ву­ли­ці іме­на­ми не­пе­ре­сі­чних істо­ри­чних по­ста­тей, які ма­ють без­по­се­ре­дній сто­су­нок до на­шо-

го мі­ста. До них варто від­не­сти Лю­дмир­ську Ді­ву і Шло­мо Го­тлі­ба. Як ме­ні ві­до­мо, іме­нем Лю­дмир­ської Діви бу­де на­зва­на одна з ву­лиць Єру­са­ли­ма. Са­ме Лю­дмир­ської, а не Єру­са­лим­ської, де во­на по­хо­ва­на (Лю­дмир — це ста­ро­дав­ня єв­рей­ська на­зва мі­ста). А у Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му, де во­на на­ро­ди­ла­ся і про­ве­ла біль­шу ча­сти­ну сво­го жи­т­тя?.. Як на ме­не, то ця по­стать зро­би­ла на­ше мі­сто не менш ві­до­мим, ніж будь-хто з йо­го ни­ні­шніх по­че­сних гро­ма­дян.

На­пе­ре­до­дні Дру­гої сві­то­вої вій­ни єв­реї ста­но­ви­ли не мен­ше, ніж по­ло­ви­ну мі­сько­го на­се­ле­н­ня. Але до вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка на ву­ли­ці Шев­чен­ка (2014 р.) у мі­сті ВЗА­ГА­ЛІ не бу­ло жо­дно­го зна­ка в пам’ять про єв­рей­ську гро­ма­ду мі­ста, а во­на про­існу­ва­ла по­над 800 ро­ків, бе­ру­чи актив­ну участь у роз­бу­до­ві мі­ста на­рів­ні з по­ля­ка­ми, укра­їн­ця­ми та ін. Ду­маю, варто на Оге­лі вста­но­ви­ти та­бли­чку, з якої мо­жна бу­ло б ді­зна­ти­ся про те, що тут бу­ло єв­рей­ське кла­до­ви­ще (мо­ги­ли з яко­го ні­ку­ди не по­ді­ли­ся).

ЧИ Є ІНТЕРЕС ДО ІСТО­РІЇ МІ­СТА І ЗОКРЕ­МА ЄВ­РЕЙ­СЬКОЇ?

— Інтерес до істо­рії та­ко­го древ­ньо­го мі­ста зав­жди був при­су­тній, і це зро­зумі­ло. Са­ме те, що про істо­рію єв­рей­ської гро­ма­ди в мі­сті бу­ло пра­кти­чно ні­чо­го не ві­до­мо, а жи­вий інтерес до неї я зав­жди спо­сте­рі­гав, спіл­ку­ю­чись із лю­дьми, і спо­ну­ка­ло ме­не на­пи­са­ти кни­гу. Ця кни­га бу­ла зо­рі­єн­то­ва­на пе­ре­д­усім са­ме на жи­те­лів мі­ста, і вже так ста­ло­ся, що во­на здо­бу­ла ви­зна­н­ня не ли­ше в мі­сті, і не ли­ше в Укра­ї­ні. Са­ме це і є свід­че­н­ням та про­я­вом справ­жньо­го ін­те­ре­су лю­дей до істо­рії одні­єї з най­древ­ні­ших єв­рей­ських гро­мад Укра­ї­ни.

Ця за­ці­кав­ле­ність збе­рі­га­є­ться, до­сі звер­та­ю­ться охо­чі отри­ма­ти мою книж­ку. Я про­дов­жу­вав пра­цю­ва­ти над ці­єю те­мою весь час, і сьо­го­дні ця кни­га отри­ма­ла зна­чні до­пов­не­н­ня, ста­ла зна­чно біль­шою, на­віть ніж до­пов­не­ний ан­гло­мов­ний ва­рі­ант, ви­да­ний у США. То­му сьо­го­дні я роз­ду­мую над ви­пу­ском дру­го­го ви­да­н­ня книж­ки.

