«Зо­ло­том цвя­хо­ва­на бла­кить .... »

Marshrut №1 - - Новини - Іри­на КОНСТАНКЕВИЧ,

— «Зо­ло­том цвя­хо­ва­на бла­кить .... » Ці по­е­ти­чні ряд­ки асо­ці­а­тив­но зга­ду­ю­ться ме­ні що­ра­зу, ко­ли бу­ваю у кня­жо­му Во­ло­ди­ми­рі. Мі­сто, яке «за кра­сою і ве­лич­чю хра­мів мо­гло кон­ку­ру­ва­ти хі­ба ли­ше з Ки­є­вом на­при­кін­ці ХІІ — ХІІІ сто­літь», як з пі­є­те­том пи­са­ли то­ді­шні лі­то­пи­сці. Та час і злії лю­ди не­вбла­ган­ні до ве­ли­чі й ви­со­ти.

Іде­аль­ний при­клад — Свя­то-Успен­ський со­бо­ру — єди­ний із ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі на Во­ли­ні. Та­кий со­бі ду­хов­ний Фе­нікс, ни­ще­ний де­ся­тки ра­зів, він зно­ву по­ста­вав у до­вер­ше­ній про­сто­ті й під­не­се­ній кра­сі. Йо­го при­су­тність у ду­хов­ній, по­лі­ти­чній, куль­тур­ній істо­рії за по­над ти­ся­чо­лі­тній вік мі­ста і Во­ли­ні яв­ляє при­клад утвер­дже­н­ня люд­сько­го ге­нію та вла­сне укра­їн­сько­го єства. Не мен­ше по­ди­ву гі­дна істо­рія ни­ще­н­ня та від­ро­дже­н­ня Зим­нен­сько­го мо­на­сти­ря. Кожна це­глин­ка, ко­жен сан­ти­метр по­дзьо­ба­них ку­ля­ми стін та осо­бли­во не­ро­зір­ва­ний сна­ряд — ли­хо­ві­сне на­га­ду­ва­н­ня про Другу сві­то­ву... Що­ра­зу три­во­жний го­лос сум­лі­н­ня зму­шує ду­ма­ти про вій­ну, ру­ї­ну і хра­ми як ду­хов­ні острів­ці у по­за­час­сі, по­над­час­сі гу­ма­ні­тар­ної ау­ри Укра­ї­ни.

Володимир-Во­лин­ський — мі­сто, яке від­зна­чи­ло­ся в куль­тур­но­му ланд­ша­фті ви­ня­тко­ви­ми по­ста­тя­ми Оле­ксан­дра Цин­ка­лов­сько­го, ви­да­тно­го про­фе­со­ра-істо­ри­ка, ав­то­ра уні­каль­ної пра­ці «Ста­ра Во­линь і Во­лин­ське По­ліс­ся», та Ага­тан­ге­ла Крим­сько­го, пи­сьмен­ни­ка, вче­но­го-ме­ді­є­ві­ста, по­лі­гло­та. До­сить зга­да­ти ли­ше цих пред­став­ни­ків на­шої куль­тур­ної елі­ти, щоб зро­зу­мі­ти істин­ність і гли­би­ну по­е­ти­чних ряд­ків, — во­ни, «як Атлан­ти, дер­жать не­бо на пле­чах, то­му і є ви­со­та».

Ни­ні Володимир-Во­лин­ський — мі­сто більш ніж ти­ся­чо­лі­тньої істо­рії; мі­сто кіль­кі­сно не­ве­ли­ке, але ве­ли­чне. Мі­сто, яке має ви­бо­ре­ну, утвер­дже­ну велич кня­жо­го гра­да і си­лу, міць ду­хов­но­го фор­по­сту укра­їн­ства. Мі­сто, яке жи­ве всу­пе­реч усьо­му. І це гостро від­чу­ва­єш, ко­ли сто­їш у со­ня­чну дни­ну на па­гор­бі над Лу­гою, ми­лу­ю­чись мі­стом, і ми­мо­во­лі зга­ду­ю­ться ряд­ки з со­не­та Ми­ко­ли Зе­ро­ва:

Жи­ве жи­т­тя, і си­лу ще та­їть

Оця го­ра, зе­ле­на і дрім­ли­ва,

Ця зо­ло­том цвя­хо­ва­на бла­кить.

на­ро­дний де­пу­тат, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки:

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.