На­ше мі­сто пе­рі­о­ди­чно від­ві­ду­ють ту­ри­сти, яким пе­ре­д­усім по­ка­зу­ють цер­кви та го­ро­ди­ще. Але є і пев­на ка­те­го­рія, яка ці­ка­ви­ться са­ме єв­рей­ською істо­рі­єю. Ме­ні до­во­ди­ло­ся спіл­ку­ва­ти­ся з такими го­стя­ми мі­ста. На жаль, ту­ри­сти­чною Мек­кою на­ше мі­сто по­ки на­зва­ти скла­дно, ще не­має по­трі­бної ін­фра­стру­кту­ри, яка мо­гла би при­ва­би­ти та­ких лю­дей. Над цим ще по­трі­бно сер­йо­зно пра­цю­ва­ти. Крім то­го, за час, що ми­нув пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, бу­ло зруй­но­ва­но біль­шість об’єктів, які сьо­го­дні мо­гли би при­ва­блю­ва­ти ту­ри­стів, які ці­кав­ля­ться єв­рей­ською істо­рі­єю мі­ста. І цей про­цес, на жаль, три­ває...

ХА­НА-РАХЕЛЬ ВЕРБЕРМАХЕР

Пошуки істи­ни всу­пе­реч сте­ре­о­ти­пам і ша­бло­нам

У Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му на­ро­ди­ла­ся й жи­ла одна із най­ко­ло­ри­тні­ших по­ста­тей у ха­си­ди­змі, ха­ри­зма­ти­чний лі­дер ха­сид­ської гро­ма­ди — ца­де­кет (жін­ка-ца­дик) Ха­на-Рахель Вербермахер (1806— 1892). Во­на про­сла­ви­ла­ся сво­єю зда­тні­стю зці­лю­ва­ти хво­рих і бу­ла ві­до­ма в на­ро­ді як «Лю­дмир­ська ді­ва», за­зна­ча­ють ав­то­ри про­е­кту shtetlroutes.eu. На ву­ли­ці Со­каль­ській три­ма­ла дім мо­ли­тви — бейт га-мі­драш, де зби­ра­ла сво­їх по­слі­дов­ни­ків — пе­ре­ва­жно не­за­мо­жних чле­нів гро­ма­ди. Сла­ва Лю­дмир­ської діви по­ши­ри­ла­ся по нав­ко­ли­шніх мі­сте­чках, до неї при­хо­ди­ли на­тов­пи лю­дей; при­їзди­ли на­віть вчені му­жі та ра­би­ни. Це обу­рю­ва­ло ча­сти­ну чо­ло­ві­ків, її зму­си­ли ви­йти за­між, однак за­між­жя дов­го не про­три­ва­ло. Зго­дом Ха­на-Рахель емі­гру­ва­ла в Па­ле­сти­ну, де зі­бра­ла нав­ко­ло се­бе ха­сид­ську гро­ма­ду. По­мер­ла в Єру­са­ли­мі 17 ли­пня 1892 р. і по­хо­ва­на на Олив­ній Го­рі — мі­сці по­хо­ва­н­ня най­ша­но­ва­ні­ших єв­ре­їв сві­ту.

До ре­чі, цій не­пе­ре­сі­чній осо­би­сто­сті при­свя­че­но фільм «Єнтл» — му­зи­чна ме­ло­дра­ма ре­жи­се­ра (і ви­ко­на­ви­ці го­лов­ної ро­лі) Бар­бри Стрей­занд 1983 ро­ку.

— Чо­му Лю­дмир­ська ді­ва ста­ла вва­жа­ти­ся свя­тою? — за­пи­ту­є­мо Во­ло­ди­ми­ра Му­зи­чен­ка.

— Пе­ре­д­усім то­му, що ця жін­ка при­свя­ти­ла своє жи­т­тя слу­жін­ню Все­ви­шньо­му. Крім то­го, їй при­пи­су­ють чу­де­сні зці­ле­н­ня. Це фе­но­мен жін­ки, котра ви­ко­ну­ва­ла фун­кцію ра­би­на в єв­рей­ській спіль­но­ті, що бу­ло ви­ня­тко­вим яви­щем в ор­то­до­ксаль­но­му єв­рей­сько­му сві­ті. По­ді­бна пра­кти­ка на той час бу­ла пре­дме­том ка­те­го­ри­чно­го не­с­прийня­т­тя її то­го­ча­сни­ми «ко­ле­га­ми»-чо­ло­ві­ка­ми. Її жи­т­тя — це ха­ра­ктер­ний про­яв єв­рей­ської сві­до­мо­сті — пошуки істи­ни всу­пе­реч сте­ре­о­ти­пам і ша­бло­нам...

Володимир-Во­лин­ський, пам’ятний знак на мі­сці роз­та­шу­ва­н­ня гет­то

Мав­зо­лей ца­ди­ка Шлой­мо Го­тлі­ба

Ко­ли­шня єв­рей­ська жі­но­ча шко­ла Бейт Яков

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.